В умовах карантину мама двох особливих дітей відчайдушно бореться з раком
Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

В умовах карантину мама двох особливих дітей відчайдушно бореться з раком

Лілія Хомич із Колок, що в Дубровицькому районі на Рівненщині, - мама двох особливих дітей, яка відчайдушно бореться з раковою пухлиною. Як їй це вдається в умовах карантину, спробувала з'ясувати із її дописів на сторінці «Фейсбук».

Коли оголосили карантин, Лілія якраз збиралася до Києва на шосту хімію. І тут - транспорту нема, елементарну захисну маску купити ніде. Звернулася у відчаї до облдержадміністрації, бо могли піти водночас нанівець старання багатьох попередніх місяців, порадили скористатися послугами «блаблакар», щоб дістатися до столиці.

 

Світлина від Oleksandr Polishchuk.

І тоді на поміч прийшли зовсім сторонні люди: хтось підказав водія, що може довезти до Києва, хтось допоміг зорієнтуватися в логістиці вже в самому престольному граді, хтось підтримав морально, допоміг коштами. Коронавірус таки справді знімає маски і дає повніше уявлення, хто є хто, аніж не один пуд солі, з’їдений за менш екстремальних обставин. Так, спільними стараннями дві хімії Лілія пройшла в умовах карантину. Як їй? Ось що пише в соцсторінці, звертаючись до користувачів Інтернету:

«Мабуть прийшла пора знову розповісти трохи більше особистого. Цього разу про те, що допомагає не з'їхати з глузду і навіть так собі нічого жити. Не без матеріального. Якби не ваша допомога на початку цієї «ракової історії», можна було б одразу складати лапки і чекати кінця. Тому реально мене з того світу витягуєте ви, дітей моїх рятуєте теж ви, а я лапками гребу до берега і блаженно посміхаюсь, бо ридання заважатимуть диханню. Саме тому кожний з вас має право знати, як я вигрібаю.

Найперше, що допомогло справитися, вірніше, допомогла, - це психологічна практика, розмови з психологом. Одна з них - лист власному Страху. Бажано дати йому ім'я, визначити його і віднестися з повагою. Він головний все таки серед тих, хто визначатиме подальші твої дії. Мусиш з ним домовитися і зробити з нього свого союзника, ні в якому разі не ворога. Принаймні, в моїй історії це було перше, що я зробила. Я перестала боятися. (Попервах страх прив'язував мене до ліжка так, що я навіть боялася ворушитися, не те, що сідати в човен, склала лапки ). За допомогою гештальт-терапії під тонким супроводом сестрички Вікторії Костенко ми й написали той доленосний лист і навіть отримали відповідь (лівою рукою писала собі від імені свого страху). Я, справді, змогла опанувати себе. Я майже Перемогла. Підтвердженням цього стало запрошення від клініки взяти участь в Міжнародних Клінічних Дослідженнях. Це означало, що левову частину лікування хіміо і таргетну терапію оплачуватиме компанія-спонсор досліджень. Головним моїм страхом було, що не зможу подолати сум, необхідних на лікування, - не саме лікування.

Часу боятися в мене вже не було - розпочалися хімії. Все навколо дуже-дуже швидко зарухалося. Пощастило з командою лікарів, які зі мною працюють. Після розмов з ними, іноді і мовчазної підтримки, навіть дружнього підморгування, з клініки приїжджаю окрилена. Так-так, окрилена. Хоч ось ти вже без волосся, без звичних сил і фізичних можливостей. І в цьому найбільша вада раку і хімій. Вони тебе обезличують абсолютно. Лиса, сіра, без брів і без вій. Тінь. Власна тінь, боїшся зустрічати своє обличчя в дзеркалі. Можна скільки завгодно говорити для втіхи красивих слів і що все це минеться, але ти бачиш себе в тому дзеркалі і сама собі готова співчувати. Ти торкаєшся своєї незвично лисої голови, і вона тобі мерзне. Мерзне ось уже майже 5 місяців. Найбільше, чого чекаєш, щоб волосся знову виросло. Бо людина має здатність жити не до і не після, а Вже...

Наступне, що я зробила, в принципі те саме, що робила з дитинства - почала читати нову книжку. А книги теж просто так до рук не потрапляють... То були три томи «Бесіди з Богом» Генрі Волша. Поки світ заходив в нинішню стадію божевілля, я бесідувала з Богом, та й продовжую донині, тільки вже без книги...

Далі були квіти. Ти чіпляєшся за землю, як і вони. Здається, плутаєш уже ногами, важко ходити, бо почуваєшся, як космонавт в невагомості, але виходиш в квітник, і він дає тобі сили.

Ну, і тепер мені знову потрібна допомога. Вже зовсім трохи лишилося до операції, яка не безкоштовна, і на неї вже в мене не вистачає коштів. Ще два блоки хімій, а там і променева, після операції в іншій клініці (Інновація). Більше місяця потрібно буде десь селитися в Києві, щодня їздити на сеанс. Їх буде приблизно 23-25».

Однозначно, мине епідемія, залишаться позаду всі карантинні обмеження, всі перепони, що видавалися нездоланними. І мені дуже хочеться згодом написати, що в житті Лілії Хомич сталася приємна подія – її хвороба поборена. Бог бачить, як необхідна на Землі така обдарована, світла та щира людина.

Для тих, хто хоче допомогти Лілії Хомич, номер її картки у Приватбанку: 4149 4971 0056 9203.

 

Людмила РОДІНА

Дубровиця Рівненської області

На знімках: Лілія з донькою; Лілія в лікарні

Фото із сімейного альбому

Підготувала Олександра Юркова

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: