Про стихійні смітники у Володимирці

Скільки існуватиме екологічний вандалізм, стільки ця не зовсім приємна тема залишатиметься актуальною. Адже викинути сміття з автомобіля чи з дому, значить – вчинити зло. Бо салон легковика чи хатня світлиця від чергового «очищення», звісно, погарнішають, а от сусідня діброва, знайоме поле, мальовнича водойма довго поновлюватимуть екологічну рівновагу. На жаль, багатьом не вистачає розважливості збагнути, що кожна бездумно викинута річ занапащає світ, в якому живемо.

Розмірковують на сторінках видання Володимирець.City.

– Полюбуйтеся! Місяць тому цю окраїну Володимирця вже зачищали, а хіба щось змінилося? Сміття вивезли багато. Не одну тонну. Але вам, мабуть, не віриться, що те, про що кажу, правда...

З Володимиром Артюшиком, який у селищній раді відає благоустроєм, стрічаємося не вперше. Диву даєшся, що чоловік не стомився боротися з екологічним варварством. Бо якщо люди-шкідники залишають підлуваті «автографи» навіть у центрі селища, то що казати про окраїни? Вивезене на узлісся чи в поле сміття бачив не раз. Комунальники його прибирали, а воно, як лиховісний фенікс, упродовж лічених днів відновлювалось. І здавалося, що творенню стихійних смітників не буде кінця.

Роздивлялися з Володимиром Дементійовичем окраїнний закуток селища неподалік автотранспортного підприємства, і в обох закипала безсила лють. Лють, бо кількасотметрова смуга сміттєвих розсипів, будь ми вихованішими, ніколи тут не з’явилася б. А ще було прикро від того, що десятиліттями селрадівці й комунальники ведуть «бій» за чистоту – і селищна влада, схоже, щоразу його програє.

– Враження таке, що люди нас не розуміють. Мов за звичкою, вивертають побутовий непотріб, куди очі бачать. А є ж трактор, який двічі на тиждень з кожної вулиці вивозить сміття. Робиться це безплатно. Сміттєвозкою зручно і просто скористатися. Так ні! Вивозять самотужки, тільки не туди, куди слід, – бідкається Дементійович.

Картинку, що відкрилася перед нами, порівняєш хіба що з лишаєм на живому тілі. І він не єдиний, що спотворює красу селища. Подібне, стверджує В. Артюшик, і в районі колишнього колгоспу. Можуть наслідити і на виїзді до Антонівки. А ще одна облюбована «сміттєвиками» місцина – гарне, але захаращене урочище поблизу колишньої птахоферми. Туди теж вторували дорогу «любителі чистоти», видаляючи всяку зайвину з подвір’їв. І, мабуть, навіть радіють, що земля та не селищна, тож лісівникам не до них, а селрадівці на гарячому якщо й застукають, то не покарають – руки короткі.

Прикро, якщо наш мозок і справді настільки куций. Поцікавився, чи сподівається Володимир Дементійович щасливого часу, коли, нарешті, вже не бруднитимемо землю, і він, на мить замислившись, відгукнувся: «Думаю, це неодмінно настане, тільки йти до нього буде непросто».

Що мав на увазі? Певно, те, що давно старається докричатися до людської совісті, але майже намарно. Бува, не тільки ображаються, а й добирають круте слівце, доводячи своє право чинити на власний розсуд. Але й з такими В. Артюшик ще не розмовляв мовою штрафів. Усе шукав порозуміння. Але тепер, вважає, доведеться, бо доброта, розрахунок на порядність не спрацьовують. Як мовиться, вір своїм очам, а не чужим речам, а вони, очі, підказують, що треба перестати «прикрашати» селище смітниками, а з їх творцями слід заговорити мовою закону.

До речі, про бажання дати по руках забруднювачам чув і в кулуарах селищної ради. Намір, як здалося, серйозний. Отож, отримавши квитанцію на штраф, хай ніхто не дивується. А якщо вивезене в лісопосадку сміття, маючи на те докази, комусь повернуть прямо на подвір'я, – хай не ображається. Яка заслуга, така і плата! І ця безкомпромісність, очевидно, похвальна.

Скажу навіть більше. Життя нікого не балує. Послуги, які отримуємо, дорожчають. Не виключено, що й утилізація сміття стане платною. Як на це зреагуємо? Небувалим розквітом стихійних смітників? То буде найсумніше з можливого, бо цивілізований світ давно від цього відійшов. Свідомі люди вже давно сортують сміття і вважають його цінною промисловою сировиною. І такий господарський підхід до проблем екології треба культивувати в Україні, зокрема й у Володимирці. Зможемо, зуміємо – і тоді не доведеться товкти кулаком в лоб: «Розуму – палата, а ключ від неї – згубився!»

Олексій ГОРОДНИЙ.