Суспільство
№37 від 14.09.2018

Поки депутати вивчатимуть – діти мерзнутимуть?

Коли у 2006 році на Рівненщині з’явилося одразу вісім будинків сімейного типу, чиновники не могли нахвалитися, які вони молодці, що активно запроваджують в області нові форми виховання дітей, позбавлених батьківського піклування.

Але з того часу представники влади чомусь забули про ці сім’ї, а діти і батьки-вихователі тим часом мерзнуть у коттеджах в Олександрії вже 12 років, і ніхто не хоче їм допомогти. Куди тільки не зверталися, а відписку звідусіль отримували одну і ту ж: коштів на ремонт та заміну системи опалення немає.

Минулої п’ятниці на сесії облради згадану проблему озвучив депутат Михайло Кириллов, попросивши колег терміново знайти в бюджеті  кошти в сумі 640 тисяч гривень для реконструкції системи опалення в котеджах, де разом із батьками-вихователями проживають загалом 90 прийомних діток різного віку. Мовляв, зима наближається, і треба це встигнути зробити до її настання. Порушене депутатом питання, на жаль, не знайшло підтримки в сесійній залі. Хтось зауважив, що ці будинки вже передані на баланс Рівненської районної ради. І хоча стало відомо, що згадана райрада їх поки що на баланс не приймала, знайшлися інші причини, щоб не дати коштів. Скажімо, начальник головного фінансового управління ОДА Лілія Біляк зауважила, що не можна приймати рішення з голосу, питання сире, його слід ретельно вивчити, і якщо облрада передала ці приміщення на баланс районної ради, то тепер це клопіт райради. Одне слово, питання «заговорили» і позитивного рішення по ньому так і не прийняли. Схоже, що діти в будинках сімейного типу в Олександрії нинішньої зими знову мерзнутимуть.

– Площа кожного з котеджів, де розміщена одна сім’я, в середньому складає  300 квадратних метрів. Саме планування будинків трохи дивне, тут чимало зайвої площі, за яку нам теж доводиться платити. А головне, що під час проектування системи опалення були допущені помилки, оскільки вона не в змозі обігріти котеджі. Минулої зими нам приходили рахунки по 14-16 тисяч гривень за місяць. І це при тому, що в помешканнях було холодно. Кожна сім’я збиралася у двох-трьох кімнатах, вмикала обігрівачі і так зимувала, – розповідає Олександр Куцеля, один із батьків-вихователів, який разом із дружиною Валентиною виховує нині 10 прийомних діток.
– Поряд з нами завершують будівництво ще двох будинків сімейного типу, будувати які розпочали ще разом із нашими. Виходить, що на це будівництво гроші є, а на усунення недоліків у наших котеджах грошей немає, – обурюються мами-виховательки Тетяна Педяш та Світлана Муляр.
Насправді батьки-вихователі нічого особливого від обласної чи районної влади не хочуть (самі не можуть збагнути, кому вони тепер належать, бо ж виховують дітей зі всієї області, й робити прив’язку лише до Рівненського району якось нелогічно, адже школа-інтернат по сусідству все ж таки має статус комунального закладу облради), просто прагнуть, щоб їх врешті-решт почули і усунули ті недоліки, які мають ці приміщення. До речі, котеджі є службовим житлом, і робити в них якісь ремонти, перепланування, поліпшення батьки не мають права. Зрештою, не мають і за що. Бо ж майже половина від суми «дитячих» грошей йде на оплату за тепло, воду й електрику. На воду та електрику мають лічильники. То хоча б знають, за що платять. А ось встановити лічильники на тепло допроситися не можуть. Минулого року, перед початком опалювального сезону  тепловики з Рівненського району запевнили, що вже виготовили всю необхідну документацію, потрібно тільки батькам-вихователям підписати договір, що вони й зробили. Після того тепловики накивали п’ятами, до того ж, у них  ще й керівник змінився.  І в цю ситуацію однозначно мала б втрутитися місцева влада, органи опіки, бо ж це безпосередньо їхні обов’язки. Більше того, кожну сім’ю змусили укласти договір на обслуговування прибудинкової території з ПП «Олександрійське», яке нічого не робить.
– Коли ми заборгували їм, то вони подали на нас в суд і відсудили 10 тисяч гривень. Але я рішення суду не виконую. Чому маю «дитячими» грошима розраховуватися за роботу, якої ніхто не виконував. Я повіз дітей на море, вони дуже потребували цього відпочинку, і радію з того, – каже Олександр Куцеля.
Насправді проблем у прийомних сімей дуже багато. Складається враження, що держава в особі органів місцевої влади просто переклала їх на плечі батьків-вихователів і відгородилася від цих проблем, мов ширмою. Взяти, для прикладу, хоча б такий момент.  Багато хто з перших дітей-вихованців вже виріс і створив власні сім’ї, але ніхто на рівні держави не подумав про те, як можна допомогти цим дорослим жінкам і чоловікам із придбанням житла. Їм же треба десь жити, вони ж не заробили на житло в дитячому будинку сімейного типу. А рідних, які можуть про них попіклуватися, теж не мають, інакше б не опинилися у дитячих будинках.
– Часто приїжджають до нас із жінками, чоловіками і внуками, розказують про свої біди, а ми нічим допомогти не можемо. І чесно скажу вам, що від безсилля на очі навертаються сльози, ми ж до них ставилися, як до власних дітей, вони до нас  – як до батьків, – розповідає пан Куцеля.
Батьки розповідають, що чомусь влада і суспільство їх важає дуже забезпеченими, бо ж, мовляв, на кожну дитину держава на місяць виділяє понад 3 тисячі гривень. Але якщо добре порахувати, скільки грошей іде на комунальні послуги, на їжу, одяг, то цих грошей, наспраді бракує.
Про проблеми дитячих будинків сімейного типу в Олександрії можна розказувати довго. Може,  й справді варто було б створити депутатську косію, яка б їх не просто вивчила, а ще й  щось зробила для того, щоб вирішити. Попри все це, батьки-вихователі не розчаровані в тому, що вони зробили такий крок у своєму житті, і вважають, що це справді накраща форма виховання дітей, позбавлених батьківського підклування.
– Був у мене такий випадок, що хлопчик з однієї неблагополучної  сім’ї потрапив до нас, а його братик – в інтернат. Наш у подальшому став зразковим сім’янином. А його брат потрапив на зону. А був ще один випадок, коли ми взяли на виховання четверо дітей з однієї сім’ї, де біологічні батьки вживали алкоголь і були позбавлені батьківських прав. Вони до нас часто приїжджали, але через певний час сталося диво, спочатку мати, а потім і батько повністю вилікувалися від алкоголізму, поновили свої права на дітей, забрали їх від нас, і нині сім’я щасливо живе в одному із селищ Рівненщини. Така вона – сила сім’ї, – каже Олександр Куцеля.
Дуже хочеться сподіватися, що після виходу цієї публікації митарства батьків-вихователів з Олександрії нарешті завершаться, і державні дяді і тьоті нарешті допоможуть їм вирішити проблеми, які мають будинки сімейного типу в Олександрії.
• Василь Бурченя