Поліське море: міф чи реальність?

Перша письмова згадка про поселення Дюксин датується 1535 роком, хоч насправді воно є одним із найстаріших поселень у західній Україні (VI століття до нашої ери). Сучасникам же село відоме, як батьківщина знаного українського художника, графіка, активного громадського і політичного діяча, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича.

Та ще задовго до народження Хасевича Дюксин славився завзятими мисливцями, риболовами, воїнами. І нині в околицях села, особливо над річками, люди часто знаходять кремінні і камінні знаряддя праці, полювання й оборони. Науковці з’ясували, що в давнину тут було селище Милоградської археологічної культури. До речі, це історичний пласт поліської археологічної культури VII—I століть до н.е., носіїв якої зараховують до  балтів або до праслав’ян.

А нещодавно Олександр Профорук – один із закоханих в історію рідного краю мешканців Дюксина – поділився фотографіями знайдених скам’янілих мушель. Знахідки не лише цікаві, а й красиві з естетичної точки зору. Наприклад, один із камінців за кольором нагадує морську воду, у якій полощеться мушля.

Пан Олександр каже, що найчастіше такі знахідки трапляються на висотах -  відрогах Волинської височини. І що примітно – це найвища точка за селом. Тож цілком можливо, версія про те, що колись територію Полісся вкривало море, знаходячи щоразу більше матеріальних підтверджень, стане основною у дослідженні наших територій. А славнозвісні базальтові стовпи цілком можуть бути офіційно визнані виверженнями магми з морського дна у води.

Олександр Профорук, що нині працює над книгою про історію села, також розповідає, що ще за Польщі були дуже активні спроби дослідити місцевість. Бо ж Дюксин, як уже згадувалося, - найстаріше поселення на західній Україні. Є навіть давні карти покладів кремніїв. Часто й нині тут можна знайти кремнієві сколи. А через відроги базальтів у селі дуже складно викопати колодязі.

- Останнє велике дослідження на території стародавнього поселення відбувалося у 1960 році. Нам з того поселення в шкільний музей передали кам’яну сокиру та ніж. Інші речі, кажуть старожили, вивезли в Росію на дослідження. Так і до нині ми не знаємо, де вони знаходяться! А мушлі у скам’янілостях трапляються часто, як і шматки кремнію з отворами, які нібито просвердлені якимось інструментом. Раніше такі знахідки віддавали в музей. Але років 4-5 тому його пограбували, забрали багато цінних експонатів – кам’яні сокири, ножі, шаблі. Тож тепер місцеві жителі, якщо знаходять щось цікаве, зберігають все у власних колекціях. Крім того, не оминають нас чорні старателі. А це, як ви розумієте, часто знахідки, втрачені назавжди. Бо заради наживи їх продають і в колекції наших грошовитих можновладців, і закордон, - бідкається краєзнавець.

Сподіваємося, що найближчим часом на Рівненщині таки будуть віднайдені важливі докази, звідки ж походять природні дива Полісся. І, цілком можливо, в них буде морський слід.