Вперше в історії України президентська партія зможе одноосібно сформувати більшість у парламенті.
Блискуча перемога «Слуги народу» на позачергових парламентських виборах 2019 року засвідчила головне – українське суспільство прагне змін, йому набридли старі обличчя, які вже по 20 років варяться на політичній кухні, а тому в цій країні немає змін на краще. Сьогодні наші співвітчизники готові навіть закривати очі на брак професійного та політичного досвіду новообраних парламентарів. Але це не означає, що суспільство і завтра так само поблажливо ставитиметься до новообраних політиків.
Із одного боку у Президента Зеленського нині вся повнота влади, бо ж силами «Слуги народу» можна сформувати більшість у Верховній Раді. А з іншого боку – повна влада - це велика небезпека скотитися до авторитаризму. Президенту разом із його командою не залишається нічого іншого, як швидко впроваджувати реформи, які б поліпшували життя людей, бо до цього часу в нас запроваджували тільки такі, які його погіршували, і, зрештою, навести у цій країні порядок. Зробити це буде непросто. Але іншого виходу у Зеленського просто немає. Бо ж усілякі відмовки типу «ми хотіли, але нам не дали» - не пройдуть – у Президента тепер вся повнота влади. А часу в нього зовсім обмаль. Інша справа, що управляти такою великою політичною командою буде непросто. Ми ж бо далекі від думки, що в цій команді всі ідейні і прийшли до неї виключно для того, щоб безкорисливо розбудовувати Україну.
Винятком у загальнодержавній тенденції щодо електоральних уподобань не стала й Рівненщина. Із п’яти мажоритарних округів нашої області представники «Слуги народу» здобули перемогу в чотирьох. Бренд зробив свою справу, і переможцями перегонів стали мало кому відомі кандидати: Олександр Ковальчук, Роман Іванісов, Олександр Аліксійчук та Сергій Литвиненко. Лише в 155 окрузі перемогу здобув не представник «Слуги народу», а самовисуванець Віктор М’ялик, випередивши нардепа Василя Яніцького.
Треба визнати, наші співвітчизники проголосували не за партію, бо насправді її немає, як немає і багато інших партій, а за бренд, із яким асоціюють свої на дії на краще життя. Чи стане в майбутньому «слуга народу» дійсно популярною партією? Питання залишається відкритим. Втім останні вибори ще раз засвідчили, що українське суспільство насправді політично не структуроване, партії в Україні не популярні, тож багато хто з кандидатів волів не згадувати про партію, а йшов на вибори як самовисуванець. Тим не менше, попри те, що партії не користуються в українців довірою, на їх фінансування з державного бюджету витрачається кілька мільярдів гривень. Хіба це номально, коли в країіні щороку помирають сотні дітей тільки через те, що їх немає за що лікувати та робити операції, з бюджету десятки мільйонів спрямовують на фінансування партій-привидів. Здається, це питання теж має вирішити новий парламент разом із президентом. Як і багато інших проблем, які нині на часі. Має ж, зрештою, держава колись відчути дно, відштовхнувшись від якого, розпочне хоча і повільний, але рух вперед.
• Василь Бурченя