Новокорецький Мічурін

Це зауважив, коли побував у його чималих володіннях - плодово-ягідних розсадниках та саду. Поки він показував своє господарство та пояснював, що і до чого, на його «мобілку» надійшло з десяток дзвінків із Рівного, Нетішина, Волині, Польщі, Італії, і в кожного до пана Чати була ділова пропозиція…
Не будемо говорити про те, про що не раз писали ЗМІ різного рівня, знімались фільми. Зазначимо, що впродовж своєї п’ятдесятирічної діяльності Віталій Чата придбав шість земельних наділів для ведення садівництва та рослинництва. А в його сучасних теплицях із додержанням відповідної температури цілорічно буяє літо, гудуть бджоли, дозрівають червонощокі томати, ніжно-зелені огірочки, редька, цибуля та інші овочі.
У саду здебільшого ростуть низькорослі дерева, що полегшує збір врожаю та захист від шкідників. Вся продукція з угідь Чати завжди якісна й екологічно чиста, бо отрутохімікатами користується рідко. А щоб той казковий сад добре плодоносив, ентузіаст придбав незвичайний переносний ручний вулик зі спеціально виведеними джмелями, які весною запилюють квітучі деревця та ягідники. Якщо на початку своєї діяльності Віталій Чата для щеплення дерев-дичок до розсадника запрошував фахівців із Криму, то тепер цю операцію не лише освоїв сам, а й досяг у цьому певного прогресу. Тепер у його господарстві чимало фруктових дерев, на яких спіють по кілька різних
сортів.

Проводячи для мене екскурсію, мій співрозмовник зауважив, що цьогоріч передбачався багатий урожай фруктів та ягід, бо ціни на продукцію впали, як ніколи, до мінімуму, а затрати на них ростуть, як цьогорічні гриби у франкопільському лісі після спекотних днів та літніх дощів. Оце телефонував із Рівного один постійний клієнт, хоче придбати абрикосів для домашніх потреб, а нетішинці цікавляться, чи дозріли маньчжурські персики, бо хочуть купувати для своєї фірми щоденно…
– І хоч встаємо як жайворонки – зі сходом сонця, а то й раніше, та не завжди вдається впоратися з клопотами навіть цілою сім’єю. Доводиться для обробітку землі, збору смородини чи полуниць залучати найманих людей. Як підріс внук Влад, мені допомагав і мріяв стати таким, як дідусь, – каже пан Чата. – Тепер він – студент Київського аграрного інституту та захоплюється мандрами автостопом. Уже встиг побувати у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Абхазії, Туреччині, і так уже третій місяць. Обіцяє з настанням осені «пришвартуватися» до хати і допомагати мені збирати врожай, а щоб для роботи у дідовому господарстві було більше часу, перевівся на заочне навчання…
А ось він і сам приїхав на кілька днів із чергової поїздки по Європі. Фотографую обох на згадку. Уже за чашкою запашного чаю, що онук привіз із Грузії, Віталій Миколайович пригадує минуле. «Отож, народився я на Поліссі. Чимало працював у рідному краї та на Кореччині, на осушенні перезволожених земель. Тоді і гадки не мав, що прийде час, коли так зміліють наші повноводні річки та криниці. Сьогодні я змушений на своїх ділянках, як на півдні, застосовувати зрошувальну систему, щоб вижили рослини. На цій землі, де ми нині знаходимося, колись був колгоспний город, на якому господарював дід Мамчуровський зі своїми жінками. На межі розпаду колективного господарства цю землю виділили людям під приватну забудову. Розпочинав підприємницьку діяльність із торгівлі. В центрі Корця відкрив кафе «Вітек» і власними руками прикрасив його різноманітними пейзажами. А на придбаному клапті землі висадив фруктовий сад, в якому вродили перші яблука. Продав їх колезі-підприємцю по дві гривні за кілограм, а той їх посортував, зробив рекламу і в тому ж Корці у своїй крамниці продав удвічі дорожче. Те, що той чоловік виявився кмітливішим, – не біда, бізнес є бізнес, – сміється,– зате життєвий урок я вивчив. Або було таке: якось у Колоденці, що під Рівним, в одного молодого колеги для розведення купив із десяток кущів японської полуниці. Висадив їх у грунт, а через якийсь час коріння рослин почали підгризати шкідники. Вдалося зберегти лише кілька кущів, які вирішив висадити спершу у стаканчики, а потім у землю. Таким чином відновив цілу ділянку високопродуктивних запашних ягід, кожна з яких була з куряче яйце, чого не було у того хлопця з Колоденки. А щоб вони рясно родили і не заростали бур’янами, щоразу навесні накривав їх агрохімічною чорною плівкою, в якій робив розрізи для рослин. Така плівка притягує тепло, вільно пропускає вологу та повітря. Ягоди не треба проривати і легко збирати».
А що то за хата без городу та підсобного господарства? Тож на подвір’ї у новокорецького ентузіаста хрюкали свині, кудкудакали кури, а в клітках енергійно жували соковиту траву кролі різних порід. Слухав цього чоловіка і пригадав: як свого часу слідом ходив із нами і всім цікавився той самий Влад, що сидів тепер поруч. Тоді йому, ще маленькому, не подобалося гратися біля штучного басейну з дзеркальними рибками, що його облаштував під розлогою яблунею дід Віталій. Дивився я на це все і дивувався, звідкіля у Віталія Миколайовича стільки енергії, ентузіазму, винахідливості, а ще – він знаходить сили бути депутатом райради багатьох скликань. Колись, проводжаючи мене з цього гостинного куточка природи серед розлогих полів, мій «гід» попросив звернути увагу на привабливе місце і сказав: «Отут стоятиме альтанка, а по ній буде витися виноград виняткового сорту, якого ще ніхто не бачив і не куштував, тільки треба дещо порадитися із науковцями...»
 Це було сказано чимало літ тому. З тих пір тут багато що змінилося. Незмінним є лише ентузіазм героя цієї розповіді та його прагнення робити добру і корисну справу на благо людям і собі…
Андрій Павловський