Сумна доля Клеванського замку - як дзеркальне відображення долі України
Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Сумна доля Клеванського замку - як дзеркальне відображення долі України

Стародавній замок знаходиться у селищі Клевань за кілька десятків метрів від траси Рівне – Луцьк на березі мальовничої річки Стубелка. Із 1458 року Клевань належав князю Чарторийському. Для захисту своїх володінь князь 1475 року почав будувати тут кам’яний замок, оточений ровами з водою, який 1495 року добудував його син Федір. Населення Клеваня брало участь у визвольній війні 1648 – 1654 років. У 1650 році Клевань спалили татари, вцілів лише замок.  І довго ще дивував своєю величчю – аж поки нащадки не довели його до руйнації своєю безгосподарністю і безвідповідальністю. У стінах замку в різні часи функціонували школа, парафіяльне училище, ПТУ і… ЛТП.


(Малюнок Наполеона Орди) 

У 1817 році князь Чарторийський відкрив у своєму замку школу, в якій навчались діти заможних батьків. Існувало тут і двокласне парафіяльне училище, в якому 1820 року навчалось 20 хлопчиків і 4 дівчинки.  Влітку 1834 року з Луцька у Клеванський замок було переведено гімназію. У 1839 році гімназія переселилася в Рівне.
У 1860 році Чарторийські продали замок разом із іншими маєтностями удільному відомству. У замку певний час розташовувалося управління маєтками, які належали царській родині.
За радянських часів, у післявоєнні роки з 1953-го до 1977-го, тут працювало сільське професійно-технічне училище, яке готувало трактористів, комбайнерів широкого профілю, електромонтерів, водіїв.
Із 1953 до 1977 училище випустило майже 20 тисяч механізаторів. У Клевані,  Рівному, в інших населених пунктах області, а також за її межами ще й зараз проживає чимало фахівців, яких підготувало Клеванське професійно-технічне училище і які зі сумом спостерігають за руйнацією замку, де навчалися.


Після того, як училище вибралося в спеціально для них побудоване нове приміщення в тому ж таки селищі Клевань, у замку розмістили лікувально-трудовий профілакторій для алкоголіків.


Для тих, хто не знає, що ж це за заклад був, коротко поясню. Осіб, котрі зловживали спиртним, за рішенням суду направляли на примусове лікування терміном до двох років. Лікування полягало в тому, що алкоголіків кожен день примушували випивати склянку розчину мідного купоросу, після чого – стільки ж вина чи горілки (залежно від того, хто чим зловживав). Така «мікстура» повинна була викликати у пацієнтів блювання. А щоденне блювання продовж року чи двох (залежно від того, на який термін п’яниця був засуджений) мало наприкінці терміну сформувати у них стійку відразу до алкоголю і тверде бажання покинути ним зловживати. На практиці ж лише 5-10 відсоткам тих, хто пройшов лікування, вдавалося після звільнення покинути пиячити. Оскільки такий спосіб позбавлення від залежності виявився неефективним, а також через те, що на обширній території всього Радянського Союзу траплялося чимало смертельних випадків внаслідок цього лікування, з ініціативи міністерства охорони здоров’я СРСР на початку 80-х років ЛТП були закриті.
Та все ж слід зазначити, що за роки перебування у замку через ЛТП пройшли чимало майстрів своєї справи. У замку був проведений масштабний якісний ремонт усіх приміщень, починаючи з покрівель, що були перекриті на одних ділянках повністю шифером, на інших – покрівельним матеріалом, і закінчуючи підвалами, де були облаштовані складські приміщення і їдальня для пацієнтів.


На час закриття ЛТП Клеванський замок був у майже ідеальному стані, в ньому можна було без будь-яких матеріальних затрат розмістити будь-яку установу чи навчальний заклад, наприклад, дитячу спортивну школу, музей, тощо. Та радянська влада і партійні органи, що нею керували, не знайшли застосування для замку. Можливо, їм було не до того. Адже починалася перебудова, за нею активізувалися націоналістичні сили, що боролися за незалежність України – всім було не до замку.


Щоправда, селищна рада в перші роки після закриття ЛТП ще забезпечувала сяку-таку охорону замку. Після розпаду Радянського Союзу цю величну споруду вже ніхто не охороняв. Розпочався довгий період його занепаду. Руйнування завдавали не тільки люди, котрі приходили наколупати цегли з його мурів на власні потреби чи вкрасти шифер або двері для власного хліва, а й природа – сніги, дощі, морози тощо. Але замок ще деякий час тримався й навіть зберігав обриси фортифікаційної споруди.


Праправнуки будівничих замку завдали йому такого удару, якого не змог­ли навіть татари у 1650 році.
Найважчі часи прийшли тоді, коли влада підняла тарифи на газ до захмарних висот, непосильних для людей,  а разом із тим ціни на дрова теж зросли в декілька разів.
Таке «піклування» верхів спонукало низи – клеванців, котрі проживають поблизу замку, впродовж останніх декількох років виламати звідти всі дерев’яні конструкції – вікна, двері, підлогу, балки міжповерхового перекриття, крокви,  взагалі – все, що нагадувало дерево, на дрова для опалення осель взимку.
Південна і частково північна башти були розібрані на цеглу.  Замок, що простояв 500 років і завжди був потрібен людям, за останні тридцять років майже упав під натиском наших сучасників, зазнав непоправних руйнувань і з докором дивиться своїми вибитими вікнами-зіницями на поодиноких відвідувачів, що цікавляться його долею.


Чи є замок пам’яткою архітектури, чи потрібен він людям як артефакт, свідок їх славної минувшини, і чи взагалі його можливо реставрувати – на ці запитання мають дати відповідь державні органи, до компетенції яких належать такі питання.
Для прикладу, можна подивитися, як до замків ставляться наші сусіди. На околиці польського (колись українського) міста Перемишль теж височіє замок Чарторийських – він у чудовому стані, поляки про нього дбають. Там функціонують музей, екскурсійно-туристичне бюро, бібліотека, салон краси, кафе.
Ніщо ж не заважало нашим можновладцям розмістити схожі заклади і в Клеванському замку навіть тоді, коли він був у чудовому стані й не вимагав особливих капіталовкладень. Більше того, це не допустило б таких руйнувань. У постійній боротьбі за владу і за збагачення нашим можновладцям, мабуть, не до пам’яток історії.
У сумній долі Клеванського замку, як у дзеркалі, відображається сумна доля всієї нашої України.


• Степан Галело
• Фото Мирослави Кирильчук

(Фотографії зроблені ще до того,
як із замку розтягнули
дерев’яні конструкції)

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: