Гощанська громада максимально допомагає ЗСУ, збирає і відправляє гуманітарну допомогу, приймає і підтримує переселенців з різних регіонів України. Водночас селищна рада активно працює над наповненням бюджету, дбає про соціальну сферу та розвиток громади.
У Гощанській ТГ, де мешкає майже 24 тисячі осіб, з перших днів війни активізувався волонтерський рух. Плели маскувальні сітки, готували домашні страви, збирали продукти і речі для військових-земляків і загалом ЗСУ. Водночас Гощанська селищна рада активно шукала закордонних партнерів. Вдалося! Першою запропонувала свою підтримку бурмістр гміни Альверня Беата Надзея-Шпіла ще в перший день війни. Відтак у співпраці з гендиректором ТОВ «Дедденс Агро», «Ріттер Біо Агро», екс-депутатом Рівненської облради Віктором Щербачуком налагодили тісний зв’язок і власником підприємства, інвестором з Німеччини Мартіном Ріттером. Допомога з-за кордону дозволила створити в Гощанській громаді гуманітарний хаб і налагодити практично системну підтримку мешканців постраждалих від російської окупації міст і сіл України. Поміж ними Буча, Горинка, Вознесенськ, Нікополь, Херсон, Харків. Нараді суттєву допомогу в доставці гуманітарної допомоги для мешканців різних регіонів України надає громаді ГО «Сенсоріка». Дуже важливо, що допомогу справді надходить туди, де вона вкрай потрібна. І в цьому вже неодноразово переконалися в громаді. Загалом від початку війни Гощанська громаді отримала від закордонних партнерів майже 60 фур гуманітарної допомоги.
Сьогодні ми бесідуємо з Гощанський селищним головою Миколою Панчуком про життя громади в умовах війни, волонтерську місію та загалом пріоритети та перспективи.
Проєктна діяльність – важливими
складова життя громади
– Працівники відділу розвитку громади беруть активну участь в написанні проєктів. Торік удалося залучити в громаду чималі матеріальні ресурси, - каже Микола Панчук. – Їх спрямували на поліпшення роботи бібліотек, де облаштували сучасні ігрові зони. Отримали обладнання для інклюзивного центру, пожежних бригад, генератори різної потужності.
• Все для фронту, все для Перемоги
Ми інтенсивна працюємо далі, водночас навчаємося й удосконалюємося. У нас хороша грантова історія, і це, безумовно, великий плюс.
Пам’ятаю, як непросто було починати проєктну діяльність у громаді. Навіть депутати спочатку не сприймали ідеї створення відділу, де працювала одна людина. Результату, до речі, не було 9 місяців. Але потім, як мовиться, прорвало, і шість із половиною років тому ми виграли перший грант. Він дуже пам’ятний для мене і мав назву «Неймовірні села України», ми тоді в Україні посіли перше місце.
Це унікальний проєкт, адже він зібрав наших земляків із Канади, Польщі, Америки. Завдяки цьому проєкту вдалося згуртувати громаду, ми окультурили Набережну. У його рамках мав також можливість із Міністерством аграрної політики поїхати в Німеччину на навчання. Далі пішли наступні проєкти. І нині в роботі їх багато. Минулого року наша громада і ще кілька увійшли в проєкт «Говерла». Це справжній подарунок для нашої області. Йдеться і про супровід по стратегічному плануванню, і навчання для керівників. Ми стараємося заробити для громади кошти, обладнання та матеріали і, знову ж таки, інвестувати їх у нашу громаду.
Переселенці стають невід’ємною частиною громади
– Із початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ми прийняли майже 2000 переселенців. На сьогодні їх у нас лишилося в межах 500, – розповідає Микола Панчук про ще одну сторону життя громади. – Ті, які повернулися додому, – це в основному були люди з Київщини. А десь 500 осіб – це внутрішньо переміщені особи, які живуть у нас вже давно. Багато хто вже працевлаштувався. Для прикладу можу назвати заступника міського голови м. Білокурахіно, який проживав у нас, був працевлаштований, а декілька місяців тому Президент України призначив його головою військової адміністрації м. Білокурахіно. Мені приємно, що ми у потрібний час надали йому притулок. Інший чоловік свого часу теж двічі був головою райдержадміністрації, залишився в нас і працює в апараті селищної ради. Один переселенець і Запорізької області в одному з міст очолював відділ архітектури при міській раді. Нині він працює спеціалістом у відділі архітектури і містобудування Гощанської ТГ. Жіночка з Херсонщини працює психологом у представництві Червоного Хреста. Ще одна людина влаштована на роботу в Бахмутське профтехучилище, яке релоковано до нас. Багато хто пішов працювати у бізнес, хтось – до аграріїв. Приємно, що значна кількість людей десь трудиться, а не сидить на валізах і чекає допомоги від держави. Отак потроху у нашій громаді формується потужна команда зі всієї України. ВПО живуть в основному у приватному секторі. Місць компактного проживання ВПО практично не залишилося.
До нас переїхали не лише люди, але й бізнес
– На сьогодні у Гощі маємо релокований Харківський бізнес, понад 40 працівників офіційно працевлаштовані на швейну фабрику, яка має держзамовлення ЗСУ, – веде далі Микола Панчук. – Наше завдання полягало в тому, щоб допомогти їм із приміщенням, і ми це зробили. Звісно, в таких випадках ми стараємося розмістити бізнес по селах, бо там ще є вільні приміщення і, знову ж таки, це вагома підтримка людей на місцях. Але ж усі хочуть в центр, де більше населення, активність бізнесу і т. д. Цього разу все склалося дуже добре. У нас був ресторан в оренді, з яким я 5 років не міг нічого зробити, там часто були бійки. А тут війна, вона, скажемо так, сприяла вирішенню цієї проблеми. Під час війни робота закладу стала неактуальною, Укоопспілка за згодою орендаря розірвала угоду з ним і на наше прохання передала приміщення в оренду швейній фабриці. В результаті зник проблемний заклад, натомість з’явилося виробництво і робочі місця.
• Живе спілкування – це завжди важливо
Інша історія – Бахмутське профтехучилище. Процес переїзду тривав місяців сім. Уже є всі погодження щодо того, щоб цей заклад оселився саме в нас. На даний момент до училища набирають техпрацівників. Уже працює кілька працівників із апарату, які квартируються у нас у селищній раді. Училище готує слюсарів, будівельників, швачок, поварів, кухарів, токарів, тобто спеціалістів дуже потрібних нині робітничих професій. Загалом мають ліцензії для підготовки 8 робітничих професій. Поки навчання відбувається в режимі онлайн, то вчителі й учні знаходяться в різних куточках України. Те обладнання, яке їм вдалося вивезти – швейне, кухонне, токарське, нам вдалося сховати у надійному місці. Коли постало питання з приміщенням для училища, то думали навіть віддати їм своє, тобто селищної ради, а самим переїхати десь у село. Але знайшли, як на мене, дуже вдале рішення. Зараз ми робимо хороший ремонт у лікарні – з тим, щоб переселити у той корпус ще й поліклініку, бо багато років люди мали незручність, оскільки ці корпуси знаходяться на значній відстані один від одного. А велике приміщення поліклініки, яке розташоване на центральній вулиці Гощі, передаємо під профтехучилище. На старті їм його вистачить сповна.
Буде й реабілітаційний центр!
– Відомий на Рівненщині табір відпочинку «Агатівка» був раніше власністю громад Гощанського району, а земельна ділянка нині належить Бабинській тергромаді. Після початку епідемії коронавірусу заклад повністю зупинив роботу, хоча ми його трохи підтримували. Є план у майбутньому створити там Центр психічного здоров’я населення за швейцарською системою. Ми вивчали цей досвід і вважаємо, що база, яка там є, для такого закладу буде неймовірно крутою. Ну ось такі плани. Я впевнений, що ми обов’язково реалізуємо цей проєкт після перемоги, – розповідає про подальші плани голова громади. – У Гощі ми мали стару цегельню, яку в народі називали чомусь «курозванівською». Останні роки діюче раніше підприємство повністю зупинилося, і сировину безконтрольно вивозили. Новий власник, який придбав його ще до війни, розпочав сучасне будівництво заводу незважаючи на війну. Плани розписані на десятки років. І це буде не лише класична продукція, а й виробництво сучасних глиняних блоків, які не потребуватимуть утеплення. Територія упорядковується, робота на об’єкті кипить, і ми, звісно, радіємо від того, що на території громади матимемо таке сучасне підприємство. Більше того, перші 3 місяці вони неймовірно допомагали нам із технікою, металом, кранами, машинами, і ми їм за це дуже вдячні.
На території громади усі підприємства, які були, працюють. Звичайно, не всі зареєстровані в нас. Але я часто закриваю на цю обставину очі, бо в людей є свої мотиви. Хтось, наприклад, живе в Пустомитах, а його бізнес в Бабині. Впевнений, що прийде час і всі зареєструються за місцем виробництва. Зараз точно не варто тиснути на бізнес. Аграрний бізнес теж вистояв у цей складний час, справився із посівними, збором урожаю, з реалізацією своєї продукції. То й же Дедденс Агро взяв в оренду ставки і хоче зробити там екотериторію. Великий проєкт із будівництва Центру для онкохворих дітей із лейкемією, який було анонсовано раніше, зупинився через війну, але його не знято з порядку денного. Ті люди, які мали будувати, знаходяться зараз в Італії, вивезли туди багато онкохворих дітей із України, але після завершення війни в Україні вони таки будуватимуть у Дулібах онкоцентр. Це одне з маленьких сіл, але там хороша екологія – ліс, озеро.
• Десь на лінії фронту з Віктором Щербачуком
Рік у громаді обіцяє бути насиченим
– У цьому році плануємо провести інвентаризацію наших водойм, бо, як засвідчила практика, з них ми недоотримуємо до бюджету громади сотні тисяч гривень, намагатимемося підвищувати рівень надання послуг у сфері культури та бібліотечній системі. Але питання номер один в громаді цього року буде надання якісних і прозорих послуг лікарняними закладами – з тим, щоб кошти не ходили по карманах лікарів, – наголошує Микола Панчук. – Нам насамперед треба перемогти внутрішнього ворога. Я сам медик, працював у цій сфері і знаю цю кухню із середини. Наше завдання – зробити шикарні умови для медиків і пацієнтів, зберегти медичну галузь. Через наглядові ради контролюватимемо кожну копійку в медицині. Залучимо до цього процесу і сусідні громади, бо впевнений, що медичну галузь ми маємо розвивати спільними зусиллями. Закон не зобов’язує сусідні громади передбачати у своїх бюджетах субвенції на діяльність медзакладів, які розташовані в інших громадах. У нас, наприклад, половина жінок, які народжують у нашому пологовому, – з Корця. Намагаємося говорити з головами, пояснювати, будемо цей процес ще й через медиків запускати, вести роз’яснювальну роботу. Молодих лікарів, наприклад, вже вдалося зацікавити сучасним обладнанням, і так вирішуємо проблему дефіциту спеціалістів.
Процеси становлення громади тривають. За січень маємо перевиконання бюджету у розмірі один мільйон гривень, і вважаю, що в нинішніх умовах це хороша тенденція, яка свідчить про те, що ми розвиваємося.
• Спілкувався Василь Бурченя
