Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Як у Здовбиці загинув останній провідник ОУН Волині

Анатолій Васильович Маєвський - окружний провідник ОУН Рівненщини (1945—1955), останній провідник ОУН Волині. Псевдо: «Уліян», «Гребля», «Йовта», «Гриць», «Микола», «Старий», «257», «179», «77», «940», «259»). Народився у 1915 в с. Кустин Рівненського району, помер 19 серпня 1955 у с. Здовбиця Здолбунівського району. 

Після відмінного закінчення Кустинської початкової школи вступив до Рівненської української гімназії, де познайомився з майбутніми відомими лідерами ОУН на Волині — братами Яковом та Олександром Буслами, Ростиславом Волошиним, Михайлом Бляхарчуком, Костецьким та Василем Булавським, Андрієм Марченком. Всі вони під час навчання в гімназії вступили до лав ОУН. У 1937 році Маєвський успішно закінчив Рівненську українську гімназію і вступив до Познанської політехніки.

Із початком Другої світової війни у 1939 році Маєвський перервав навчання в політехніці і розпочав вчителювання у рідному селі. Крім знання польської мови він досконало вивчив та володів англійською.

Під час німецької окупації виконував спеціальне завдання ОУН в місті Рівне. Згодом очолив політичну референтуру Рівненського надрайонового проводу ОУН, що територіально охоплював Рівненський, Олександрійський, Гощанський, Тучинський та Клеванський райони. Починаючи з 1945 року, він очолив Рівненський окружний провід, до якого, крім вищеназваних районів, увійшли: Здолбунівський, Мізоцький, Острозький, Острожецький та кілька районів сучасної Волинської області.

У 1952 році Українська Головна Визвольна Рада нагородила «Уліяна» за довготривалу боротьбу в особливо важких умовах Золотим Хрестом заслуги. Саме тоді у 1952 році «Уліян» зник з поля зору оперативників з МГБ, що вели його розробку ще з 1945 року. Відомо було, що він діяв і переховувася десь на стиках Рівненського, Здолбунівського та Мізоцького районів. Активний пошук з блокуванням лісових масивів в Гурбенських лісах позитивного результату не дав.

Напередодні першотравневих свят більшовиків у 1953 році до «Уліяна» звернулися два члени ОУН — добровольці смертники «Роман» та «Сірий», що хворіли на запущену форму туберкульозу, набуту в підпіллі. Ці підпільники протягом двох останніх років перебували в окремому бункері, щоб не заразити здорових друзів по боротьбі.

«Уліян» писав у своїх звітах:

«Сили покидали їх з кожним днем й вони смертельно хворі попросили мене дати їм дозвіл на здійснення терористичного акту проти більшовицького уряду в Києві і я дав дозвіл їм на це».

Незважаючи на провал акції з ліквідації більшовицької верхівки на демонстрації, ця справа наробила неабиякого переполоху. Весь Київ, особливо Хрещатик, кишів від переодягнених в цивільне опер-працівників МВД і МГБ. В колонах першотравневих демонстрантів під виглядом робітників йшли також переодягнені чекісти. Але їм незважаючи на певні "зачіпки, не вдалося вийти на слід «Уліяна».

Приблизно в той же час «Уліян» двічі посилає своїх зв'язкових «Мисливця» та «Андрія» на північні терени Волині в райони Ківерців, Цумані та на Костопільщину для відновлення конспіративної лінії зв'язку, котру в ті часи часто перехоплювали з МГБ. І знову МГБ оперативно піднімає на ноги всі наявні резерви, прочісує й блокує значні лісові масиви, де за даними агентури мав би знаходитись «Уліян» — і знову безрезультатно.

На початку літа 1953 р. в Західній Україні, не дивлячись на звіт Києва перед Москвою, що з повстанським рухом вже покінчено, активно діяли декілька десятків збройних формувань Руху опору, була повністю відновлена зв'язкова мережа підпілля. 

У липні 1953 року московським чекістам вдалося через створену агентурою підставну мережу в тактичній групі «Дон» захопити члена центрального проводу ОУН, представника УГВР Василя Галасу та його дружину Марічку Савчин. Одним з перших і основних питань до Галаси було — де «Уліян»? Від «Орлана» та його дружини ЧК вимагало вказати лінії зв'язку, що виводили на «Уліяна», паролі та пункти, на котрих могли відбутися контакти з краєвим провідником.

Під тиском «Орлана» змусили написати листа «Уліяну». Проте «Орлан» так склав листа, що «Уліян», отримавши його по лінії зв'язку, вже знав, що «Орлан» та Марічка в лапах МГБ. Після арешту «Орлана» «Уліян» зіткнувся з проблемою відновлення зв'язку з північними районами Волині, а також з керівником підпілля «Лемішем». Кільце навколо «Уліяна» стискалося все тісніше. Тільки неймовірне відчуття, особисті якості конспіратора, пильність та довіра до тільки перевірених і добре знайомих людей, а також авторитет та підтримка населення допомогли «Уліяну» протриматися на Волині довше за всіх провідників ОУН.

24 серпня 1953 року група чисельністю 45 чоловік під оперативним керівництвом начальника 4-го відділу УМВД  підполковника Дмітрієнка та замкомандира другого дивізіону майора Рилова, на Дорогобузьких хуторах Гощанського району в господарстві місцевого мешканця було блоковано двох особистих охоронців «Уліяна» — «Байду» та «Степана». Після цього був оперативно складений план з проведення чекістсько-військової операції по захопленню і ліквідації окружного провідника «Уліяна»: заплановано провести блокування і прочісування лісових масивів. Для проведення спецоперації були задіяні 418 чоловік. Керівником пошуку був призначений начальник 4-го відділу УМВД підполковник Дмітрієнко. Операція проводилася з 5 ранку до 5 вечора 25 серпня, і з 5 ранку до 3 дня 26 серпня. І знову вже в котрий раз «Уліяна» знайти не вдалося! Було тільки знайдено 5 старих схронів в лісовому масиві квадрат.

Восени 1953 р. підпілля понесло нові втрати: загинув керівник лінії зв'язку від «Уліяна» до Василя Кука — «Бурий». А 16 лютого 1954 року в результаті чекістсько-військової операції було ліквідовано Ковельський окружний провід ОУН. В травні 1954 року було захоплено Василя Кука, а також на честь святкування трьохсотліття так званого возз'єднання України з Росією в Києві було розстріляно члена ЦП ОУН Василя Охрімовича.

Весь 1954 рік по справі «Уліяна» пройшов відносно спокійно. Лише 12 серпня 1955 року при спробі навести лінії зв'язку з «Уліяном» керівником ОУН з північних районів Волинської області «Сергієм» (Степан Линник) на Бичальських хуторах Костопільського району була блокована КДБ кур'єрська група. В результаті довготривалого бою були ліквідовані двоє чоловік з цієї групи — Опанас Махновець («Юрко», «Дмитро»), уродженець с. Четвертня Ківерецького району і Анастас Ткачук («Чорний»), уродженець с.Велецьк Хлопського району. Вважається, що це була остання бойова сутичка підпілля на теренах Рівненської області.

18 серпня 1955 року начальник Ровенского обласного управления КДБ П.Арнаутенко в черговий раз скликав розширену нараду в управлінні комітету, що знаходилось в приміщенні колишньої польської гімназії ім. Костюшка (сучасна вул. Пушкіна, приміщення Рівненського УМВС). В кабінеті полковника зібрались майже всі співробітники четвертого відділу та начальники райвідділів і відділень УКГБ по Рівненській області. Нарада скликалася з одного питання — знайти і знешкодити нелегала ОУН «Уліяна».

