Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Забута старість?

У той час, як на Заході вважається нормальною практикою проживання літніх людей у пансіонатах, в Україні вона сприймається дуже важко. У 80-х роках минулого століття про це явище написав Олесь Гончар у своєму романі «Собор». Герой роману Володька Лобода відвіз своїх батьків доживати віку в будинок для престарілих, через що зазнав осуду з боку суспільства. Втім, проблема є доволі гострою і нині. В Україні, і на Рівненщині зокрема, є чимало людей похилого віку, які потребують постійного догляду, а здійснювати його просто нікому. Сьогодні дедалі частіше відкриваються приватні заклади подібного типу, які пропонують свої послуги, але дуже важко простежити, де тут чистий бізнес, а де соціальна турбота. Вся абсурдність ситуації полягає в тому, що ці заклади нині перебувають наче поза законом. Держава робить вигляд, що їх не помічає, зовсім не контролюючи їхню діяльність. Наша кореспондентка Олександра Нагорна спробувала в цій ситуації розібратися.   

Приватні будинки для людей похилого віку в Україні живуть своїм окремим життям

У  чинному законодавстві України ви не знайдете поняття «будинок для людей похилого віку». Однак у документах використовуються терміни «будинок-інтернат для громадян похилого віку», «пансіонат для ветеранів війни, праці» або ж «геріатричний пансіонат» (тобто пансіонат для профілактики та лікування хвороб людей похилого віку).

Основне завдання таких закладів – забезпечити належні умови для проживання, обслуговування та надання меддопомоги особам похилого віку. Із цією метою мешканці таких пансіонатів повинні бути забезпечені всіма необхідними умовами, харчуванням та медичним обслуговуванням.

Вітчизняне законодавство не містить прямої заборони створювати приватні компанії, які б надавали населенню послуги із забезпечення житлом та медичної допомоги на платній основі. І хоча вже тривалий час ходять розмови про врегулювання та контролювання діяльності приватних будинків для людей похилого віку – досі це питання не вирішене.

Та й у сучасних реаліях до будинку для літніх людей в Україні не так уже й легко потрапити. Тому, якщо хочеться кращих умов – потрібно за них недешево заплатити. Але чи є гарантія, що навіть за велику плату умови будуть відповідними?!

Ми вирішили з’ясувати, як наразі працюють приватні будинки для людей похилого віку в місті Рівне, однак вдалося поспілкуватися з адміністрацією тільки одного закладу. Всі інші – на дзвінок не відповіли.

Так, ситуацію в пансіонаті для людей похилого віку «Дерево життя», що розташований у Рівному на вулиці Росяній, прокоментував адміністратор закладу Олександр Клочок. Чоловік розповів:

«Ми працюємо мережею «РЕНАМЕД» на території всієї України впродовж семи років. Наше відділення сімейного типу у Рівному відкрилося недавно – у грудні 2019 року. Воно розраховане на невелику кількість людей. Наразі маємо десять клієнтів, із якими працюємо в карантинному режимі.

У нас хороші умови проживання, дієтична кухня (харчування підбирається клієнтом особисто з урахуванням супутніх діагнозів), за людьми постійно приглядають наші кваліфіковані спеціалісти.

Ми – профілакторій. Це ж не радянські часи, коли людей лякали, що «ми вас віддамо в будинок для престарілих». Дуже шкода, що в нашому суспільстві не у всіх є можливість мати хороші умови життя на пенсії: за мізерну пенсію не те, щоб жити нормально і насолоджуватися життям, – тут аби вижити.

Ціна за місяць – близько 7-8 тисяч гривень. Все залежить від обсягів допомоги, необхідної тій чи іній людині, що проживає у нас. Деталі обговорюються індивідуально. Ми не є медичним закладом і не надаємо медичної допомоги, хоча у нас постійно чергує медперсонал.

Із боку держави, на жаль, нас ніхто не контролює. Отож і допомоги нам ніякої нема. Ми проводимо соціальний бізнес, надаємо допомогу соціального характеру. Наразі зіштовхнулися із проблемою – на період карантину ми не можемо тримати працівників безвиїзно. Перші місяці домовлялися на свій ризик, щоб люди не виїжджали. Але ж ми не повинні вмовляти людину, щоб вона працювала 1-1,5 місяці, не відлучаючись. Тим часом, якщо хтось зайде у наш заклад і «принесе» інфекцію, то відповідальність лежатиме саме для нас і на нашому закладі.

За роки роботи соціального бізнесу всі спроби влади допомогти закінчувалися невдало. Тому, якщо не заважають працювати – це вже добре. Просто, на мою думку, дійсно потрібно створити хоч якусь законодавчу базу для роботи будинків такого типу, як наш».

Те, що ситуацію із приватними будинками для людей похилого віку на законодавчому рівні ніхто не контролює, підтвердив і директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Олексій Шамак:

«Ми займаємося, зокрема, обласними інтернатами для людей похилого віку та інвалідів. Але ми не контролюємо діяльність приватних будинків для престарілих. Адже на державному рівні немає ніяких законодавчих документів чи положень. Не знаємо, скільки таких закладів в області, не знаємо їхніх адрес, не знаємо, хто працює в тих закладах і які у них умови.

Питання щодо контролю над приватними закладами не раз висувалося на розгляд Міністерства соціальної політики, однак досі жодної реакції немає. Тобто, можна сказати, що приватні будинки для престарілих в Україні живуть своїм окремим життям».

• Олександра Нагорна

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: