Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

«У полоні Оленка була підтримкою для всіх»

Сімнадцятого жовтня в Україну повернулись 108 полонених українських жінок, переважна більшість із яких військові та цивільні медики. У їх числі і троє мешканок Рівненщини – старший сержант  Руслана  Вабіщевич із Костополя, лейтенант медичної служби, уродженка села Жаврів на Гощанщині, Олена Кривцова та лейтенант медичної служби Ніна Колосінська, яка народилася у Вараші. Це перший масштабний суто жіночий обмін. Усі вони вже, без сумніву, героїні нашого сьогодення, про яких  буде написано сотні статей у газетах та відзнято безліч сюжетів на телебаченні. Але сьогодні наша розповідь про  лейтенанта медичної служби Олену Кривцову.

У мирний час, починаючи з 2019 року, вона працювала ординаторкою госпітального відділення військового госпіталю №555 у Маріуполі, куди потрапила після розподілу, завершивши навчання у Вінницькому медуніверситеті та в Київській військовій академії. Через рік туди ж приїхав працювати і її чоловік Юрій. Молоді лікарі мріяли про щасливе подружнє життя, діток, але в їхні плани несподівано увірвалася війна…

Коли госпіталь розбомбили, Олена з іншими медиками допомагала пораненим на території металургійного комбінату імені Ілліча. Згодом її рідні через знайомих дізнались, що вона в полоні.
За цей час мама Олени Тетяна Токарець єдиний раз отримала звістку від своєї доньки. Це був лист, в якому вона лише повідомила, що жива. Його передали представники Червоного Хреста із затримкою в два місяці. У ньому полонянка, окрім іншого, повідомляла, що живе в хороших умовах і їх гарно годують. Зрозуміло,  що саме  ці речення були написані під диктовку агресора. Але виникає ще й питання, чому Червоний Хрест тримав у себе ці листи  аж два місяці. На що сподівалися?

• Андрій Кривцов


Неоціненну роль у пошуку і звільненні Олени Кривцової та, зрештою, усіх жінок-медиків  відіграв брат її чоловіка – Андрій Кривцов, який надав історії з полоном українських жінок-медиків міжнародного розголосу, змусив владу активно діяти, а не замовчувати цю важку історію. Він став одним із найактивніших координаторів групи родин полонених військових медиків.

• Чоловік Олени Юрій Кривцов


Адже чоловік Олени – Юрій Кривцов – на той час уже перебував у зоні активних бойових дій.
   Аж після шести місяців інформаційного вакууму несподівано пролунав дзвінок із невідомого номера. Донька зателефонувала матері й повідомила, що вільна і вже на території, підконтрольній  Україні. Повідомила, що додому зможе навідатися не раніше, як за два тижні, оскільки проходить обстеження після звільнення з полону у медичних закладах Дніпра.
– Що ви приготуєте для доньки, коли вона завітає до рідного дому, – запитую в мами Тетяни Токарець.
– Оленка дуже любить рибу, а ще сказала мені по телефону, що дуже хоче домашнього сиру і сметани. То ж думаю, що ці продукти обов’язково будуть на святковому столі, – каже Тетяна Токарець, і в її стишеному голосі я відчуваю стільки вистражданого болю і переживань матері за єдину доньку, що словами цього аж ніяк не передати.

• Одна з численних публікацій у західних ЗМІ на підтримку полонених українських жінок


–  Донька мені нічого не говорила про те, як себе почуває. Я й не дивуюся, бо добре знаю свою дитину,  вона готова витримати будь-які випробування і ніколи не плакатиметься. У полоні вона була підтримкою для всіх. Але я точно знаю, що в неї стовідсоткова анорексія, як і в більшості з них, через систематичне недоїдання. Це ж тривало майже сім місяців. Я говорила з нею востаннє після 15 березня, а останню смс отримала 4 квітня. Вже 27 квітня знайомі впізнали Оленку  серед полонених на російських сайтах. Скільки сліз я виплакала, скільки молитов прочитала… Виходить, недарма, – розповідає матір Олени Кривцової Тетяна Токарець.
У телефонній розмові з матір’ю після  звільнення донька зізналася, що в полоні їй було удвічі  важче ще й від того, що вона нічого не знала про долю рідних, передовсім – мами, тобто був інформаційний вакуум. Тому одне з перших питань було: «Як ви?»
– Я ж її ростила без чоловіка, вона в мене єдина донька, з дитинства привчена до труднощів. Може, завдяки цьому й сама вижила в полоні, і колег своїх увесь той час неабияк підбадьорювала. Відверта, щира, до неї горнулися колеги, і навіть для багатьох із них, набагато старших за віком, вона була і є Оленою Сергіївною. Нею захоплювалися дівчата.  Мені по телефону говорили, що дочекалися звільнення виключно завдяки моїй Оленці, бо вона вміла їх підтримувати, – розповідає мама народної героїні.
Мама Олени Кривцової працює бібліотекарем у Гощі, а живе у Жаврові. Каже, що донька змалку цікавилася військовими значками, була сміливою, тож мама зовсім не здивувалася, коли вона, закінчивши школу, вирішила стати військовим медиком. Що ж, кожна епоха народжує своїх героїв. Віримо в ЗСУ, віримо в нашу Перемогу!
А ще дуже хочеться вірити в те, що скоро всі-всі-всі  родичі наших полонених відчують радість зустрічі зі своїми рідними.
• Василь Бурченя

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: