Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Пустив квартирантів – залишився без житла

За словами Павла Дем’янчика, цей будинок був побудований ще у 1920-му році дідовими руками. Мати закінчила медінститут у Вільнюсі й працювала у сарненській лікарні, батько ж – на дослідній станції. Борис Дем’янчик обіймав посаду заввідділом луківництва і, до речі, досить успішно, адже на його честь навіть урочище в Сарнах назвали. Тоді як нащадок іменитого дослідника пішов по материнських стопах і, освоївши у Львові медичний фах, працював у Сарнах дільничним терапевтом. Невдовзі ж у пошуках кращої долі Павло Дем’янчик вирушив у Росію, де в цей час саме активно розбудовувалась Байкало-Амурська магістраль. Там, разом із будівництвом магістралі,  продовжилось і будівництво його медичної кар’єри. Тож за деякий час син став таким же іменитим лікарем там, як і батько дослідником тут, на Рівненщині, і «дослужився» до головного терапевта БАМу.
У Сарни з того часу навідувався рідко, звісно, аби подолати таку довгу дорогу, необхідні не дріб’язкові причини. Не завжди це були й радісні моменти зустрічей з батьківщиною, наприклад, довелося їхати на похорон батька, згодом – матері. Позаяк Павло Дем’янчик був єдиним сином у сім’ї, то й батьківський спадок із будинком дістались йому. Проте на той момент чоловіку й самому довелось облаштовувати життя власних дітей, до того ж і робота була відповідальна, тож довго затримуватись на батьківщині не міг. А тут якраз знайомі попросили пожити у будинку, що дістався у спадок. Такий варіант розвитку подій і для спадкоємця, і для квартирантів підходив якнайкраще, адже одним не треба платити за оренду житла, іншому – доглядати за будинком. Тож за взаємною усною домовленістю без усіляких паперів квартиранти стали обживати помешкання, а власник, не турбуючись про підтримку у належному стані батьківської хати, поїхав облаштовувати життя дітей. Проте з часом життєві обставини квартирантів, а по сумісництву й доглядачів за будинком, змусили їх покинути господу Павла Дем’янчика. Натомість мати квартирантів Людмила Нагловська, на прохання якої відбулось і перше поселення, попросила у власника на таких же умовах поселити сім’ю свого племінника Віктора Сергієнка. Як і в першому випадку, це було вигідно обом сторонам та, як і вперше, домовленість власника і квартирантів трималась «на чесному слові». Вони підтримували зв’язок, за потреби зідзвонювались, час від часу навідувались. Коли, наприклад, син Павла Дем’янчика – Олександр подорослішав, йому закортіло побачити прадідівську хату, дідове урочище, тож він приїхав у Сарни. Родина Віктора та Валентини Сергієнків, котра проживала у будинку Дем’янчиків, організувала йому екскурсію та й взагалі, приймали, як то кажуть, із хлібом та сіллю...
Із часом квартирантів за житло попросили платити, на що ті відповіли, що фінансова ситуація в них не найкраща, відтак надто наполягати на оплаті Дем’янчики не стали. Квартиранти ж, у свою чергу, за допомогою суду і без відома власника прописалися в будинку за фактом постійного проживання. А ще трохи згодом, у 2012 році, знову ж таки за спиною у Павла Дем’янчика, прийшли до суду з вимогами, щоб представники Феміди визнали родину власниками помешкання, мовляв, будинок був нічийним і майже розвалився уже, коли вони туди прийшли, де власник, – вони не знають і нічого про нього не чули. Навіть пошуки господаря організували, подавши оголошення в рівненські видання, при цьому знаючи, що власник господи спокійно собі перебуває в Росії, навіть не підозрюючи, що на Рівненщині триває така «пошукова кампанія». Сарненський суд в свою чергу бажання Сергієнків на право власності будинку задовольнив, адже претензій до них більше ніхто не мав.
Невдовзі ж до Павла Дем’янчика таки надійшла звістка, що його будинок уже більше йому не належить, тож, не гаючи часу, він прибув у Сарни і вже сам звернувся до суду. Коли дійсний власник апартаментів пред’явив документи, завірені нотаріально, про те, що саме він прийняв спадщину і будинок зовсім не нічийний, Сарненський суд своє заочне рішення скасував. Проте, як би дивно це не було, коли вже батьківський спадок Павла Дем’янчика, здавалось, був відвойований, а власник знову подався у Росію, за черговим позовом Сергієнків сарненська Феміда ще раз передала право власності «квартирантам». Тож невдовзі йому знову довелось пакувати валізи.
Тим часом Дем’янчики, вже вкотре відстоявши своє право на отчий дім, але в апеляційному порядку в Рівному, поставили «квартирантам» вимогу негайно виселитись. На що Віктор та Валентина запропонували викупити будинок за 10 тисяч доларів. Утім на таку пропозицію Павло Дем’янчик не погодився. За його словами, закреслити давню мрію – повернутися в Україну, у рідні пенати, не в змозі ніяка сума грошей,  тим паче, з рук людей, які нечесним шляхом привласнили його будинок, за фальшивими документами приватизували землю його батьків й дідів-прадідів, розікрали та розпродали його рухоме майно і вже декілька років взагалі не впускають його у батьківську хату. Коли ж Сергієнки отримали відмову в купівлі будинку, натомість заявили, що виселятися вони не збираються.
Із вимогою виселити псевдо-власників Павло Дем’янчик звернувся в прокуратуру, там заяву прийняли і перенаправили її в міліцію. Тоді Павло Дем’янчик з документами, що підтверджують перебування господи в його власності, та у супроводі правоохоронців прийшов до власної оселі вимагати, щоб квартиранти покинули дім. Втім, як би парадоксально це не звучало, господаря будинку навіть не пустили на поріг. Не допомогли й правоохоронці, за словами Павла Дем’янчика, вони взагалі самоусунулись, воліючи не встрявати в житловий конфлікт.
– Цікаво й те, – наголошує Павло Дем’янчик, – що моє право  власності на будинок, як і те, що Сергієнки не мають ніякого відношення до моєї спадщини, суд визнав ще в 2014 році. А в 2015-му їм за фальшивими документами, як ніби-то власникам будинку, хоча ці документи на той час були вже скасовані рішенням апеляційного суду, дозволили оформити частину моєї земельної ділянки. Коли мені стало це відомо, я звернувся із заявою в міліцію. Проте слідчий Юрій Царук, який вів цю справу, бажанням довести її до логічного, а головне справедливого завершення, мабуть, м’яко кажучи, не горів, а невдовзі взагалі закрив її, як таку, що не має складу злочину. Проте суд, за зверненням нашого адвоката, таки зобов’язав правоохоронця продовжити слідство.
І попри кримінальні провадження за фактами шахрайства одних та халатності інших, виходить так, що моя земля тепер – город Сергієнків. У той час, як я не можу вже понад рік оформити землю навколо дому в оренду за дійсними документами, а я зобов’язаний спершу оформити її в оренду, позаяк маю інше громадянство, мою землю за кілька місяців встигли оформити за фальшивими. Водночас  уже понад рік я не можу потрапити у власний будинок і виселити «квартирантів». Задля цього треба рішення суду, яке зусиллями адвокатів опоненти відтягують кожного засідання.
Сергієнки в свою чергу подали зустрічний позов, за яким вимагають сплатити їм понад 800 тисяч гривень за те, що облаштували будинок, звели паркан, гараж. Дійсно, задля справедливості, треба відзначити, що дім, принаймні зовні, та територія навколо нього виглядає привабливо та ошатно. Проте і на перепланування, й додаткове будівництво дозволів ані відповідних структур, як підтверджують у Сарненській міській раді, ані дозволу власників тим більше,  вони не мали.
– Коли виготовляли необхідні документи на оренду прибудинкової землі, то ні в держгеокадастрі,  ані в міській раді претензій до нас не мали, – зазначає Павло Дем’янчик, – а тепер кажуть, що ми повинні надати сервітут, щодо ділянки, яку Сергієнки оформили за фальшивими документами. Нам що, треба змиритися, що наша земля вкрадена, ще й надати сервітут крадіям?!
Натомість голова сім’ї Сергієнків у телефонній розмові коментувати ситуацію відмовився, посилаючись на адвоката, та запропонував дочекатися рішення суду. А днями опоненти знову зустрічались у суді. Втім остаточного вердикту там так і не оголосили. До речі, як і прогнозував Павло Дем’янчик, засідання в черговий раз перенесли. Чоловік вважає, що іншого шляху надалі залишатися в будинку, ніж відтягувати рішення суду всіма способами, у Сергієнків немає.
Коли нарешті представники Феміди поставлять у цій історії крапку, сказати важко. Адже очевидна, на перший погляд  справа, тягнеться вже не перший рік. При чому судове засідання щодо виселення щоразу переносять за клопотанням адвоката квартирантів. Дійшло то того, що  суддя, котра спершу вела цю справу, вже встигла піти на заслужений відпочинок. Доки ж нова представниця закону ознайомлюється з деталями, а адвокат Сергієнків вимагає чергової відстрочки, Павло Дем’янчик і надалі змушений шукати прихистку в знайомих та друзів своїх батьків, адже рідні у чоловіка тут не залишилось.
• Анатолій Андрієвський

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: