Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Тайкури: трохи історії і неймовірні фото та відео

Хоч замок у Тайкурах є найближчим і найспростішим щодо добирання для рівнян і гостей нашого краю. Хоча те, що збереглося до наших днів, замком назвати тяжко – суцільні руїни та дещиця, що від нього залишилося.

І ще значно краще збережені, але, на жаль, теж руїни костелу Святого Лаврентія, що знаходиться дуже близько до замкового узвишшя.

І все це – на відстані якихось півтора десятка кілометрів від нашого обласного центру – через Колоденку цілком пристойною дорогою, що вкрай важливо, адже дуже часто саме бездоріжжя є однією із причин туристичної непривабливості історичних пам’яток у нашій області.

Першу згадку про Тайкури датують 1570 роком. Кажуть, назва пішла з польської «Таємні гори» (а саме так називали цю місцевість поляки – «Тайні гури»). Проте й існують більш поширені у нашій топоніміці пояснення – від імені глави роду, що поселився в цій місцевості, або ж ченця, який заснував тут православний скельний чоловічий монастир, на місці якого був побудований костел.

Костел святого Лаврентія у Тайкурах був діючим був аж до приходу «перших совєтів» у 1939 році. Ось які неймовірні фото святині зробила спільнота UKRAINE by DRONE з висоти пташиного польоту.

Місцеві перекази розповідають, що такий величний костел був зведений завдяки щасливому випадку. Начебто під час полювання мисливський пес одного з тих, хто брав у ньому участь – Лаврентія Пепловського, шукаючи дичину, підстрелену хазяїном, вигріб із землі багатий золотий скарб. Щоб гідно віддячити провидінню, шляхтич вирішує звести трохи нижче замку великий римо-католицький костел у готичному стилі й назвати на честь свого небесного покровителя.

До речі, костели є супутниками більшості вцілілих замків західної України. Саме з терас маєтностей виднілися куполи чи шпилі святинь, нагадуючи маєстатним панам, що нічого вічного у цьому світі немає, і Богу підвладні й неприступні мури, і час, і, тим більше, людське життя. Нині недалеко від величних останків костелу юні тайкурці грають у футбол, адже у мальовничій долині, де сходяться три пагорби, зараз розташований стадіон.


Сьогодні замок і храм, що теж будувався як оборонна споруда (про що свідчать масивні мури довкола, а також величезне, висотою у людський зріст, підземелля, в якому можна відшукати і людські кістки, очевидно залишки шанованих тайкурців, захоронених у криптах цього підземелля) – пустки і руїни, навіть табличка про те, що костел є архітектурною пам’яткою, не врятувала від занепаду.

Є у селі і православна святиня – збудована у 1730 році тим же Лаврентієм Пепловським церква Покрови Богородиці, яка й донині задовольняє духовні потреби вірян.

Багато що про історію села може розповісти і старий польський цвинтар, що губиться на його околиці на протилежному від замкового пагорбі. Останні поховання датуються тут першою половиною ХХ століття. Бо ж місцевих поляків не минуло переселення на їх історичну батьківщину після Другої світової. Тих же, хто переселятися не хотів, вивезли до Сибіру. Серед хрестів та надмогильних пам’ятників заховалися і руїни каплиці, ніби в надії, що душі мертвих вбережуть їх від остаточного занепаду. 

І наостанок неймовірне відео з піснею камерного хору "Лукаш", що звучить на руїнах костелу:

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: