Сценарій Птичі розігрується у Красносіллі

Як зазначає Красносільський сільський голова Надія Гуменюк, конфлікт почався зі звернення священика в сільську раду для виготовлення документації на землю. Заяву прийняли, проте невдовзі попросили її забрати і залишити все, як є, щоб люди не бунтувалися, на що він так і не погодився. Коли ж сільська влада від  конфлікту відсторонилась,  втрутитись у церковно-земельне питання вирішила громада. Разом з тим селяни підняли ще й питання фінансове. Куди, мовляв, дівалися кошти, які прихожани роками жертвували на храм. Відтак, за їх словами, попросили касира дати звіт, натомість церковний казначей викликала поліцію.

Тим часом люди організували ревізійну комісію і та, як стверджують селяни, одразу виявила недостачу: у касі знайшлось лише 650 гривень, тоді як, за словами очевидців богослужіння та тих, хто робив у цей день пожертви, у скарбниці повинні були знайти не сотні, а тисячі гривень. Їх, стверджують, касир прихопила, коли виходила, начебто за звітною документацією. Водночас прихожани виявили ще кілька пропаж, серед яких трьохсотлітнє Євангеліє, що вважається у селі реліквією. А ще - чаші, ікони та інший церковний реманент, і тут вже поліцію викликали прихожани – все це, як стверджують люди, привласнив настоятель Свято-Дмитрівського храму отець Олександр.
Прихожани просили священика прийняти їхню позицію і правити в церкві українською мовою. Той на таке не погодився, а коли вмовляння закінчилися, люди вирішили перейти до радикальних методів, відтак поставили питання переходу храму під юрисдикцію Києва шляхом збору підписів.
Як зазначає сільський голова, на сході села більшість красносільчан вирішила, що богослужіння в церкві мають проводити українською мовою. Таке бажання виявили майже 230 із понад 280 опитаних парафіян. З тих же, хто прийшов на збори та проголосував, знайшлось майже 120 чоловік, на противагу кільком десяткам прихильників московської юрисдикції. Однак меншість таке голосування легітимним визнавати відмовляється, мовляв, не всі їх прибічники змогли проголосувати та й кворуму на зборах не було.
Відтак, за словами настоятеля храму, таке рішення будуть оскаржувати і сподіваються на вирішення конфлікту в юридичній площині, адже мають так званий охоронний договір, який підтверджує їх право на проведення богослужінь у церкві.  На перемовинах у Гощанській райдержадміністрації храм постановили тимчасово закрити. А напередодні Водохреща опоненти знову намагалися проникнути храм, і знову в ситуацію втручалися правоохоронці.
Тим часом більшість красносільців рішуче налаштована таки перейти під опіку Києва, що і продемонстрували на Водохреще. Понад дві сотні красносільців вирішили все ж провести богослужіння українською мовою.
– Не пам’ятаю, щоб коли іще стільки мирян приходило по свячену воду, -  це слова однієї із прихожанок Лідії Данилюк. - Попри сильний мороз двері храму були відчинені, бо не вміщалися всі охочі почути слово Боже українською. Богослужіння записували на диктофони, знімали на телефони для своїх стареньких батьків, які вже не мають сили прийти у храм. І я щаслива за нас, за себе, за дітей, онуків своїх, а особливо за свого батька, щирого патріота. Йому вже майже 86, і його бажання здійснилось: в церкві богослужіння лунатиме рідною мовою, як і колись, в старі добрі часи.
– Я хочу, щоб тут можна було помолитися за Україну, за наших воїнів, які зараз на сході її боронять, серед них і мій син, - зазначає Галина Бондарець, - Натомість батюшка каже, що молитися за Україну не буде, бо молебені такої нема. І за наших хлопців молитися відмовляється, тільки питає, чи я гроші здала. Ми тут майже тиждень стояли, день і ніч багаття палили. Не хочемо, аби до нас, як і в Птичу, різні промосковські засланці-тітушки понаїжджали.
Натомість прихильники Московського патріархату кажуть, що провокацій не буде. А касир Свято-Дмитрівського храму Лідія Вознюк зазначає, що звіти по видатках надає, тільки її ніхто слухати не хоче. За її словами, грошей від прихожан бракує навіть на податки. На оплату праці батюшки й матушки, які, до речі, на мінімальній зарплатні,  до Пенсійного фонду та податкової за рік спрямовується понад 50 тисяч гривень.  А якщо громада їй не довіряє, вона згідна залишити цю посаду.
Не погоджується з обвинуваченнями селян і священик, каже, що і за державу молиться, і за її захисників, просто робить це біля алтаря. Переконує, що і надалі так буде, але правити українською не погоджується, бо не має права, крім того, це суперечить його конфесійним переконанням. Але зазначає, що коли буде домовленність на вищих щабелях духовенства, то погодиться. Провокації, запевняє отець Олександр, його паства влаштовувати не збирається. Проте резюмує, якщо буде відповідне судове рішення, повернення храму для своїх прихожан буде добиватися будь-якими способами і методами.
Тим часом у селі зареєстрували нову громаду, яка бажає знаходитись під юрисдикцією Києва. І позаяк її прихожани перебувають у більшості і всі вони роками утримували церкву, що в селі, то і права на неї мають не менше ніж ті, в кого на руках охоронний договір. Вочевидь, доля Свято-Дмитрівського храму у Красносіллі, який, до речі, є пам’яткою архітектури, таки буде вирішуватись у іншому храмі – Феміди.
Анатолій  Андрієвський