Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

«Це моя маленька Батьківщина – щира, неповторна Бочаниця»

Бочаниця – село на Гощанщині – вперше згадується в українських грамотах, датованих 1478 роком. Вже тоді воно мало назву, яка збереглася й донині. Однак неофіційно святкувати День села розпочали п’ять років тому на території сільського клубу, а офіційно – лише два.
Спочатку це було, так би мовити, тихе свято села: дехто із його мешканців збирався в приміщенні сільcького клубу, розмовляли між собою, ділилися пережитим, цікавими історіями, а також вшановували здобутки односельчан. А потім вирішили: свято – на те і свято, щоб виходити за рамки і йоб’єднувати усіх мешканців у велику дружню родину!

Тож цього року за підтримки управління у справах сім’ї, молоді і спорту, управління культури та туризму Рівненської обласної державної адміністрації, сільської ради, меценатів та спонсорів – заслуженого юриста України Івана Іванова та депутата районної ради Юрія Буркальця – на території Бочаницької школи організували дійство, на якому зібралося чи не усе село: співи, музика та поезія наче запрошували кожного мешканця Бочаниці залишити власні справи і приєднатися до святкувань.

Ніна Буркалець – вчителька, яка вже понад шістдесят років присвячує своє життя школі й учням, а, окрім цього, є директоркою сільського музею, головою ветеранської організації  та однією із організаторів свята. Вона розповіла, що найбільшим скарбом Бочаниці є люди: працьовиті, щирі та добродушні. Тому, коли (свого часу) пані Ніну забирали на роботу в Рівне, категорично відмовилася від пропозиції і залишилася розбудовувати рідну школу:
– Бочаниця для мене – це частинка України, яку я люблю і якою я пишаюся. У мене був вибір: поїхати звідси чи залишитися. І я залишилася. Коли розпочинала працювати в школі – спочатку вчителем, а потім директоркою – то середньої школи тут не було, і дітки змушені були ходити хто куди. А потім освітній заклад потрошки почали розбудовувати, і вже тридцять років тут діє середня школа. А це значне досягнення! День села організували, щоб люди мали змогу приємно провести час та відпочити. А також для того, щоб нагородити тих, хто дійсно заслужив ці нагороди. Як-от АТОвці – десять чоловіків із нашого села брали участь у війні. Вони всі повернулися, однак двоє із них вже пішли з життя. Це і «афганці», і «чорнобильці», і люди, які прославляють село своїми професійними досягненнями… А особливо цікаве наше свято для дітей – тут для них батути, безкоштовне морозиво і цукерки, які нам допомогли закупити спонсори.
Окрім гостей свята – лауреата міжнародних та всеукраїнських фестивалів і конкурсів, інструментально-вокального ансамблю «Соломія» з Києва, народного аматорського сімейного ансамблю Кубаїв, народного аматорського хору «Чорнобривці» Гощанського районного об’єднання культури і дозвілля, народного аматорського інструментального ансамблю «Колорит» районної школи мистецтв – свої поетичні таланти демонстрували й учні Бочаницької школи. Юні мешканці села зізналися, що дуже люблять свою маленьку Батьківщину: Ольга Місюра, учениця 7 класу:
 – День села для мене дуже важливе свято. Адже порівнюємо те, що було давним-давно, те, що було у недалекому минулому, і те, що є зараз. Я бажаю своєму селу процвітання і запрошую кожного мешканця Рівненщини завітати до нас.
Валерія Мейта, учениця 6 класу:
– Мені приємно тут жити, бо тут моя родина, тут мої друзі. Навіть готувалися до свята всі разом. А наша вчителька Ніна Буркалець, яку ми всі дуже любимо, допомагала вивчати віршики. Дуже хочу, щоб наше село розвивалося.
Орися Федчук, учениця 9 класу:
– Бочаниця – моя Батьківщина, мій рідний дім. Мабуть, коли піду на навчання після школи, то буде важко покинути рідну землю. Адже…
Є у нас велика Україна,
А мені моє село насниться.
Це моя маленька Батьківщина -
Щира, неповторна Бочаниця.

Директорка Бочаницької ЗОШ I-III ступенів Наталія Поліщук народилася в селі Дуліби, але з дитинства живе в Бочаниці:
– Бочаниця стала для мене малою Батьківщиною дуже давно. У школі працюю рівно десять років, а також керую тут творчим гуртком «Оберіг». До заходів активно долучаємося: є серед учнів і спортсмени, і музиканти, і поети, і рукодільники…


Тепло відгукується про життя і роботу в рідному селі колишній вчитель музики Бочаницької школи Степан Грищук. Пригадує, що дорога до неї часто снилася, коли був на службі в армії:
– Я все життя провів у селі і в школі, не враховуючи чотири роки навчання та два роки служби..  34 роки працював у школі, навчав діток грі на різних духових інструментах. Ми створили непоганий фольклорний ансамбль, з яким виступали на різних конкурсах. Зокрема, були лауреатами Міжнародного конкурсу «Древлянські джерела», відвідували свято «Музейних гостин» у Рівному. Гордістю нашої школи був духовий оркестр (на жаль, він припинив своє існування). Колись навіть снилася дорога до рідної школи. Я порахував, що за весь цей час, проходячи шлях від домівки до школи, за довжиною шляху обійшов усю земну кулю. Вже вийшов на пенсію, але коли проходжу повз школу, завжди віддаю поклін усім, хто тут працює, адже праця вчителя – дійсно важка.
Як розповіла Ніна Буркалець, дехто із колишніх учнів школи тепер навчається в Київському університеті культури.  Можливо, незабаром вони приїжджатимуть у рідне село не тільки як на малу Батьківщину, але й у ролі почесних гостей, представлятимуть тут свої творчі таланти.
• Олександра Нагорна

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: