У Чорнобилі електроніка ламалася, а люди витримували

За свою роботу відзначений Почесною грамотою Міністерства оборони СССР, медаллю “Захисник Вітчизни”, іншими нагородами. Як він оцінює той час, що робить  як посадовець   для того, аби допомогти людям Рівненщини, які постраждали від атомного лиха? Про це з ним повів мову наш кореспондент.

- Юрію Святославовичу, часто згадуєте  ті страшні дні чорнобильської катастрофи? Що найперше спадає на пам’ять?

- Звичайно, згадую. Та й хто з нас їх забув? Тоді я мешкав у Рокитнівському районі. Пригадую, як 1 травня люди вийшли на демонстрацію. День був сонячний, просто золотий, настрій – чудовий. Ми навіть взяли із собою свою донечку. Я, як і всі, навіть не підозрював, яке страшне лихо нависло над нами. А радіація вже підступно жалила людей – хтось  втрачав свідомість, у когось паморочилася голова, і у всіх був у роті якийсь дивний присмак. Ми гадали, що це від спеки. Лише згодом дізналися, що потрапили під дію радіоактивного забруднення.

Пізніше мені  довелося бути учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Викликали у військкомат, і ми вирушили в Чорнобиль.  Враження було важке – зруйнований блок, люди працюють, як мурашки, йдучи у пекло. Велику роботу виконували військові, взявши на себе  найбільшу частку ризику, найскладніші завдання. Саме солдати йшли в найризикованіші зони.

Багато було людей, які відбули службу в армії, але їх викликали для виконання певних робіт. Потрібні були водії, екскаваторники, лісоруби, будівельники, люди десятків професій.

Звичайно, там було страшно, хоча  дії радіації й не відчували. Тільки от дозиметри згодом показували, скільки хто її “вхопив”.  Але і знали, що там, на території самої станції, досить високий рівень радіації. Адже навіть автоматизований електронний пристрій,  що  був розроблений і сконструйований за кілька днів для того, щоб всередині приміщення пошкодженого реактора забрати залишки урану, пропрацював лише 36 годин. А люди це завдання виконали. І я  низько схиляю голову перед тими легендарними ліквідаторами, які ціною власного життя захищали світ від біди, і тими, хто живий, хто поплатився за свій подвиг в ім’я інших власним здоров’ям.

- Саме так. Вони віддали своє здоров’я. А чи попіклувалася належно про них держава? У нас на Рівненщині мешкає понад чотири з половиною тисячі учасників ліквідації аварії на ЧАЕС... 

- Питання дуже болюче. І саме забезпечення ліквідаторів належними їм пільгами  потребує особливої уваги. Президент Віктор Янукович особисто очолив оргкомітет з підготовки  вшанування ліквідаторів чорнобильської катастрофи і  видав відповідні укази. Прем’єр-міністр  і весь Уряд у міру  своїх можливостей робитимуть усе, щоб  зменшити  тягар, який випав  ліквідаторам  та  жителям забруднених територій.

Одразу ж зазначу, що закон, який був прийнятий у 1991 році, потребує кардинальних змін у плані захисту цих категорій населення.  У першу чергу потрібно  забезпечити  сучасне  медичне обслуговування. Адже знаємо, який стан здоров’я у тих, хто мешкає на радіоактивно забруднених землях, хто долав атомного дракона, аби він не вирвався на волю і не натворив ще більшої біди. А хвороб у цих людей чимало.  Це і  захворювання  щитоподібної залози,  серцево-судинної, кісткової систем. Забезпечення чорнобильців належним медичним лікуванням - це одне з основних завдань.

Друге надзвичайно важливе для нашої області питання  -  дезактивація забруднених територій, щоб люди могли отримувати нормальні овочі  і фрукти, не пити молоко, в якому чаїться радіоактивний бруд.  Потрібно створювати чисті пасовища. Взагалі в цьому плані  роботи дуже багато, й обласна влада саме ці завдання вважає для себе пріоритетними.   Правда, самотужки вирішити їх ми не зможемо – потрібна підтримка з боку найвищої влади.  З усім наболілим  зверталися до  Президента,  до Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Нас хвилюють  соціальні пільги  для чорнобильців, адже фінансування чорнобильської програми  було скорочено.

- Чи  почули Вас у столиці?

- Так, почули, і певні зрушення є. Ми отримали позитивні відповіді  від профільного комітету Верховної Ради України,  Міністерства соціальної політики, Міністерства з надзвичайних ситуацій.  Я особисто зустрічався з  головою комітету Верховної Ради. Разом із Світланою Сад, заступником голови облдержадміністрації, були у Сергія Тігіпка, де вели мову про проблеми, які виникли з  харчуванням дітей  у північних районах області. Питання вже вирішене - прийнята постанова Кабінету Міністрів, яка чітко регламентує  цю справу .

Щодо соціальних питань захисту ліквідаторів і мешканців забруднених територій, то й справді, при дефіциті бюджету, певні статі закону просто не працювали в повну силу, адже не вистачало фінансування. Проте зараз заплановано  внести такі зміни до закону, які  чітко  обумовлюють:  статті, які стосуються чорнобильців при формуванні бюджету, не можуть бути урізаними. А це вже щось. При цьому вирішення проблем зрушить із місця, застою не буде.

- Юрію Святославовичу, одна з найгостріших проблем – медичне обслуговування учасників ліквідації на ЧАЕС та мешканців північних районів області, які постраждали від радіації. Тут якісь зрушення передбачаються?

- Ще й які! Вийшла постанова Кабміну, у якій Уряд нам виділив через субвенцію з Державного бюджету  кошти на закупівлю медичного обладнання для лікарень, які знаходяться в чорнобильській зоні  та для обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення. Сума складає 22 мільйони гривень. Окрім обладнання закуповуватимемо ще й медикаменти. Вперше за багато років нам виділили ці кошти. А це означає, що медичне обслуговування покращиться.

- А як із житлом? Наскільки мені відомо, ця програма з 2008 року зовсім не фінансується. Люди не мають належного житла.

- На жаль, проблема полягає у тому, що  у 2008 році Уряд своєю постановою програму будівництва житла для чорнобильців зупинив, мовляв, потрібно багато збудувати соціального житла. А хіба житло для чорнобильців – це не соціальна складова? Люди  25 років чекають, поки держава вирішить їх проблему, як обіцяла.

Цього року  Уряд повернувся до вирішення проблеми житла для чорнобильців. Звичайно, коштів не вистачає, адже про себе дає знати криза. Минулий рік був роком, коли держава намагалася  стабілізувати ситуацію,  і це їй до певної міри вдалося. Гадаю, що поступово ми втілюватимемо цю програму. Проте не одразу. Але зусилля прикладатимемо.

- Уже багато років мешканці Рівненщини обурюються, що вони живуть між двома атомними станціями, а доводиться дорого платити за електроенергію. І тарифи все зростають, а пільг  катма. Чи робить щось влада, аби вирішити це питання?

- Ми не сидимо, склавши руки. Депутати облради звернулися до Президента, Кабміну з проханням розглянути питання користування електроенергією за пільговими тарифами. З приводу цього до Президента звертався і голова облдержадміністрації Василь Берташ. Гадаю, реакція буде.

- Рівненщина – одна з тих областей, які найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи. Чи буде дослідження на вміст радіонуклідів у грунтах у північних районах?

- Коли Україна погодилася зупинити Чорнобильську АЕС,  однією з  домовленостей була дезактивація територій, що  для нас дуже важливо. На жаль, коли ми виконали свої зобов’язання, МАГАТЕ перестало досліджувати грунти, і комісії у нас вже довгий час не було. Нині Прем’єр-міністр звернувся до МАГАТЕ з проханням виконати домовленості.  Президент теж звернувся до світових держав, які брали на себе зобов’язання при зупинці роботи першого і другого енергоблоків ЧАЕС компенсувати нам втрати. І ми знаємо - Президент добивається виконання угод.

Адже ми дуже зацікавлені у розвитку цих територій, куди може прийти інвестор, який розвине виробництво, дасть людям роботу.

Звичайно, є  населені пункти, де рівень радіації  не  перевершує норму.  Я вважаю, що в таких випадках треба  знімати категорії забрудненості. Або держава має створювати там умови, щоб люди жили добре.

- Юрію Святославовичу, люди неоднозначно ставляться до добудови двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС, хоча там дають багато соціальних гарантій. Особлива настороженість з’явилися після подій у Японії. А як Ви особисто ставитеся до цього питання?

- Японські електростанції постраждали внаслідок  стихійного лиха – землетрусу і цунамі. На мій погляд, енергоблоки варто добудовувати, але дотримуючись усіх сучасних умов безпеки.

Тетяна Ляшенко