Пам’ять - безсмертя народу

Незабаром Україна, як і багато країн Європи, відзначатиме 75 років Перемоги над нацистською Німеччиною. І сьогодні всі ми знову, як і в попередні роки, схиляємо голови перед подвигом тих, чиєю кров’ю й потом здобута перемога над сильним та жорстоким ворогом.

Минули десятиліття, проте багато родин і до сьогодні розшукують своїх рідних, які загинули в ті буремні роки Другої світової війни.
Нещодавно директору Бугринського НВК Степану Миколайовичу Сондаку зателефонував полковник міліції із Чернігова – Петро Петрович Гаура. Він повідомив, що розшукує місце поховання свого дядька Андреєва Івана Миколайовича, який загинув на фронті 28 січня 1944 року і був похований в с. Башино Гощанського району.


І. М. Андреєв  народився 1914 року в с. Великі Миньки Базарського району Житомирської області. Він був другою дитиною у сім’ї. Мав брата Павла, 1926 р.н. і трьох сестричок (Ганну, 1911 р н., Надію і Олю). На жаль, нині – всі покійні!
 6 грудня  1943 року Івана Миколайовича Андреєва мобілізували Базарським райвійськкоматом у 4 автоматну роту 112-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник А. В. Гладков.
112-а стрілецька дивізія (потім – 416 стрілецький полк), в якій служив І. М. Андреєв, звільняла Гощанщину та Рівненщину під час Луцько-Ровенської фронтової наступальної операції проти нацистів. Під час одного із боїв за визволення сіл нинішньої Бугринської сільської ради (Бугрин, Угольці, Башино, Зарічне) і загинув смертю хоробрих рядовий Іван Андреєв.
Зі слів Петра Гаури, на батьківщині загиблого дядька залишилась дружина та троє діток. Сьогодні живі лише син Василь, 1936 р. н. та дочка Ольга, 1940 р. н. Вони мешкають в містах Уссурійськ і Арсеньєв Приморського краю (Росія). Переїхали в радянські часи, там проживають донині. Петро Петрович  зустрічався з дружиною Івана Андреєва і його дітьми за місцем їх проживання в 1984 році. Вони неод­норазово приїжджали в Україну. Дочка Оля в 1985 р. з дітьми була і на Чернігівщині, і на Житомирщині (де народилися вона і її батько). Зараз вони підтримують зв’язки телефоном і  в соціальних мережах.


Родина Андреєвих десятки років розшукувала місце загибелі та поховання свого родича. Згодом знайшли інформацію (це іменний рукописний список, даний довідкою ЦАМО із зведеного комп’ютерного банку даних Міністерства оборони РФ «Меморіал»), у якій повідомляється, що первинне місце поховання І. М. Андреєва – це с. Башино Гощанського району, центр, від будинку сільради 50 м, могила №2, ряд 1, 4-ий від південного краю могили. На цьому місці було поховано ще чотири бійці.
До слова, у родині П. П. Гаури під час Другої світової війни загинув і його двоюрідний брат – лейтенант Андреєв Яків Леонтійович. Ця трагічна подія відбулася під час звільнення від ворога смт Високопілля  Херсонської області. На місці поховання воїна жителі Високопілля встановили йому погруддя, його іменем названо одну із вулиць  селища.
Спливло дуже багато часу з тих страшних воєнних років. Про події Другої світової (а саме – визволення с. Башино та трагічну загибель бійця Івана Андреєва) можуть пам’ятати лише  наші земляки-довгожителі. А їх, на жаль, майже не лишилось.
Родина Андреєвих дуже хотіла дізнатися місце поховання їхнього батька та дядька.
Вони щиро вдячні адміністрації Бугринського НВК та всім, хто свято береже пам’ять про найдорожчу їм людину.
Пошукова робота, яку під керівництвом директора Степана Миколайовича Сондака проводили вчителі та учні нашого закладу, поки що не принесла втішних результатів. Можливо, після публікації цієї статті, ми отримаємо якусь додаткову інформацію про місце поховання І. М. Андреєва та інших бійців-визволителів.


У Бугринському НВК завжди свято шанують пам’ять про героїв-земляків. На території закладу, навпроти центрального входу, вже споруджено пам’ятний знак «Їм завдячує село», де викарбувані імена справжніх патріотів своєї  землі. На стіні, біля входу у ліцей, на пам’ятній стелі  Миколі Карнаухову увіковічено ім’я випускника нашого закладу, який загинув у війні на сході України. У шкільному парку височіє обеліск – це вічно закарбована пам’ять про наших земляків, які не повернулися додому після жахливих кровопролитних  років Другої світової...
А нещодавно було споруджено ще один пам’ятний знак, де викарбувано ім’я Івана Миколайовича Андреєва та ще чотирьох його побратимів, які загинули, визволяючи наші села від нацистів. Ми зберегли їхні імена у камені для нащадків навіки!
 Завжди пам’ятаймо про військову доблесть і героїзм наших воїнів.
• Тетяна Пясецька