Різне
№24 від 15.06.2018

Понад півстоліття пролетіло, як одна мить

52 роки загального стажу і 42 з них – головним бухгалтером у Заборольському психоневрологічному інтернаті, що в Рівненському районі. Таким є трудовий багаж Надії Володимирівни Дубчак, яку минулого тижня колектив закладу провів на заслужений відпочинок. Цю подію Надія Володимирівна вже неодноразово відкладала, робила це на прохання свого керівника, але цього разу вирішила твердо і однозначно – пора вже йти на пенсію.

 У залі засідань інтернату зібралися колеги на чолі з директором КЗ «Заборольський психоневрологічний інтернат» Рівненської обласної ради Василем Дроздом, виконуючим обов’язки начальника департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА Олексієм Шамаком. Керівник закладу Василь Дрозд у вітальному слові зазначив, що Надія Володимирівна дуже часто для нього особисто як для керівника була наставницею і доброю порадницею. Бо окрім того, що хороший спеціаліст, вона ще й дуже порядна, чесна, виважена, надзвичайно скромна людина, яка ніколи не просила у керівника ніяких преференцій. Її всі дуже шанували і любили в колективі.
– Ви наша назавжди, нам вас не вистачатиме, але я впевнений, що ви про нас не забуватимете, і запевняю, що можете завжди розраховувати на нашу підтримку, – наголосив директор Василь Дрозд, звертаючись до Надії Володимирівни.
До вітального слова долучилися в. о. начальника Департаменту праці і соцзахисту Олексій Шамак, колеги Надії Володимирівни.
Упродовж усього трудового стажу Надія Дубчак була ще й депутатом Заборольської сільської ради, а ще - увесь час співала в хорі. Спочатку з 1966 року в сільському, а з 1990-х – у церковному. Вона встигала всюди - дати лад у бухгалтерії пансіонату, попри те, що в період звітів доводилося затримуватися на роботі аж до пізнього вечора, впоратися з підсобним домашнім господарством, обробляти два гектари власного городу, приділити увагу донькам і внукам, а при цьому всьому ще й чарівно виглядати.
– Давайте брати приклад з Надії Володимирівни, – підсумував свій вітальний виступ Василь Дрозд.
– Коли я сюди прийшла, всі називали мене Надя, і ось тепер я вже йду звідси, а всі все одно називають мене Надя, – зі сльозами на очах зазначила винуватиця свята. Вона подякувала своїм колегам і керівнику за співпрацю, розуміння і за те, що вони є в її житті.
У Надії Володимирівни дві доньки: Світлана працює медсестрою в інтернаті, а Ольга викладає українську мову та літературу в Кустинській школі. Кілька років тому передчасно відійшов у вічність її чоловік, який теж тут працював медбратом. Улюблені робота і родина міцно її тримали у своїх обіймах і не давали можливості впадати у відчай
– Скажу вам чесно, що рідним дітям приділяла не надто багато уваги, бо увесь час забирав пансіонат та підсобне господарство, але, дякувати Богу, виросли доньки, маю вже трьох внуків, тож хоч тепер я зможу більше часу проводити біля родини, – посміхаючись, проте з певним смутком у голосі поділилася своїми планами Надія Володимирівна.
Василь Бурченя