Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Священик із Млинівщини організував духовий оркестр

У селі Новоукраїнка, що на Млинівщині, отець Іван Липка організу­вав духовий оркестр. Майже всі його учасники – самоучки, які, хоч і не мають музичної освіти, проте мають велике бажання дарувати людям відчуття прекрасного. Колектив створили майже чотири роки тому, серед його учасників – люди різного віку: школярі, студенти, директори фірм, фермери... Однак займаються музиканти у неопалюваному приміщенні. Точніше – займалися до недавніх пір. Адже жорсткі умови карантинних обмежень призупинили їхні репетиції...

І яка подальша доля духового оркестру, що працює виключно на ентузіазмі й любові до музики – невідомо. Як керівник оркестру, так і всі його учасники наразі живуть надією, що скоро все зміниться, й у приміщенні холодної будівлі у кімнаті для їхніх репетицій знову лунатиме музика і знову, як і раніше, кожен із музикантів  поспішатиме на репетицію…


Життя зупинилося
Життя колективу, який розпочинав вивчати нотну грамоту з нуля, який вже досяг певного рівня і який так до душі був місцевим жителям, наразі зупинилося. Остання репетиція відбулася декілька тижнів тому, якраз перед встановленням жорстких карантинних обмежень.
«Ми зараз не займаємося, бо ввели карантинні обмеження, – із сумом ділиться отець Іван Липка. – Звичайно, для нас це невтішна ситуація. Адже попередній карантин забрав багато часу, а дехто з дітей покинув музичні заняття. Після карантинних обмежень репетиції відновили весною. І ніби все пам’яталося, але от не клеїлося, спочатку жодної пісні нормально не могли зіграти. І тільки, як то кажуть, почали приходити у форму, то знову ввели карантин. Є нормативи, які дозволяють працювати, зокрема, скільки людей має бути на квадратний метр. Але в тому приміщенні, де ми займаємося, не розсадиш всіх на достатню відстань. Я розчарований, бо це втрачені можливості, шкода проробленої праці…»


«Ми його забираємо до себе»
На Рівненщині Іван Липка опинився, шукаючи парафію, щоб проводити богослужіння. Сам чоловік родом із Тернопільської області, колишнього Козівського району. До роботи в Новоукраїнці Іван Липка працював директором будинку культури й одночасно керував духовим оркестром, який мав звання зразкового.
«У тому колективі спочатку також займалися люди різного віку, – розповідає отець Іван. – А потім хтось із них женився, хтось виїхав на роботу, хтось ще щось… Й залишилися в оркестрі одні діти. Подібно тому, як дорослому колективу дається звання «народний», так і дитячому дається звання «зразковий». Я постійно займався зі своїм колективом, а потім доля вирішила інакше… Моя жінка родом із Млинівщини, й дочка була тут у бабці на канікулах. На той момент я якраз розшукував парафію. І коли приїхав на Рівненщину до дочки, мені підказали, що в сусідньому селі громада перейшла від Московського патріархату до Київського. Їхній священик не захотів переходити і покинув парафію. Тож у громади не було постійного священика, який би вів служби. Я підійшов до благочинного, він мене скерував у ту парафію, мовивши: «Йдіть, проведіть службу, а далі хай самі мешканці визначаться: потрібні ви їм чи ні». Я відслужив ту першу службу, а далі люди зателефонували благочинному і сказали: «Ми його забираємо до себе». Так я і опинився на Млинівщині».


Свято – не свято без духового оркестру
Сьомого лютого 2016-го року при сільському будинку культури був організований та заснований хор, в якому Іван Липка активно брав участь.  І от одного дня в отця Івана виникла ідея організувати ще й духовий оркестр, тим паче, що його музична освіта та великий досвід роботи з людьми дозволяли це зробити.


«Я собі задумався, що до хору потрібно ще щось добавити, – пригадує чоловік. – І почалися активні пошуки музичних інструментів. Звернувся до власника одного із місцевих підприємств Сергія Костюшка, який був не проти допомогти грошима й закупити інструменти. Але потім я подумав: витратити гроші – це не проблема, але якщо люди не будуть займатися в оркестрі, то як я пізніше поясню цю ситуацію? Та й перед людиною буде соромно… Вирішили шукати серед уже вживаних інструментів. У Млинівському «Будинку школяра» таки віднайшли їх цілий комплект. Ми як побачили їх стан – це був сум. Адже грати на таких інструментах важко, всі вони потребували ремонту. Я запропонував передати їх у школу, і це зробили. І коли у нас чотири роки тому організувався оркестр – люди почали ходити на заняття з великим бажанням».


