Украдена голова

Досягнення сучасної судово-медичної експертизи неоціненні. Вони широко й перспективно використовуються при розслідуванні кримінальних справ, особливо при розслідуванні злочинів проти особи, а також при розгляді справ цієї категорії у судах.

У судово-медичних закладах працювали й працюють багато спеціалістів найвищого ґатунку, котрі вкладають у свою працю багато творчої енергії. Так-так, як би це неймовірно на перший погляд не звучало! Ці люди відповідально ставляться до своєї роботи і її результатів, адже від них часто залежить чиясь доля. Та, на жаль, їхня праця дуже часто залишається непоміченою і недооціненою в нашому суспільстві. Серед представників цієї професії часом зустрічаються і дивакуваті, чиї вчинки нам і через роки видаються неадекватними. Ось про одного такого «чудака» я й розповім сьогодні.

В обласному бюро судово-медичної експертизи одного із великих південних центрів працював судмедеспертом такий собі Павло Мудикін. Чоловік середніх літ, він надзвичайно відповідально ставився до виконання своєї роботи, ніколи не відмовлявся виконувати те, що доручало йому керівництво. А також ніколи не знаходив у собі сили відмовити колегам, які з різних причин старалися спихнути на нього свою роботу. Разом із тим, Павло був абсолютно позбавлений почуття гумору і завжди дивився на світ трохи печальними й задумливими очима.

Напередодні першого травня 1968 року у Павла накопичилося багато експертиз, які необхідно було терміново закінчити і передати слідчим. І хоч як він не старався, проте не встигав довести всі ці справи до логічного завершення. Його старенька друкарська машинка стрекотіла безперестанку, але свято Першотравня невблаганно наближалося, а кінця-краю роботі видно не було. Після обіду ще й дружина зателефонувала на службу й доручила купити довжелезний список продуктів. Сама вона не могла вибратися на полювання за дефіцитами, бо на зборах з нагоди свята їй мали вручати грамоту. Аби виконати доручення благовірної, Павло мусив трохи раніше піти з роботи. Та як тільки-но він почав збиратися, пролунав ще один телефонний дзвінок: зателефонував слідчий однієї з районних прокуратур (велике місто було поділене на райони) й почав допитуватися, чому так довго ведеться експертиза у справі про вбивство невідомого чоловіка, яку він розслідував. Павло відповів, що страшенно завантажений роботою, тож чимало експертиз ще не встиг зробити, хоч за роботою світа божого не бачить. Та слідчий, терміни роботи якого були обумовлені ще й кримінально-процесуальним кодексом, заявив: якщо третього травня результатів експертизи не буде в нього в руках, він буде змушений пожалітися керівництву на бездіяльність судмедексперта.

Павло дуже не любив, коли на нього жалілися керівництву, сварили чи робили зауваження по роботі. Тому він вирішив сумістити виконання завдань дружини і слідчого. Труп вбитого чоловіка, по якому Павло мав зробити судово-медичний висновок, був ніким ще не впізнаний, не дивлячись, що пролежав у моргу вже декілька днів. Документів при ньому теж ніяких не було. Колото-різаними ранами, від яких і настала смерть, була вкрита голова, на тілі ж жодних пошкоджень не виявлено. Тож експерт не придумав нічого кращого, як відрізати голову і взяти її зі собою. Він планував після святкування Першотравня, яке у тодішній країні відбувалося велелюдно й урочисто, у невеликому хлівчику біля хати, де облаштував чи то кабінет, чи то лабораторію, зробити експертизу й оформити висновок. Для повноцінної роботи вдома Павло навіть відремонтував і забрав списану на роботі стареньку друкарську машинку. Відтяту голову він планував пришити назад зранку третього травня власноруч чи доручити це відповідальне завдання кмітливому санітару, який проявляв неабиякий інтерес до хірургії.

Відокремивши голову, він помістив її у стару сумку, яку знайшов у підсобці моргу. Секретарку попередив, що йде на важливу зустріч зі слідчим і вже до вихідних не повернеться на робоче місце. Та попрямував наш експерт зовсім не на ділову здибанку, а в один із гастрономів міста, де напередодні свят очікувалося «викидання» дефіцитів, які у звичні дні вдень із вогнем не знайдеш. Гастроном був величезний – на всю довжину п’ятиповерхового шестипід’їздного будинку, й у кожному його відділі стояла величезна черга. Зайнявши місце одночасно у декількох відділах і вміло перелаштовуючись із однієї черги в іншу, наш герой зрозумів, що його сумка із матеріалом для експертизи стала баластом, що значно знижував його мобільність. Тим більше, із неї почав поширюватися неприємний запах, що на той час у гастрономах і не був дивовижею, проте міг звернути небажану увагу на Павлову ношу. Тому експерт вирішив примостити пошарпану брудну сумку на підвіконня вітрини, навіть не припускаючи думки, що хтось поласиться на цей непривабливий вантаж. Позбавившись ноші, Павло значно вправніше перелаштовувався із черги в чергу, обсварюючись із жіноцтвом, що переважало в них.

Тим часом до гастроному увійшло троє підлітків. Вони вирішили, що у суцільному безладі і сум’ятті вдасться поживитися чимось, що погано лежить чи на прилавках, чи у покупців. Двоє з них були з неблагополучних сімей і вже стояли на обліку у дитячій кімнаті міліції за різноманітні порушення. Третій хлопчина був із шанованої сім’ї, добре вчився в школі, але нудьга покликала його на пошук пригод і звела в дворі із двома іншими. Потинявшись серед натовпу у магазині, хлопці запримітили, що на підвіконні стоїть дуже обшарпана, але явно не порожня сумка. Порадившись, вирішили, що це якийсь пенсіонер, що нахапав у черзі дефіцитів, примостив її туди, аби не перенапружувати руки, а сам знову вистоює за дефіцитом в одній із черг. Тож вирішили часу не гаяти і привласнити смаколики. Один зі змовників рішуче підійшов до підвіконня, взяв сумку і подався до виходу, трохи позаду нього гастроном покинули і його співтовариші. На вулиці юні викрадачі трохи попетляли, аби замести сліди, й подалися в парк – ділити здобич.

Тим часом задоволений Павло, скупивши майже все, що було надиктоване дружиною, із почуттям виконаного обов’язку подався до підвіконня, де його мала б чекати сумка із «домашнім завданням». Судмедексперт був втомлений полюванням за дефіцитами, тож уже подумки уявляв, як відпочине довгою дорогою додому спершу на сидінні в салоні тролейбуса, а потім й автобуса, бо жив далеченько на околиці у приватному секторі. Проте, коли протиснувся до порожнього підвіконня, його втому як рукою зняло – сумки на ньому не було! Спершу він втішав себе тим, що хтось із працівників гастроному чи його прибиральниця зіставили пошарпану сумку десь у закуток, аби вона не псувала вигляду закладу радянської торгівлі. Але, понишпоривши темними кутками, він так і залишився ні з чим, тобто зі сумками впольованих дефіцитів, які перестали його тішити. Павло відшукав прибиральницю, та ж запевнила, що нічого з підвіконня не знімала. Люди в черзі теж не бачили нікого підозрілого, хто б міг забрати чужу сумку. Не отримавши ніякої корисної інформації в магазині, схвильований Павло пішов розпитувати людей на вулицю. Була надія, що й сам злодій, побачивши страшну поклажу сумки, викине її у смітник десь поблизу магазину, тому після безуспішних розпитувань перехожих він обійшов всі смітники у цьому районі, але й це не дало ніякого результату. Сутеніло, і Павло з покупками подався додому. На розпитування дружини, чим він такий стурбований, не відповів, лиш тяжко зітхнув, вирішив, що наразі мовчатиме, а завтра знову вирушить на пошуки сумки.

Юні злодії тим часом прямували вулицею Фокіна у напрямку парку. Передчуваючи приємний розподіл украденого, вони були в доброму гуморі до того часу, поки не помітили, що назустріч їм йде міліціонер. Кремезний широкоплечий старшина міліції Шевчук теж звернув увагу на те, що троє підлітків із обшарпаною сумкою, зауваживши його, почали явно нервувати. Тому вирішив перевірити, що ж саме несуть хлопці, й, порівнявшись із тим, що ніс сумку, схопив його за руку. Двоє інших фігурантів не стали чекати, коли затримають і їх, і сипнули врізнобіч від свого товариша. Старшина ж почав розпитувати затриманого хлопця, що в нього в сумці. Хлопчина злякано белькотів, що в сумці продукти, за якими мати відправила його в гастроном, на інші запитання він відбріхувався ще гірше й невпевненіше. Досвідчений міліціонер вирішив доставити хлопця у райвідділ і вже там усе з’ясувати. Коли ж працівники міліції відкрили сумку, вони жахнулися від вигляду відрізаної голови з чисельними рубаними ранами. На місце невідкладно були викликані слідчий прокуратури, експерти, інспектори карного розшуку. За цим фактом негайно відкрили кримінальну справу й розпочали розслідування. В його ході були встановлені особи двох інших підлітків, їх допитали, проте нічого по суті справи не дізналися. Не додали світла у справі й працівники гастроному. Правда, прибиральниця все ж згадала, що до неї звертався якийсь інтелігентний на вигляд чоловік, у якого буцімто вкрали сумку з продуктами, але вона нічим не змогла допомогти, бо нічого підозрілого не бачила і не знає, чи знайшов той чоловік свою сумку.

При огляді знайденої голови черговий судмедексперт пригадав, що в них у морзі вже є один неопізнаний труп зі схожими ранами - він був виявлений у зовсім іншому районі міста декілька днів тому, й ним займаються зовсім інший слідчий і зовсім інший експерт. Тож нікому й у голову не прийшло поїхати в морг і перевірити, чи на місці той труп і чи всі частини тіла при ньому. Натомість цілий вечір і ніч новостворена група проводила слідчі й оперативні дії з розкриття цього злочину, але, на жаль, на ранок Першотравня жодних позитивних результатів не отримала й не просунулася у справі ані на сантиметр.

Судмедексперт Павло теж не спав цілу ніч, бо ж думу думав, як має вийти із цієї складної ситуації, до якої його довела гонитва за дефіцитами і власна безпечність. Він навіть не пішов на обов’язкову у ті часи Першотравневу демонстрацію, а сяк-так пообідавши із сусідами, яких з нагоди свята запросила дружина, зібрався після обіду у центр міста. Дружині й гостям пояснив свій настрій втомою й необхідністю йти на роботу у вихідний.

Ще раз оглянувши дитячі майданчики, закапелки й сміттєві баки довкола гастроному, Павло зайшов і в гастроном. Там помітив учорашню прибиральницю й вирішив уточнити, чи не знаходилася сумка. Прибиральниця ж розповіла, що вчора увечері в гастроном навідувалися міліціонери, котрі теж розпитували про сумку, тож краще спитати у найближчому райвідділі міліції, раптом вони шукають одну й ту ж сумку? Павло подякував жінці за інформацію і зрозумів, що, очевидно, його пропажа вже таки в міліції, і вихід у нього один – йти туди, аби щось дізнатися.

Уважно вислухавши відвідувача, черговий міліції завів його у підсобне приміщення, де його колега з лінійкою і щупом вимірював рани на голові, що лежала на розстеленій на столі клейонці - то була «його» голова! Коли ж розповів міліціонерам про свої пригоди з головою, довелося вислухати чимало дорікань на свою адресу за халатність.

Керівництво теж відгукнулося на дії свого судмедексперта доганою. Проте він таки задовольнив хоч одного учасника цієї трагікомедії: звіт і висновок слідчому, який вів цю справу, таки було надано вчасно. Через декілька днів особа вбитого чоловіка була встановлена, а згодом і злочин було розкрито. Вбивцю притягнули до кримінальної відповідальності, він був засуджений на тривалий термін. А судмедексперт Павло Мудикін більше не брав зі собою роботу додому…

Степан Галело