Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Життєпис довжиною в століття

Раніше Артема Дереша,   уродженця села Русивель Гощанського району, називали «медовим дідом». Про його пасіку знали в окрузі майже всі, а тому не було відбою від бажаючих придбати солодкий продукт для лікування та оздоровлення. А ще для своїх односельців Артем Васильович зробив прекрасний подарунок – створив іконостас для місцевої церкви.  До того ж з незвичної для нашого краю деревини –  кедра, яке для батька надіслав із Сибіру син. Це творіння рук людських є окрасою храму й звеселяє душу кожного, хто його відвідує.

 Нині ж Артем Дереш проживає в Рівному  в дочки Галини. А  13 жовтня він відзначив свій столітній ювілей, з яким ми його щиро вітаємо. Коли завітали додому до іменника, перше, що він показав, то це вітальні листівки від Президента України та міського голови Рівного, в яких йому складають шану за всі життєві випробування, які довелося пережити, -  війни, заслання, а ще - за довгу тернисту дорогу повернення до рідного краю.

- Народився батько в 1910 році в селянській родині, - розповідає дочка Галина. – Стягувалися на господарство тяжкою працею. Сім’я мала землю, великий вишневий садок, а ще хату під бляхою. До того ж будинок стояв недалеко від лісу,  отож і знайшлися «доброзичливці», які й донесли, що батько нібито чимось допомагає українським повстанцям. А яка то допомога? Одного дня прийшли одні – давай їсти, іншого – другі. Забрали батька ні за що й  вислали в 1944 році в Комсомольськ-на-Амурі на довгих десять років заслання. У листах він писав, що терпіти холод та голод не було  сил, бо ж доводилося майже босому працювати в лісі на 40-градусному морозі. Врятувало те, що батько з малих літ столярував. Коли про це дізналося керівництво табору, то доручило йому кваліфікованішу справу  -  виготовлення меблів. Мабуть, ще й досі вироби батька можна відшукати в тих місцях.

Постраждала від арешту Артема Дереша і його сім’я. Дружину з сином забрали в 1949 році перед Різдвом, дочку Галину  ж врятувало лише те, що зуміла за наказом мами сховатися й цілий місяць, допоки в Костополі формувався ешелон до відправки, переховувалася в тітки в Терентієві.  А матері  довелося довгих сім років обрубувати сучки на колодах в  Хабаровському краї.

- Зустрілися батьки лише через сім років в Красноярську на спецпоселенні, - продовжує розповідь пані Галина. – У 1955 році, після закінчення школи, приїхала до них і я. Там закінчила медучилище, вийшла заміж. А батькам ще довгий час не дозволяли повертатися в Україну. Вдалося це зробити десь в 60-х роках, і то не на рідне обійстя, а в Житомир. А їм так хотілося поближче до рідного дому.  Згодом підшукали хату в Острозі, але й тут не дозволили їм оселитися. І лише коли надійшли документи про реабілітацію, змогли придбати помешкання в Горбакові.

За словами Артема Дереша, хвороби його все життя  якось оминали. Тепер вже трохи ноги болять, став погано чути. А те що прожив так довго, то особливо для цього нічого не робив. Лише ніколи не курив, пив лише для годиться на святах, а ще любив трудитися на пасіці та з деревом.  Від такої  праці отримував насолоду та пошану від людей. А все це й дало можливість дожити до такого славного ювілею.

Ольга Дем’янчук

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: