Як підприємець із Рівного розкрутив власну справу в умовах пандемії

Рівнянин Василь Вавуліч – у минулому банківський працівник, а нині четвертий рік керує “Смакотою” – їдальнею та доставкою їжі, яка має великий попит у мешканців Рівного. Ще недавно це була лише доставка смачних комплексних обідів по місту, нині ж у їдальню можна прийти у будь який час впродовж світлового дня і потішити себе смачненьким. А от пік роботи “Смакоти” припав саме на період значних карантинних обмежень, коли багато людей, у тому числі і фізичних підприємців, вирішили закрити власну справу – не вигідно. Однак Василь Вавуліч вирішив не опускати руки і працювати далі.

Згідно з офіційними документами, як того вимагає законодавство України, історія «Смакоти» розпочалася у 2017-му році у зовсім маленькому підвальному приміщенні. Пан Василь розповідає, що саме дружина  підштовхнула його зайнятися власною справою.
«Багато років я пропрацював у банківській галузі, – ділиться пан Василь. – А далі була мобілізація. Після неї зрозумів, що продовжувати займатися банківською справою я не хочу, після пережитих подій вона мені стала нецікавою. Мені хотілося спробувати себе у чомусь іншому, приносити конкретну користь людям. Але чим саме себе зайняти – не знав. І от одного дня дружина запропонувала зайнятися доставкою продуктів, хоча б спробувати, як то кажуть, що це і з чим його їдять. Тоді доставка не була такою популярною, як зараз. Відповідно – не було великої конкуренції. Ми мали певні відкладені кошти, й на той момент я продовжував працювати в банку, тому вирішив спробувати. Звичайно, кому не хочеться досягнути успіху й мати все й відразу?! Однак ми розуміли, що потрібно працювати, працювати і ще раз працювати… Матеріально ніхто не допомагав, ми все робили за власний кошт. Взагалі, є можливість – розвиваємося, немає можливості – не розвиваємося. Зараз, слава Богу, розвиток є. Їдальня – це наша сімейна справа. Часто й наші діти допомагають. А спільна справа дуже зближує».


Перший період подружжя Вавулічів працювало спочатку в підвальному приміщенні розміром до 20 квадратів. А пізніше воно стало затісним. Тож вирішили розширитися, переїхати у просторіше й найняти до себе працівників.


«Збільшувалася кількість клієнтів, роботи ставало теж більше, – говорить приватний підприємець. – Тоді я наважився остаточно піти з роботи у банку і зайнятися цілковито власною справою. Пригадую, написав заяву на звільнення, і наприкінці 2018-го року ми орендували приміщення в гуртожитку №2 Рівненського економіко-технологічного коледжу. Спочатку займалися лише доставкою, а коли переїхали в нове приміщення і облагородили його, до нас, щоб поїсти, почали приходити люди. Тож нині працюємо на доставку і на їдальню. В останні роки ринок доставки активно розвивається, й зараз конкуренція дійсно велика. Але впродовж усіх років люди замовляють у нас їжу, бо у нас якісно та смачно. Є у нас чимало постійних клієнтів, які з нами протягом усіх років нашої діяльності».
У соціальних мережах можна знайти різні відгуки про їдальню, переважна більшість – схвальні коментарі. Однак, якщо й з’являються негативні відгуки, вони стосуються не якості продуктів, а саме швидкості доставки.


«Дійсно, якщо говорити про негативні відгуки, то 90% із них про те, що ми не встигаємо вчасно підвезти їжу, – додає власник їдальні. – Ми намагаємося розширюватися – є у нас і кухарі, і хлопці на доставці, але просто фізично буває не встигаємо розвезти всім нашим клієнтам на одну й ту ж годину. Час доставки займає 1,5-2 години, а пік замовлень приходить на 12-14 годину, тобто, на обідню пору. На жаль, фізично неможливо доставити всім людям замовлення в один час. Коли Уряд впровадив жорсткий карантин, більшості закладів харчування довелося закритися. Ситуацію поліпшило те, що пізніше дозволили працювати з їжею «на виніс». Тож доставка не закривалася, але зменшився об’єм продажу. Адже більшість наших клієнтів – працівники офісів. А якщо людина сидить дома, то вона, здебільшого має час щось там собі приготувати або ж чимось перекусити. Морально ми вже звикли працювати в такому режимі, але, звичайно, хочеться, щоб не було таких великих обмежень».


Доставка продуктів – м’яса, крупи, картоплі тощо – в їдальню відбувається постійно та злагоджено. Адже їх для пана Василя та його команди постачають торгові агенти, які й самі заходять в «Смакоту», аби пообідати чи замовити комплекс із собою.


«Ми працюємо на доставці по всьому місту, а в їдальню до нас приходять люди, які працюють неподалік, – зазначає Василь Вавуліч – Хоча є й такі, які час від часу їздять до нас поїсти із віддалених куточків міста. Переважно, у нас комплексні страви. В залежності від м’ясного наповнення, ціна може коливатися від 70 до 90 гривень за комплекс. Вони, до речі, у нас різноманітні, кожного дня – щось інше, ми стараємося не повторюватися. За наповнення відповідаємо всією командою: разом придумуємо щось, щоб було і цікавим, і смачним».


Щодо ціни на комплекси – вона практично залежить від цін на продукти. Пан Василь додає:
«Перші наші комплекси коштували 50 гривень. Зараз же – 70-90 гривень, бо ціна на продукти неймовірно зросла за ці роки. Особливо це стосується олії, борошна, цукру… А ще великий об’єм витрат йде на електроенергію...»
Точну кількість людей, яких їдальня та доставка «Смакота» обслуговує  щодня, назвати важко. Зазвичай, це більше ста дзвінків та повідомлень на день. За чотири роки роботи Василь Вавуліч багато чому навчився, досяг чималих успіхів у сфері харчування. Однак, найбільша його морока зараз – робота із касовим апаратом.
«Той апарат – головний біль для мене, – зізнається керівник їдальні. – Це не стільки витратно, скільки там нюансів. Наприклад, часто буває, що люди замовляють щось одне, а через декілька хвилин перезамовляють на щось інше.

А за законодавством на кожну людину я маю пробити чек. Якщо я щодня буду корегувати той чек, і скорегую їх десять у день, то до мене може навідатися податкова із запитанням: «А що це ви таке робите?» І доводиться багато чого пояснювати. Ще, зокрема, займаюся пошуком клієнтів, іноді розвожу страви, іноді придумую меню. Минулого карантину до нас часто приїжджали патрульні. От тільки й досі не зовсім розумію, чи вони приїжджали до нас просто поїсти, чи й перевірити, як ми працюємо».


Чоловік не шкодує, що декілька років тому не побоявся ризикнути. Адже дійсно, найважчим був саме той, ПЕРШИЙ, крок.
«Зараз немає часу думати про щось інше, крім роботи, – підсумовує пан Василь. – А секрет успіху відомий: щоб його досягти, треба працювати навіть тоді, коли опускаються руки».
• Олександра Нагорна