У Великих Межирічах готові злякати інвестора?

Великі Межирічі колишнього Корецького району зустріли мене препоганою дорогою через центр села, яка нагадувала місячний ландшафт. Водій маршрутки заздалегідь попередив, що через центр вони відтепер не їздять, а оминають цей відрізок дороги,  їдучи прямо понад церквою. У маршрутці після цього піднявся неабиякий гамір.

-- Так виглядає центральна дорога через В. Межирічі


– Нехай би краще дорогу зробили, а то надумали сміттєзавод будувати, хочуть, щоб ми в тому смітті потонули, – роздратовано зауважив хтось із пасажирів.
– Якщо збудують той завод, то нароблять всього, – стримано відповів на репліку водій. (Про цю проблему трішки нижче).
Отож замість центру довелося вийти на повороті біля магазину-кафе, а маршрутка замість того, щоб повернути ліворуч, поїхала прямо. Такої зміни руху рейсового транспорту тут не спостерігалося, очевидно, з часу появи в Великих Межирічах дороги з твердим покриттям. Тож мені довелося пройтися центром села і заодно роздивитися його принади. На жаль, їх тут обмаль. По всьому центру розкидані старі, вже давно порожні хати, які просто розвалюються. Тож вести мову про якусь туристичну чи бодай естетичну привабливість села якось не доводиться. Голова Великомежиріцької сільської ТГ Оксана Слободенюк пояснила, що старі споруди є справжньою проблемою для громади. Адже їхні власники і спадкоємці роз’їхалися по всьому світу. У Великих Межирічах раніше мешкало багато євреїв, які покинули свої помешкання ще до Другої світової, рятуючись від геноциду. А будинки лишилися, і знести їх можна лише за рішенням суду. У сільраді кажуть, що доведеться ініціювати ці процеси, бо далі так бути не може. Згадали, що кілька років тому був прецедент, коли спадкоємці, які мешкають в Росії, подали позов до Корецького районного суду і в ньому так розписали свої претензії, наче на місці старої розвалюхи стояв ошатний палац, а його взяли та й розвалили без їх дозволу.

-- Оксана Слободенюк


Час “X” для громади
Заради справедливості варто наголосити, що безліч проблем, які накопичилися в цьому селі, виникли не упродовж одного року і навіть не упродовж десятиліття. Одне за одним закривалися підприємства на території сільської ради, які наповнювали бюджет. Свого часу тут у самісінькому центрі на підвищенні збудували величезний Будинок культури лише заради того, щоб закрити величний вигляд костелу. Проект БК абсолютно бездарний і селу така величезна споруда ні до чого, зимою її неспроможні обігріти, тож БК фактично більше простоює пусткою, ніж приносить якусь користь селу. Одне слово, упродовж тривалого часу проблеми тут тільки додавалися, і їх ніхто не розв’язував. Здається, що саме зараз В. Межирічі, ставши самостійною громадою, і підійшли до тої критичної межі, коли мають зробити хоч щось і цим засвідчити дієздатність новоутвореної громади або заявити про свою нездатність і неспроможність.

-- Католицький костел Святого Антонія - ще одна візитівка В. Межиріч, має величний вигляд навіть у такому стані


Реакція місцевих жителів може налякати інвестора
Ідея будівництва сміттєпереробного заводу, а точніше цеху із сортування сміття на околиці В. Межиріч неабияк розбурхала місцеве населення. Про це говорять на зупинках, в магазинах, в церкві, на присадибних ділянках, тобто всюди. Люди бояться, що якщо збудують таке підприємство, то сюди звозитимуть непотріб з усіх усюд і В. Межирічі потонуть у смітті, відходами забруднять підземні джерела і т. п. Підозрюють, що сміття сортуватимуть не все, а частину його тут же і хоронитимуть, тож В. Межирічі ризикують стати свого роду могильником для сміття. Це, як мовиться, точка зору пересічного мешканця В. Межиріч і довколишніх сіл. А є й інша думка, яку озвучила Оксана Слободенюк, голова Великомежиріцької об’єднаної громади.
– Звичайно, можна було б і надалі закривати очі на виникнення стихійних сміттєзвалищ на території об’єднаної громади, але вже прийшла пора усвідомити, що проблему треба вирішувати. Ми довідалися, що аналогічне підприємство працює на Вінничині, в містечку Іллінці, воно має статус комунального, але ініціатором і натхненником його є Василь Покриш. Ми вийшли на нього з цією пропозицією, він уже приїжджав до нас, придивлявся, прицінювався і навіть дав попередню згоду на будівництво сортувального цеху з переробки побутового сміття. Але серед жителів почалася якась паніка, протести. Знайшлися ті, хто став погрожувати пану Покришу, – розповідає пані Оксана.

-- Будинок культури в радянські часи збудували з ідеологічною метою


За її словами, у В. Межиричах із 2004 року є паспортизоване місце відходів, яке розташоване неподалік єврейського кладовища. Поряд ще велика земельна ділянка, відведена під пасовища. Так-от: можна було б частину пасовищ використати під сміттєсортувальну станцію. Коли ця ідея була озвучена, то у В. Межирічах та інших селах піднялася хвиля невдоволення. Створили навіть так звану ініціативну групу. До неї увійшли троє кандидатів, які балотувалися на посаду голови об’єднаної громади. І тепер вони, схоже, не знають куди діти свою енергію.
– Ми організували поїздку на Вінничину, на сміттєпереробний комплекс «Добробут» в Іллінцях, де ознайомилися з роботою підприємства. Там, до речі, додаючи пластикові відходи та відходи з поліетилену, виготовляють ще й бруківку. Налагодили фасування грунту для зелених насаджень, який теж переробляють з харчових відходів, відкрили на території підприємства маленький зоопарк тощо. Тобто там дійсно є на що подивитися. Наші люди все це побачили на свої очі, когось ця картина переконала, але більшість повернулася додому з упевненістю у своїй правоті. Мовляв, ніякого цеху будувати не треба. Ми це питання плануємо обговорити на сесії у «Різному». Хочеться почути думку депутатів після відвідання підприємства на Вінничині. А підприємець після такого гучного резонансу задумався, чи варто ризикувати коштами, які він планує інвестувати, адже ініціативна група йому погрожувала, що спалить завод, перекриє дорогу, влаштує міжнародний скандал, – розповідає пані Оксана.

-- Такої диво-архітектури у В. Межиричах чимало


Мені вдалося у телефонному режимі зв’язатися з майбутнім інвестором будівництва цеху із сортування побутового сміття Василем Покришем – і ось що він сказав:
– Силоміць пхатися у В. Межирічі ніхто не буде. Проект коштуватиме у ме­жах 20 мільйонів гривень і, зрозуміло, що ризикувати такими коштами я не збираюся... Є ціла низка вимог до будівництва таких об’єктів, без дотримання яких мені ніхто не надасть дозвіл на будівництво. Це, зокрема, віддаленість від населеного пункту. Поблизу ділянки у В. Межирічах, де, за нашими оцінками, можна було б спорудити такий цех, є кілька старих занедбаних хат, в яких ніхто не живе. Я дійсно міг би їх викупити, щоб вирішити цю проблему. Місцевого сміття може дійсно виявитися замало, щоб повністю завантажити роботою це підприємство. Усе треба прораховувати. Жодних ризиків тут бути не повинно. Хочу ще раз приїхати,  зустрітися з людьми і планую зробити це десь за два тижні. Більше того, зважаючи на загострену увагу місцевих жителів до цього проекту, хочу запропонувати їм стати співінвесторами цього проекту, що створить більш сприятливі умови для їхнього зацікавлення, – зазначив Василь Покриш.

-- А це зона відповідальності обласної ради, яка з 2010 року не може знайти кошти на реконстукцію  гуртожитку №2 (раніше це був флігель панів Стецьких) Спеціалізованої школи, і тому її вихованці мусять харчуватися в спортзалі замість їдальні


Довгоочікуваний ремонт таки буде
А ось із ремонтом дороги через центр
с. Великі Межирічі питання має вирішитися вже дуже скоро. Як стверджує заступник голови об’єднаної громади Олександр Зайчук (у минулому голова Корецької РДА), який, так би мовити, закрутив вирішення цього питання ще перебуваючи на попередній роботі, ремонт розпочнеться у червні цього року. Тендер проведено, документація в порядку. У село вже приїжджав підрядник. Тож недарма, як пожартувала голова ТГ, вони виглядали 406 Постанову Кабміну «як діти батька з паскою на Великдень».

• Василь Бурченя
В. Межирічі – Рівне