Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Рівненський лікар готовий до мандрівки в Антарктиду

Як ви думаєте, чим займаються люди напередодні експедиції в Антарктиду? Адже такі подорожі для більшості відбуваються ой як не часто. Та що там «нечасто» – не відбуваються взагалі. Це не лише унікальна можливість випробувати себе, але й велика небезпека.  Поїхати на рік у зовсім інший кінець Землі, залишити своїх рідних та близьких, звільнитися з улюбленої роботи, якій віддаєш значну частину свого життя… Натомість – Антарктида: пінгвіни, льодовики, лютий холод і… а що ж іще спадає нам на думку?

На континенті розміщені постійні наукові станції тридцяти країн. Розташована тут і українська антарктична станція «Академік Вернадський». Цьогоріч саме рівнянин Ігор Дейнека – лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Центральна міська лікарня» Рівного – буде одним із дванадцяти сміливців-зимівників, які впродовж року досліджуватимуть континент. Виникає просте запитання: «Чому?» А з нього – ще більше запитань… Тому вирішила поспілкуватися з паном Ігорем особисто.

– Звідки Ви дізналися про експедицію в Антарктиду і чому вирішили взяти у ній участь?

– Дізнався про експедицію ще у 2018 році, коли вперше відкрили конкурс на право участі в зимівлі. Інформацію знайшов у соціальній мережі «Фейсбук» зовсім випадково. Зайшов на сайт Національного антарктичного наукового центру, щоб подивитися, що ж за експедиція буде. Я ще до цього моменту знав, що в Україні є антарктична станція, але для мене розмови про антарктичні дослідження були як якийсь «закритий клуб». Тож відкрив анкету і почав дивитися, за якими критеріями відбирали учасників експедиції. Передивився – ніби за всіма критеріями відбору я проходжу. Найперше – для такої подорожі потрібен був лікар певної спеціальності. Тобто, той лікар, який може працювати у сфері медицини критичних станів. Це, наприклад, анестезіолог, травматолог і навіть сімейний лікар.

–  Тобто шукали людей певних професій?

– Річ у тім, що на зимівлю їде дванадцять осіб. Серед них – п’ятеро людей технічного персоналу, інші семеро – науковці. Так, серед технічного персоналу – дизеліст, спеціаліст по дизелях, тому що вся електроенергія видобувається за рахунок дизель-генераторів; системний механік, який теж забезпечує функціонування систем життєзабезпечення станції – розпочинаючи від електрики й опалення, закінчуючи каналізацією; кухар – він вважається основним серед дванадцяти зимівників, адже саме на його плечі покладається обов’язок всіх годувати. До речі, він готує особливі страви на свята, наприклад, на день народження когось із членів команди. А знаєте, яке основне свято в Антарктиді?

–  Ні, не знаю.

– Це так званий «Мідвінтер» – день сонцестояння, тобто середина зими, 21 червня. Тоді зимівники купаються в океані. Вода, як правило, від мінус одного до півтора градуса.

–  Вам вже відомо точну дату, коли відправляєтеся в експедицію?

– Ми не знаємо точно, але в період від 20 до 23 березня маємо вже поїхати.

– Ви готові морально, фізично?

– Фізично ми вже пройшли медогляд. І, слава Богу, все нормально. Щодо психологічного стану – наша команда зимівників із різних частин України була тиждень у Харківській області, де ми всі знайомилися одне з одним, а також отримали технічні завдання на зимівлю. І я готовий до старту фізично й морально. Та й дороги назад уже немає.

– А яка мета експедиції й особисто Ваша ціль у ній?

– Я завжди намагаюся розвиватися, здобувати нові навички і знання. А ця поїздка для мене дійсно НОВЕ. Мандрівка в Антарктиду – це не просто мандрівка. Адже будь-хто, хто має гроші, може туди помандрувати – не проблема. А от на рік туди поїхати і зробити виклик, насамперед, самому собі – це, мабуть, як політ у космос.

Мета самої експедиції – провести ряд досліджень. До цього моменту я й не знав, що науковці нашої країни стільки досліджень там проводять. І за деякими напрямами ми перебуваємо на вістрі світової науки. Є декілька сфер дослідження. Зокрема, це і геофізичні – дослідження іоносфери; дослідження магнітного поля Землі; дослідження озонової діри – до речі, на станції Вернадського і було виявлено озонову діру, якої всі дуже бояться; це й океанографічні – дослідження різних шарів гідросфери і впливу глобального потепління на Землю; біологічні, метеорологічні, зоологічні дослідження… Саме біля станції «Академік Вернадський» гніздиться велика колонія пінгвінів. Людей вони, як мені розповідали, не бояться, адже вони панують там, а ми – тільки гості.

– Чи спілкувалися на цю тему із попередніми членами експедиції, зокрема, із рівнянами?

–  Я спілкувався із рівнянином Павлом Тарасовичем – в експедиції він був спеціалістом зі зв’язку на станції. І, наскільки я знаю, зараз веде радіогурток. Взагалі люди, які вже не раз там зимували, як мені розповідали, кажуть про станцію: «Ми їдемо додому». Адже, дійсно, станція стає домом для полярників на тривалий час.

– А «перший дім», який вже стає «другим», тобто родина – як вона сприйняла Ваше рішення туди поїхати?

– Моє рішення родина усвідомила не одразу. І це природно – експедиція небезпечна. Але мені дуже пощастило з дружиною – вона справді мене розуміє і підтримує в усьому. У неї є досвід «відпускання» мене на досить довгий період. І я їй насправді дуже вдячний: якби не вона – я і не наважився б зробити такий важливий крок.

– А що із речей Ви берете зі собою?

– Я оце саме в процесі складання речей. Великою кількістю якісного одягу нас забезпечують, що теж досить суттєво. Однак ми його ще не міряли – він має бути у нас тільки на цьому тижні. Які ще речі? Беремо те, що нас цікавить і в кого яке хобі. В приміщенні, де будемо жити, є дві гітари, є й більярд, щоб якось себе розважити.

– А які умови проживання?

– Всім, кому цікаво, може зайти на сайт Національного антарктичного наукового центру і подивитися 3D-екскурсію по станції «Академік Вернадський». Це схоже на ОСББ – як квартира, в якій живуть люди, котрі повинні самі себе забезпечувати усім необхідним – електрикою, водою, теплом…

– А як цим усім там себе забезпечити?

– Один раз на рік туди припливає корабель, який привозить необхідні речі. А потім – впродовж дев’яти місяців – у корабля немає доступу до станції. Судно просто фізично не може підійти, бо все навколо сковує крига. Тому –  хочеш чи не хочеш – станція залишається, так би мовити, «автономною».

Лунає телефонний дзвінок. Мій співбесідник просить вибачення, а я, розуміючи, що відповісти на дзвінок йому дуже важливо, кажу, що можу зачекати. Чекаю.

«Вибач, довго спілкуватися не зможу, бо справ багато», –  випадково врізається у вуха, – «…от вже й стоматолога відвідав, а ще з роботи звільнитися треба, й респіратори знайти, а також потрібні засоби дезінфекції…». Далі слухати не стала – не ввічливо.

«Отож…», – Ігор Дейнека продовжує розмову вже зі мною.

– А як на роботі сприйняли звістку про експедицію?

– По-різному: одні й досі не розуміють, для чого це мені потрібно, а інші навіть висловили бажання й самим поїхати в таку екстремальну подорож. Але позитив у тому, що майже всі, хто дізнався про мою поїздку, більше дізналися й про саму Антарктику.

– Чи можуть виникнути проблеми на роботі, тобто, чи зможете згодом «поновитися»?

– Все може бути, адже це ж цілий рік… Але я сподіваюся, що зможу повернутися до своєї улюбленої роботи, в якій працюю дванадцять років. Так, зараз я дуже хочу поїхати в цю експедицію – що я й роблю, але не уявляю своє майбутнє життя без своєї улюбленої професії лікаря-анестезіолога.

– Знаю, що Ви також працювали в зоні АТО. Як саме ви допомагали українським військовим?

– Я був мобілізований у четверту хвилю мобілізації в січні 2015-го року. І після двох місяців навчання на полігоні нас розподілили по частинах та по госпіталях. Мене відправили у Вінницький військовий медичний госпіталь, який базувався в Луганській області – станиці Луганська та Щастя. Впродовж 2015 і до кінця квітня 2016 року я пропрацював там у складі передових хірургічних бригад, які надавали безпосередню хірургічну допомогу пораненим у лікарнях та госпіталях на лінії розмежування. Тривалість довозу поранених з ліній обстрілів до нас в лікарню була буквально 5-10 хвилин.

– То це, як Ви згадували раніше, дружина саме туди «відпускала» на такий тривалий період?..

– Так.

– На Вашу думку, що може бути найстрашнішим в експедиції і до чого найважче було себе підготувати?

– Експедиція – це тривала ізоляція. Нашій команді проводили багато тренінгів і перевіряли нашу психіку. Адже дуже часто дрібниці, на які не звертають люди уваги у звичайному середо­вищі, в ізольованому колективі можуть перерости в конфлікти. Мені, як лікарю, потрібно намагатися не брати участі в конфліктах, розраджувати людей, в яких будуть проблеми, зокрема, психологічного характеру. В медичному плані теж може бути що завгодно, тому й навіть зуби лікуємо. Усе передбачити неможливо, однак потрібно бути готовим до всього.

Спілкувалася Олександра Нагорна

Фото з ФБ-сторінки Ігоря Дейнеки

 

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: