Освіта
№21 від 25.05.2018

Маленька школа – як родина

Про малокомплектні сільські школи говорити якось не прийнято, бо вони опинилися не в тренді нинішніх суспільних процесів оптимізації, укрупнення, об’єднання тощо. А такі школи є, і діти та вчителі там живуть, як одна сім’я. І реалії та завдання влади й громадськості забезпечити однаково якісний доступ до освіти як у школі, де вчиться тисяча учнів, так і в тій, де їх кілька десятків. Обирати заклад для навчання виключне право мають батьки і діти, а не представники влади та освітянські чиновники. Ми побували у чотирьох невеличких школах Корецького району і переконалися, наскільки відповідально, професійно, з любов’ю та ентузіазмом там ставляться до своєї місії - плекати розумне, добре, вічне.

Вихованці та вчителі Колодіївського НВК дуже люблять свою школу, бо майже все тут зроблено руками батьків та вчителів. Для того, щоб її зберегти, у 2016 році тут було відкрито дошкільну групу, і навчальний заклад став називатися Колодіївський НВК. Усі його вихованці та вчителі, на прохання журналіста, вмістилися на крихітному шкільному ганку.
Приміщення школи було збудоване ще в далекому 1937 році. До відкриття дошкільної групи в ньому обладнали кімнату для дітей, санвузол, зробили ремонт, перекрили дах, завезли нові меблі. Причепурили фасад школи, і тепер вона вже не відлякує чорно-сірим тоном, а посміхається до своїх вихованців біленькою фарбою. Усі роботи виконували силами батьків. Нині Колодіївський НВК, куди входить дошкільна група з короткотривалим перебуванням дітей та власне початкова чотирирічна школа, відвідують 23 дитини. Коли будували це приміщення, то передбачили ще й житло для вчителя в іншому крилі. Поки що воно стоїть порожнім, але є сподівання, що в недалекому майбутньому в ньому обов’язково оселиться молода вчительська сім’я. Нині тут працює троє вчителів та два техпрацівники. У цьому році у Колодіївському НВК троє випускників, які продовжать навчання у Світанівському НВК 1-2 ступенів-ДНЗ.


Був садочок – стала школа-садочок
У нинішньому приміщенні Світанівського НВК у 1989 році було відкрито садочок, але вже за рік він перестав функціонувати, бо ж на дворі були тяжкі 90-ті. У 1997 році сюди перейшла Світанівська школа, старе
приміщення якої було визнано аварійним. Із 1 вересня 2017 року навчальний заклад набув статусу НВК 1-2 ступенів-ДНЗ, а вже 4 вересня цього ж року тут відкрили дошкільну групу з тривалим перебуванням. Нині в НВК навчається 75 учнів та 34 вихованці дошкільного підрозділу. Завдяки мудрому рішенню районного освітянського керівництва та за підтримки керівництва району вдалося зберегти сам заклад, робочі місця, адже нині тут працює 16 вчителів та 8 чоловік обслуговуючого персоналу. Заклад має власний шкільний автобус. Наповнюваність класів тут складає до 10 дітей. Цьогоріч у перший клас піде 11 діток.
Спортивного залу школа не має, актового теж, користуються залом у приміщенні сільської ради і сподіваються, що з часом хоча би питання спортзалу буде вирішене. Є проект на утеплення, бо ж збудована школа зі силікатної цегли, та перекриття даху. Сподіваємося, що молодим та енергійним – директору Марії Василівні Кірієнко та її заступнику Тетяні Степанівні Каштан вдасться всі плани втілити в життя.
 

Замість бухгалтерів та економістів – учні та вчителі
Річецька НВК 1-2 ступенів-садок теж має свою нелегку історію виживання. У 2002 році її учні перейшли в приміщення колишньої колгоспної контори, яке було незаконно розпайоване. На той час у школі було 140 дітей. Нині ж разом із дошкільнятами НВК відвідує 104 дитини. Вже четвертий рік навчальний заклад працює над концепцією «школа-родина», реалізація якої розрахована на 10 років. Школа нетипова. Поруч у Копитові теж є навчальний заклад, але й він не заповнений. Зараз тут навчається 76 дітей. Річецький сільський голова Михайло Супрунчук теж виходець з цієї школи і тому завжди підтримує ініціативи батьків та вчителів, більше того, сам їх часто подає – і всі разом втілюють в життя. Концепція школи – це сім’я, батьки, громада. Активну участь у житті школи беруть не лише батьки, але й бабусі та дідусі школярів. Особливо коли йдеться про організацію загальношкільних концертів, флеш-мобів, свят.
У цій школі все зроблено своїми руками. Батьки охоче долучаються, вони також хочуть змін і вважають себе частиною однієї шкільної родини. І не лише батьки, тут функціонує «Бабусина світлиця», а бабусі охоче беруть участь у шкільних заходах, завжди підтримують і добрим словом, і чистим натхненним співом. Гуртом посадили яблуневий сад, тож навесні будуть милуватися білопінним цвітінням, а восени збиратимуть урожай і питимуть у шкільній їдальні узвар – 60 діток тут харчується за батьківський кошт. Директор Любов Віталіївна має підхід до батьків, вміє так аргументовано попросити їх про допомогу, що прохання автоматично переходить у статус батьківської ініціативи. Найближчим часом у закладі треба замінити 40 вікон, великі надії в цьому питанні покладають на народного депутата Юрія Вознюка, який пообіцяв допомогти.

Дорога поділила село
Траса, яка веде на Київ, розділяє Старий Корець навпіл, і, щоб потрапити у школу, одна частина села неодмінно має переходити швидкісну автотрасу Київ-Чоп. На жаль, дорожники в проектно-кошторисній документації не передбачили в селі підземного переходу, і тому значна частина батьків з метою безпеки не ризикує пускати своїх дітей через дорогу, якою мчать швидкісні авто. Здавалося б, дрібниця, але вона неабияк вплинула на майбутнє цього навчального закладу. Частина дітей із села ходить до школи міста Корця, а інша – вчиться у Старокорецькому НВК.
Неля Борисівна Кіселик, яка 10 років попрацювала у методичному кабінеті Корецького райво, очолює «Старокорецький НВК» впродож трьох останніх років. Протягом року виготовили всю необхідну документацію, щоб відкрити при школі дошкільний підрозділ, раніше навчальний заклад мав статус школи 1-2 ступеня. У ній зараз навчаються 22 дитини.
– Я поставила собі за мету перетягнути в нашу школу всіх дітей зі Старого Корця, – ділиться планами директор, хоча й визнає, що саме через небезпеку при перетині дороги зробити це буде дуже непросто.
Нині в НВК навчаються 59 діток. Атмосфера дуже дружня, стосунки – як у хорошій сім’ї. Тут вам і «Світлиця духовності», і «Козацька світлиця» та... аж 2,5 гектара землі навколо школи, яка потребує постійного догляду, принаймні у теплу пору року.
– Нам не треба території аж 2,5 гектара, з нас було б цілком достатньо й гектара, але щоб нарешті виділили цю землю під будівництво для місцевих людей. Молоді сім’ї збудували б тут житло, а їхні дітки точно пішли б до нас вчитися, – каже директор Неля Борисівна.
Після свого приходу на посаду Неля Кіселик почала тут ремонти з внутрішнього туалету: це важливо не лише для комфорту, а в першу чергу для здоров’я учнів. У школі – пічне опалення. Взимку щодня треба натопити 11 грубок. За рік тут спалюють дров на 36 тисяч гривень, це набагато менше, ніж в аналогічних школах, які опалюють природним газом або ж вугіллям. У селі є чимало багатодітних сімей, тому тішать перспективи – кількість дітей у школі зростатиме, адже розрахована вона на 200 учнів. Найближчим часом її треба буде утеплити, перекрити дах. Не стоять осторонь проблем школи місцеві агроформування, зокрема ТОВ «Селянське АГРО» під керівництвом Юрія Кохна.
• Василь Бурченя

 

Коментарі:  

Ігор Хоменчук,
голова Корецької районної ради:
Ми намагалися дуже виважено підійти до процесу оптимізації мережі освітніх закладів у Корецькому районі. У багатьох малокомплектних школах створили НВК, що дозволило зберегти заклади, робочі місця для вчителів та техпрацівників. Маємо великі надії, що народжуваність у наших селах зростатиме, а відтак збільшуватиметься й учнівський контингент. Школа – це дуже важливий заклад у кожному селі, і ми стараємося зберегти в районі кожну школу, підходили до цього процесу дуже виважено і скрупульозно.

Сергій Черній,
голова Корецької райдержадміністрації:
Хто б там що не говорив, але підвезення маленьких діток до школи в іншому селі – це певною мірою стрес для них. Відтак, ми намагалися зберегти початкову ланку освіти в невеликих селах, можливо, настане час, що їх справді доведеться закрити, ну, наприклад, коли в школі залишиться одна чи дві дитини. А, можливо, буде і навпаки. Ми за цими процесами стежимо, аналізуємо, як кажуть, тримаємо руку на пульсі. Я переконаний, що українське село житиме і розвиватиметься, і ми не закриватимемо школи, а будемо їх будувати і добудовувати.