Зі слів двох ветеранів КДБ, учасників тієї наради:

«...Нараду полковник П.Арнаутенко розпочав з важким серцем і в гнівному настрої. - «... Товариші мені в черговий раз подзвонив перший секретар обкому нашої партії тов.Чучукало і запитав прямо - що з «Уліяном»? До яких пір ми можемо терпіти цього матьорого вовка? Цей «Уліян» не просто конспіратор ОУН і нелегал, він єдиний на сьогодні провідник ОУН на Волині. Адже по місту вже марширують піонери з барабанами і сурмами, а в цей час десь під Рівним сидить «Уліян» зі своєю групою! Я вам скажу більше ... ми єдина область в Західній Україні, яку не хоче відвідувати перший секретар компартії України тов.Кириченко! І все як ви здогадалися через цього оунівця. Товариші! Підніміть всі зв'язки, задійте всю наявну агентуру, що знаходиться в розробці! Опитайте всіх колгоспників Здолбунівського та Мізоцького районів, весь комсомольський актив. Адже повинен хтось, щось чути, бачити, знати ...! Загалом пора вже кінчати з цим «Уліяном» товариші чекісти! "

Як тільки-но полковник Арнаутенко закінчив нараду по справі «Уліяна», над Рівним розпочалася гроза. Було вже далеко за північ. Раптом несподівано задзвонив звичайний телефон. В трубці почувся схвильований голос начальника міліції Здолбунівського району. Він повідомив Арнаутенку сенсаційну для нього звістку, що в його кабінеті сидить ніхто інший як безпосередній зв'язковий «Уліяна» «Мисливець», він же «Лопух» (Іван Довбенко) родом з с.Дермань. «Мисливця» було затримано на залізничному вокзалі станції Здолбунів ввечері 18 серпня. Він дзвонив в райвідділ міліції з телефонного автомата і повідомив, що хоче здатися властям. Відразу кілька чергових працівників залізничної міліції затримали «Мисливця» і, забравши в нього пістолет ТТ, передали затриманого в райуправління. Арнаутенко відразу піднімає на ноги майора Лєзіна та його підлеглих і направляє групу у Здолбунів.

Вночі «Мисливця» доставили в кабінет начальника Рівненського обласного УКДБ. Арнаутенко зрозумів, що «Мисливець», який прийшов добровільно — це прямий вихід на «Уліяна». При нічному першому допиті він розповів про зброю, що схована в окремому схроні, та про місце перебування «Уліяна». А також повідомив, що йому та другому зв'язковому «Андрію» провідник наказав легалізуватись. «Славко», він же «Андрій» подався до родичів у Красноярський край, де згодом був арештований КДБ.

Провідника Уліяна «Мисливець» провідував учора і повідомив, що «Уліян» останнім часом тяжко хворіє, а «Славко» за підробними документами виїхав у Красноярський край до сестри. На питання, де знаходиться місце перебування «Уліяна» «Мисливець» спокійно відповів, що знає це місце. Це будинок з господарством родини Матвійчуків, що в с. Здовбиця. В помешкані, де знаходилася криївка, живе одинока жінка з донькою, чоловік якої Матвійчук був призваний до червоної армії і загинув 5 років тому на фронті.

Відразу в ніч з 18 на 19 серпня було сформовано оперативно-чекістську групу по захопленню «Уліяна». В групу ввійшли: майор О.Лєзін, заст.начальника 4-го відділу капітан М.Радул, начальник відділення 4-го відділу капітан С. Г. Гненюк, старший уповноважений цього відділу капітан Б. Є. Стєкляр та начальник Здолбунівського райвідділу КГБ підполковник Д.Дмітрієнко.

О 6 ранку 19 серпня по тривозі в Рівненській частині військ внутрішньої охорони було піднято солдат строкової служби. Вони швидко заповнили дві армійські вантажівки «ЗІС-151», критих брезентом, і на чолі з лейтенантом Осіповим дислокувались на автошлях в сторону Здолбунова. В цей же час з двору облуправління КГБ на двох «ГАЗ 67б» виїхала сформована опергрупа. Колона швидко минула Здолбунів.

Село Здовбиця ще мирно спало напередодні християнського свята Спаса. «Мисливець» накритий плащ-палаткою, щоб його ніхто не бачив, вказав на мурований будинок неподалік залізничного переїзду. Автомобілі зупинились за поворотом на відстані 500 метрів. Відразу за напрацьованою схемою солдати утворили два кільця блокування: зовнішнє та друге внутрішнє навколо подвір'я, де була криївка. Солдати з кулеметами «дєгтярьова» залягли попід копами нещодавно складених снопів скошеного жита. В середину внутрішнього кільця блокади увійшла чекістська група з 10 чоловік. Кегебісти впритул наблизилися до стін мурованого будинку. Вони приставили до одного вікна, яке виходило на вулицю і до двох вікон, що виходили в двір по одному солдату, а самі ввалилися в хату.

Саме там в той час перебувала одинока жінка — вдова червоноармійця. Її донька-десятикласниця в цей час знаходилася на сусідньому дідівському хуторі, де тоді також перебував її дядько-підпільник. Вона того ранку близько 8 години на свято Спаса прийшла додому і застала кінець проведеної операції, спостерігаючи за нею ззовні.

«Мисливець» кивком голови вказав на замаскований вхідний люк підземного бункеру. Офіцер КГБ О.Лєзін крикнув у привідкритий люк: «Гражданин Маевский! Сдавайтесь! Иначе бункер забросаем гранатами!» У відповідь тиша. Лише через кілька хвилин з-під люку та вентиляційного отвору в протилежній частині двору потягнуло димом, а потім під товщею землі пролунав приглушений пістолетний хлопок. Це пішов з життя нескорений останній провідник ОУН на Волині.

Відразу після почутого пострілу чекісти мовчки напрямком ствола автомата показали «Мисливцю» на вхідний люк. Той без слів зняв френч і спустився в підземелля. Через декілька хвилин «Мисливець» розгублено повідомив: «Провідник застрелився з пістолета. Палив якісь папери. Там лежить. Мертвий. В голову стріляв. У висок».

Після цього оперативники з КГБ, прикриваючись «Мисливцем», обережно спустилися вниз до мертвого «Уліяна». За спогадами самих кегебістів:

«Уліян» лежав на спині в кутку на лавці. Перед тим, як піти з життя, одягнув чисту сорочку-вишиванку… Обличчя було зовсім спокійне, поголене. Не дивлячись ні на що, слідкував за собою. На правій щоці була невелика кривава пляма — це вхідний отвір, вихідного отвору не було. На маленькому столику стояла гасова лампа, без скла. На ній провідник і палив документи. З бункеру було вилучено: автомат ППС та чотири ріжки до нього, пістолет «Вальтер», пістолет ТТ, патрони до «Вальтера» 12 штук, патрони до ТТ 126 штук, дві ручні гранати, сумка польова з документами, в кількості 18 примірників, брошура Василя Кука «Колгоспне рабство», журнали «За волю нації» і «Молодий революціонер».

Тіло «Уліяна» чекісти забрали з собою в Рівне. І за деякими показами вони захоронили його в одній із безіменних братських могил повстанців на околиці кладовища Грабник. В деяких сучасних мемуарах, що видані в Москві, ветерани КГБ пишуть, що, мовляв, криївку розібрали і завалили, поховавши «Уліяна» там. М'яко кажучи, це блеф. На ці обставини є беззаперечні покази свідків. Та й в хаті тій і по сьогодні живуть люди.

Відразу після закінчення спецоперації на допит в Рівне забрали жінку — господиню обійстя. Забрали, та через добу відпустили. Не тому, як пишуть чекісти, що пожаліли, а тому, що вона була вдовою, чоловік якої загинув на фронті в бою з німцями. Та й на вулиці був 1955 рік. Так що не з руки було КДБ. А ще КДБ планувало провести в цій історії свою наступну операцію. Тоді ж КДБ арештували учасника бою під Гурбами — Миколу Мануїловича Матвійчука, брата загиблого господаря будинку, який жив на хуторі і опікувався хворим «Уліяном». Йому дали 10 років таборів. Матеріали взято з Вікіпедії.

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: