ЯНГОЛИ НЕ СПЛЯТЬ

Прокотилася Володимиреччиною чутка, що ця мила дівчинка з Воронок, яку восени минулого року Президент Укра­ї­ни Віктор Яну­кович забрав лі­ку­ватися на Кубу, повернулася додому.

Пригадалось усміхнене обличчя героїні моєї попередньої статті – і закортіло побачити «народжену в сорочці» на власні очі. Нелегкою дорогою до Воронок думалося: скільки ж довелося страддати одинадцятирічній Тетянці? Після страшної трагедії у 2009 році, коли на дівчинку наїхав трактор, їй довелося перенести понад 30 операцій... І ось ми на порозі Воронківської школи, де, як нам сказали, проходить новорічне дійство. Галасливі школярі, здалося, враз зрозуміли, до кого приїхали гості, і провели нас до ялинки. Під сяйвом новорічних вогників та дитячих посмішок у колі однолітків ми й зустріли нашу героїню. У ніжно-блакитному вбранні, з блискучою короною, що прикрашала її милу голівку, Тетянка осявала своєю посмішкою зал. На засмаглому личку виділялися очі, що прагли увібрати в себе всю теплоту і веселощі, яких їй так забракло. На розмову з нами залюбки погодилася, хоча й була небагатослівною. Поспілкувалися ми і з її родичами, і з татом, який усюди супроводжував свою доньку. Приймало на Кубі нашу Таню курортне місто Тарара. «Люди там дуже привітні, добрі, чуйні. А коли вітаються, обов’язково обіймаються й цілуються, – з посмішкою ділиться враженнями Микола М’ялик. – Сама Куба хоч і не багата, проте лікує людей з усього світу. Вдягаються там значно скромніше. А ціни… Буханець хліба – один долар, тоді як заробітна платня – 15 доларів. Морозиво коштує 1,5 долара. Але там його майже ніхто не купує. А ще кубинці дуже не люблять холоду. Трохи вітер дмухне – і їм уже холодно, не те, що ми…» Як пригадують мандрівники, найважчим у поїздці було незнання мови. Воно й не дивно, адже слово, наділене любов’ю і теплотою, несе неабияку енергетику. Хоч у наших земляків і був перекладач, усе ж, не так багато кубинських слів запам’яталося. Зате найголовніші назавжди вкарбуються в пам’ять: хліб – «пан», сіль – «саль». «А вітаються там словами «вонос діос», – пригадує Тетянка. – Не забуду й незвичне ім’я доктора – Куко. А ще там лікують людей без зеленки і спирту». («І як їм удалося оминути наш класичний набір?» – подумалося мимохіть). Згадує Таня і сам переліт. У літаку нашу героїню та її тата супроводжував Анатолій Левицький, завідувач відділення ортопедії «Охматдиту» й головний дитячий травматолог МОЗ України. Неабиякі враження і в Тетянки, і в її тата залишилися від Президента України, адже не кожного дня полетиш в одному салоні літака з главою держави. «Бачили його, як оце зараз вас», – з неприхованою гордістю говорить Микола.  Далі наша розмова перемістилась у дім М’яликів. У хаті – порядок. Біля хати – хазяйство, з якого давно вже зник той зловісний трактор. Повен дім діток, серед яких і наймолодша, Ліля. Вона, на щастя, ще була під серцем матері, коли її сестричку спіткало тяжке випробування. А зараз маленьке диво бігає по хатині й щиро пропонує гостям олівці та фломастери. А ось і Тетянка вийшла з образу снігової королеви та перевдяглася в коротеньку спідничку і теплий светрик. Дивлюся на цю милу дитину – а вона ж на вигляд звичайнісінька маленька дівчинка. І лише їй одній з-поміж нас відомо, як важко це дається: бути такою, як усі.  «Хай собі кажуть, що ми «зробили з горя сенсацію» чи «хтось на цьому піариться», а ми без цієї допомоги, хай і публічної, сиділи б у куточку і плакали, – ділиться переживаннями Тетянчина мама. – Люди самі приходять нам на допомогу, дають свої візитки. Такого й уявити не могли. Але тепер знаємо напевне: світ не без добрих людей. Велику справу зробив для нас Віктор Янукович. Велику і благородну. Подякуйте йому через газету, – просить Феодосія М’ялик. – А ще подякуйте директору «Охматдиту» Юрію Гладушу, секретарю Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Тетяні Бахтєєвій, президенту Міжнародного Чорнобильського фонду Олександру Божку, секретарю Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерію Сушкевичу і керівнику головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Адміністрації Президента України Ганні Герман. А якою радістю стала для нашої Тані пісня у виконанні Оксани Білозір у телепрограмі «Віра, надія, любов»! І Надія Кисіль, завідувачка відділенням «Охматдиту», де лікувалася Таня, і Єлизавета Мельник, лікарка, яка безпосередньо вела Тетянчину справу, були дуже чуйними. Ми так само безмежно вдячні і нашим володимирецьким лікарям. Привітайте їх усіх, хто допомагав нам подолати лихо, з новорічними та різдвяними святами! Нехай їх Бог береже! – просить Тетянчина мама. – Де б не зустрічали мою доньку, до неї так доброзичливо ставилися! З якою опікою і прихильністю до неї зверталися лікарі у Володимирці, Донецьку, Харкові, Києві і навіть на Кубі! Мені здається, що не тільки людська, а й Божа турбота огортає нашу Таню», – говорить Феодосія М’ялик. На жаль, випробування долею для дівчинки ще не скінчилося. «Поки Танюша росте, ви у будь-яку хвилину маєте бути готовими до поїздки, – наставляла наших земляків Ліза Андріївна. – Чи в лікарню, чи на обстеження, чи на курорт…». Дійсно, дівчинка росте, і попереду у неї ще багато реабілітаційних заходів. Потрібною буде і хірургічна допомога. Проте, дивлячись, як вистраждане дитяче личко світиться яскравою життєлюбною посмішкою, вірю: ця дівчинка подолає все і боротиметься за своє щастя. – Мамо, ти бачиш самольота? – питала Таня по телефону у мами, коли приземлялася в Борисполі. – То – я!.. З поверненням, Танечко! Тепер і я, побачивши в небі літак, згадуватиму тебе, адже ти така близька земним і небесним силам. А читачам скажу: зовсім не важливо, яку релігію ви сповідуєте. Але, молячись Богові, згадайте у своїй молитві і маленьку дівчинку Тетянку М’ялик. Слова, кажуть, матеріалізуються, а їй добре слово не завадить. Знаю, людей, які потребують допомоги, безліч. А допомога, хоча б моральна, наповнює життя смислом.

• Наталія Андрєєва