Однак приміщення у сільському будинку культури, де вже чотири роки духовий оркестр проводить свої репетиції, не опалюють, тому в зимовий період висидіти там хоча б годину – це вже велике досягнення.
«Будинок культури частково горів, стіни там посипалися, – говорить керівник оркестру. –  Перед ним побудували літній майданчик, на якому в теплу пору року проводять урочистості. У тому ж приміщенні кілька кабінетів переобладнали у невеличкий зал, і ми – хор та оркестр – в цьому залі збираємося. У тому ж таки приміщенні складаємо всі інструменти. Але проблема в  тому, що це приміщення не опалюється: годину попрацюєш -  і вже мерзнеш. Хор на зиму перебирається в сільську раду і там займається,  бо тепліше. А от із оркестром цього не зробиш – бо там же важкі інструменти, не поносиш. Хоч на місце для репетицій не скаржимося, аби ж тільки воно опалювалося…»


Духовий оркестр під керівництвом отця Івана Липки був організатором свята села, свята духової музики та низки інших концертів.
«До карантину, якщо відбувалося якесь святкування – ми постійно брали у ньому  активну учать, – додає пан Іван. – Виступали не тільки в нашій громаді, а й у інших районах. Однак іноді організатори дійств із інших районів запитують у мене: «А скільки у вас людей?» І щойно скажу, що 24, то, певно, думають: «Ага, значить, треба й стіл накривати...»  Дякувати Богу, в оркестрі люди зібралися ті, для яких застілля не важливе. Ми вже помітили: якщо в селі чи в сусідніх районах планується якесь святкування, люди питають в організаторів: «А духовий оркестр буде грати? Якщо буде, то я прийду». Мабуть, не тільки самим учасникам, а й всім, хто чує нашу музику, духовий оркестр подобається. Більшість людей нас сприймають як повноцінний оркестр, забуваючи, що учасники оркестру – люди без  музичної освіти.  Та й інструменти у нас всі старенькі, деякі навіть виробництва 1967-го року. І це також має значення. Але працюємо. Ще  перед карантином громада зібрала гроші на дві труби. Тож ми на наступний рік купили саксофон та ударну установку. Якби ж то отак по два-три інструменти в рік…»


Спочатку грали лише хлопці
Вік учасників оркестру різний, найстаршому – 65 років. Але в музиці вікова різниця не відчувається. Буває, якщо діти не можуть зіграти те, що вже вміють дорослі, Іван Липка їх додатково навчає. Для цього він приходить до учнів у школу і проводить індивідуальні заняття. Адже одна із його вимог – всі у духовому оркестрі мають грати злагоджено.
Спочатку роботу в оркестрі із дівчатами отець Іван не практикував. Проте пізніше змінив свою думку.
«Навіть у музичних навчальних закладах дівчата грають чи то на кларнеті, чи то на флейті, тобто, не на важких інструментах, – розповідає Іван Липка. – Але тепер в Інтернеті можна побачити, що дівчата грають навіть на басу. Якщо говорити про дівчат у моєму оркестрі, то спочатку їх не було, грали лише хлопці. Аж от одна дівчина попросилася, потім приєдналася ще одна, потім ще й інші підключилися. І коли я побачив, як завзято дівчата грають, був приємно вражений! Вони зараз показують кращий результат, ніж дехто із хлопців. А жінки чоловіків, які грають в оркестрі, спочатку було телефонували  до них й питали: «Одинадцята ночі – де ти є?!». Чоловіки жартували: «Дую в трубу». І коли їхні жінки побачили, що чоловіки повертаються додому тверезі і щасливі, то перестали дзвонити їх турбувати».
Заняття на репетиціях оркестру – справа не одного дня. Музиканти розуміють це і стараються на совість.


«Я їм дав таку настанову: щоб нам не соромно було за те, що ми граємо, –– додає отець Іван. – «Що-небудь» у нас не проходить. У нас все має бути на належному рівні, інакше – для чого грати? Все має бути відшліфовано й красиво. Будь-який концерт, де б він не відбувався, ми маємо зіграти так, щоб людям запам’яталося і щоб наша музика доторкнулася найглибших струн людської душі. Звичайно, в селі у кожного якась робота та й знайдеться. Але якщо людина вже грає в духовому оркестрі, то в неї з’являється розуміння відповідальності перед іншими учасниками та й перед собою. Так, зокрема, у нашій команді є фермер, який грає на басу. У нього багато гектарів землі й дуже мало помічників, які б допомогли йому в тій праці. Він постійно зайнятий. Але, коли приходить грати в оркестр, то каже, що на репетиціях відпочиває. А життя таки потрібно урізноманітнювати, щоб воно не було сірим та буденним».
• Олександра Нагорна
• Фото Ксенії Галицької

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: