"У нас має бути все українське – від мультиків до порно"

Якщо, опинившись у нічному лісі біля багаття, будеш голосно сміятися, то ні злодії, ні вовки, ні ведмеді до тебе не підійдуть. Де є сміх, там є впевненість.

Нині я більше художник, ніж музикант. Своїми малюнками можу висміяти ворога та відреагувати на події.

Джерело Gazeta.ua

Концертів тепер небагато, фінансово вони невигідні. Ми їздимо в госпіталі й частини, виступаємо перед бійцями. Самі оплачуємо дорогу, купуємо гостинці – недобре ж їхати з порожніми руками.

Митці, які стверджують, що вони поза політикою, не усвідомлюють, що їхня творчість – імпотентна.

Щоб сприймати якісну культуру, треба мати базу і знання. А в нас цього немає. Малювання у школі викладають фізкультурники, музику – біологічки. Хотілося б, як у Японії: кожен учень мусить опанувати один класичний інструмент і один національний.

Нас часто навіть не можуть порівняти з чимось достойним, хай навіть не українським. Після концертів кажуть: "Пацани, ви такі круті, такі круті. Навіть кручє, ніж Потап і Настя Камєнскіх".

Учетверте міняємо барабанщика. Перше, що запитую в кожного нового, хто він і звідки. Хай ліпше хріновий барабанщик, але свій.

Росія – це фальшивка, товар-підй*бка, даруйте, підробка. Хоче вкрасти фірмову наклейку і втулити її на себе. Але так не станеш оригіналом.

Безпека – це не лише про зброю, а й про культуру. У нас має бути все українське – від дитячих мультиків до жорсткого порно.

Ті, хто тягнув сюди російські кокошники, не культурні діячі, а плебеї. Срали на країну, а тепер повитягали зубочистки й намагаються ними розчистити своє ж гівно. Їх нема чого прощати й розуміти.

Багато спілкуюся з дітьми. Пояснюю їм: свою оселю ви пильнуєте самостійно. А от лізти в барліг до ведмедика й там наводити лад не можна. Інакше ведмедиця роздере вас і згодує ведмежатам.

Де є сміх, там є впевненість

Те, що мистецтво українське, не значить, що "і так годиться". Робити треба якісно, хай і довше. Саме критика штовхає продукт уперед.

Сьогодні Європа є флагманом. А завтра-післязавтра – будемо ми. Для цього є всі підстави. Ми добре воюємо, швидко вчимося, вміємо гуртуватись.

Ми стали цікаві світові. Але це мейнстрим, він швидко минає. Щоб бути цікавими завжди, потрібна державна політика.

Де я народився, досі не знаю. Мама вагітна їхала з частини в Камені-Каширському, де служив батько, в Овруч. Дехто каже, що я народився в колясці мотоцикла.

Військовий у радянській армії – наче циган. Треба було швиденько знайомитися з дітьми, щоб устигнути надружитися, доки батька не перевели далі. Я навіть закохуватися не встигав. Найдовше пробули в Гайсині на Вінниччині – це місто мого дитинства. А рідне місто – Рівне. Тут я пішов учитися, тут уперше закохався, тут народилися мої діти.

Я облазив і трали, і танки, знаю, як працюють понтони. Бачив, як прапорщики розкрадають майно, як пиячить особовий склад, як батько змушений боротися за дисципліну серед особового складу. Власне, радянська армія і забрала його здоров'я. Він помер майже одразу після того, як пішов у запас.

Тато виховав у мені впевненість і дисципліну, мама навчила ними користуватись.

Критика штовхає вперед

Удома помітили мій хист до малювання. Дефіциту в папері та олівцях ніколи не було. Відправляв свої малюнки на конкурси, раз мою роботу показали в передачі "В гостях у сказки". Батьки казали: "От би тобі дозволили малювати Леніна". Це вважалося стелею в кар'єрі художника.

У школі був відмінником. Предмети, з яких мав четвірки, – лише малювання та музика. Бо не корився канонам, які нам викладали.

Під час інститутської практики працював у школі та піонерських таборах. Побачив, на яку зарплату претендую. Вирішив, що краще займатимуся мистецтвом.

Кохання – різне. На цьому етапі в нас із дружиною навіть часу сваритися немає. Виховуємо сина, робимо книжки, будуємо дім. Але вийти на ґанок під час заходу сонця, обійнятись та поцілуватись – без цього ніяк.

Син народився близько до ювілею Котляревського. Хотілося дати йому сильне й ексклюзивне ім'я. Коли на думку спало Еней, я аж в ах*рі був. Скільки в ньому символізму. Руйнування Трої – це руйнування Січі. Але після Трої постав Рим. От і ми народжуємо нове покоління, яке не знає совка, чисте, вільне. Воно й побудує нову Українську державу.

Якщо відчуваєте, що старієте, народжуйте чергову дитину. Купую іграшки сину і сам, як хлопчик, ними захоплююся.

Відсутність натхнення – це штука для лінивих. Але часом до неї додається і страх. Я боюся, коли беруся за відповідальну роботу.

Треба брати та працювати. Не можеш сам собі дати копняка, попроси родичів або друзів.

Гроші – ресурс для роботи. Музикант, який після концерту добре поїв і виспався, – найкращий. Художник, який працює в комфортних умовах, – найталановитіший.

Треба відкидати совковий принцип, що все має бути безплатно. Я запатентував би вираз "Русский военный корабль иди нах*й". За отримані гроші можна було б купити "Хаймарс", і не один.

Смерть мене не лякає. Боюся лише, що не встигну завершити все заплановане. А планів у мене – на 30 років.

Життя продовжується в пам'яті нащадків. Тому всі наші великі живуть разом із нами тепер. Ми вчимося на їхніх помилках і користуємося їхніми досягненнями.

Гроші – ресурс для роботи

Бог і церква – це розум і совість. Вони – всередині кожного з нас. Посередники потрібні, лише коли розуму і совісті бракує.

Подобаються рідновіри. Їхня віра найближча до нашої землі та природи. Я справді набираюся сил, коли обіймаюся з деревами чи ходжу босим по землі.

Подобається, що у війську жінки перебувають нарівні з чоловіками. Нашій землі це притаманне, ми ж нащадки сарматів. Зрештою, лише в українській мові слово "людина" – жіночого роду.

Як же мені хочеться зі своєю великою родиною виїхати на берег дикої великої річки. На тиждень, а то й два. Усі ловили б рибу, а я поруч малював би. Так і відсвяткую перемогу.

Роблю все від мене залежне, щоб ця війна не перейшла у спадок моїм дітям і онукам.

Довідкоово:

Юрій ЖУРАВЕЛЬ, 50 років, художник, музикант. Народився 6 травня 1972 року в Овручі Житомирської області. Батько – військовий, мати – вчителька математики й фізики. Закінчив факультет педагогіки й методики початкового навчання в Рівненському педінституті. Працював у театральній студії Палацу дітей та молоді в Рівному, створював декорації та костюми для вистав, анімацію для комп’ютерних ігор. У 90-х займався човниковою торгівлею. 1993-го створив гурт OT VINTA! Свій стиль називають украбілі – суміш рокабілі та українського фольку. ­Видали шість альбомів. Створює мультиплікаційні кліпи на пісні гурту. Як художник-графік видав двотомний альбом ”Карикадурка”, ілюстровані книжки історичних оповідань ”Знай наших”, ”Битви за землю рідну”, біографічний комікс ”Мазепа. Крок до правди”. Ілюстрував історичні книжки братів Дмитра й Віталія Капранових. Один із засновників громадського руху ”Не будь байдужим”, об’єднання ”Діти підземелля”. Ідейник кінофестивалю ”Двері” в Рівному. Перша дружина – режисерка Марина Паскар, померла 2014-го. Від того шлюбу має доньку – журналістку Катерину, 27 років. Друга дружина – 38-річна Наталя Сьомчик – менеджерка. Виховують сина Енея, 2 роки. Має рудого кота Бурштина. Любить готувати м’ясо, їсти голубці, борщ із часником та пампушками, кавуни. П’є легкі вина за компанію. Рекомендує прочитати його книжку ”Знай наших” та ”Холодний Яр” Юрія Горліса-­Горського. Живе в Рівному