Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Неймовірна історія березнівчанки Ольги Одейчук та її сина Івана на шляху до "Піккардійської терції"

Цієї неділі у Рівному відбудеться «Казка на білих лапах» – різдвяний інклюзивний мистецький проект за участі вокальної формації «Піккардійська терція». Родзинкою заходу стане те, що разом із легендарною групою в ролі персонажів вертепу співатимуть десять талановитих незрячих дітей із різних куточків України – Львівщини, Дніпропет­ровщини, Миколаївщини, Івано-Франківщини, Херсонщини та нашої Рівненщини.
До речі, учасник від нашої області – дев’ятирічний Іван Одейчук – єдиний хлопчик у команді дітей. Нині він бере активну участь у різноманітних мистецьких заходах та фестивалях, а в минулому році зайняв третє місце у районному етапі конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. А ще кілька років тому психологи казали Іванковій мамі, що син – безнадійний.

Участь у конкурсі стала несподіванкою
Вперше із однією з нинішніх організаторок різдвяного проекту – Оксаною Потимко – Іванко та його мама Ольга Одейчук зустрілися ще п’ять років тому в Клевані. Тоді жінка організовувала тренінг з інклюзивного навчання незрячих дітей.
«До тієї пори я й не знала, що незрячі діти можуть навчатися у звичайній школі, – говорить мама Ольга Одейчук. – Пригадую, підійшла до пані Оксани і запитала, чи це дійсно можливо. Бо я чула, що таке навчання є в Європі, але не у нас. І я з нею домовилася привести свого Івана на обстеження до львівських психологів. Тож через місяць ми приїхали до Львова, там із ним поспілкувалися, дали завдання – вчити шрифт Брайля. І ось через рік ми знову приїхали у Львів. Однак тоді мені сказали, що з Іванка нічого хорошого не буде: він повністю незрячий, глухий на одне вухо, непосидючий і неслухняний… Наразі ж Іван – єдиний хлопчик зі всієї України, який бере участь у проекті «Казка на білих лапах».


Пані Ольга зізналася, що позаминулого року її та Івана певні люди попросили начитати два вірші на диктофон і скинути ці записи Оксані Потимко. Чому і для чого це – не сказали. Як виявилося згодом, у соліста гурту «Піккардійська терція» Славка Нудика з’явилася ідея зробити цікавий проект. Саме він написав колядки і почав підбирати особливих дітей для їх виконання. Тож відібрали й Івана Одейчука. Це було великою несподіванкою не тільки для хлопчика, а й для його мами.
– Спочатку провели один концерт у Львові – без особливих декорацій чи спеціального одягу… Батькам дітей, і мені зокрема, не вірилося, що це наші дітки на сцені так колядують. Та й іншим слухачам сподобалося, – розповідає Ольга Одейчук. – Тому організатори вирішили розвинути цю ідею – щоб діти співали разом із «Піккардійською терцією» наживо. Тож зашуміла робота: три місяці ми постійно їздили до Львова, записували зі співаками музичний диск, а після запису диска стали готуватися до різдвяного концерту – і теж часто їздили на репетиції до Львова. Адже, окрім виконання колядок, Іван також буде одним із ведучих заходу. Лунатиме різноманітна музика, у кожної дитини буде особливий костюм. Думаю, що цей захід підніме настрій усім, хто завітає на нього».


Минулого року в концерті брали участь вісімнадцять дітей, нинішнього – лише десять, адже це благодійний тур по Україні, який пов’язаний із великими витратами. А всі кошти від продажу квитків спрямують на покриття витрат та організацію концертного туру (оренда залу, транспортні витрати, проживання і харчування концертної групи тощо).


Заради сина змінила професію
Мама виховує сина як абсолютно здорову дитину. У їхній родині немає слова «не можу» – він може все те, що можуть здорові діти. Виникали тільки певні труднощі в освіті: для того, щоб хлопчик навчався у звичайній школі, потрібен був відповідний спеціаліст. Однак у районі такої людини не було. Тому Ольга Одейчук подала документи на навчання в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Перекваліфікувалася (раніше ж працювала вчителькою хімії та біології) на тифлопедагога – спеціаліста, який працює із дітьми з вадами зору, а син став учнем звичайної школи.
Пані Ольга говорить, що синові дев’ять років, і всі дев’ять років вона «перекваліфіковується», адже кожного дня виникають все нові й нові труднощі. Однак її син досить самостійна дитина: сам прибирає свою кімнату, складає одяг у шафу, знає, що і де лежить. Так йому зручніше жити.


Такий, як інші
Як поділилася із нами мама хлопчика, найважче для нього – всидіти на місці. Адже взимку діти сидять у класі, а от коли тепло, то всі ж бігати хочуть. Та й бігають. А Іван кричить посеред класу «Почекайте і мене! Мене забули! Я не встигаю!» Тоді його чекають, допомагають йому одягнутися.
Учням у його класі ставили запитання, серед яких було «Чи знаєте ви, хто такі діти з особливими потребами?» І чотирнадцять зі сімнадцяти школярів написали: «Ні, не знаємо». Тобто, вони не сприймають Івана як якогось іншого, не схожого на них.


Перемог багато не буває
Вчителька Світлана Савчук запропонувала Ользі Одейчук готувати Івана на конкурс ще попереднього року, однак тоді жінка відмовлялася, розуміючи, яка це велика праця не тільки для неї, а й для дитини. Нині ж – дякує колезі за те, що повірила в її дитину і наполягла на участі.
А робота дійсно проводилася велика. Цілодобова! Щодня вони читали п’ять  сторінок і розв’язували 20 прикладів, щодня відвідували гуртки, заняття для незрячих…
І ось, коли вже тестування відбулося й оголосили остаточні результати –  Іван посів третє місце. Коли всі почали його вітати, хлопчик, похнюпившись, каже: «Та яка ж це перемога, це лише третє місце!» Тож, мабуть, великі перемоги у нього ще попереду.


Спільні труднощі об’єднують
Понад два роки тому разом із іншими батьками пані Ольга вирішила створити районну громадську організацію «Асоціація батьків дітей із інвалідністю». Місцева влада виділила приміщення з безкоштовною орендою, і самі ж батьки почали його облаштовувати: хтось іграшки приносив, хтось – меблі, а ще інший – канцелярію… А потім підтягнулися і спонсори. Вже через рік з’явилося нове поліпшене приміщення, в якому нині є всі необхідні меблі та техніка. Разом із дітками займаються 20 спеціалістів, є різноманітні гуртки, проводяться цікаві заходи для відвідувачів тощо.
* * *
Іван народився 5-го серпня – на 28-му тижні – з вагою один кілограм. У процесі виходжування у нього
один раз зупинялося серце, два рази він був у реанімації і на штучній вентиляції легень. Лікування киснем агресивне, тож кисень спровокував відшарування сітківки очей. У п’ятирічному віці хлопчик втратив слух на одне вухо. Хоча, як говорить мама Ольга, нині ніхто не бачить його вад. Більше того – мало хто вірить у те, що Іван – незрячий.
«Знаєте, я все життя хотіла подорожувати, – зізнається Ольга. – Тоді, коли народився Іван, я думала, що все – я ніколи не виїду за межі рідного міста. А сталося так, що я завдяки сину і подорожую. Люди мені кажуть «Ти Івана возиш». Але це не я його вожу, це він мені показує світ».

• Олександра Нагорна

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: