Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

«Немає ні серед живих, ні серед мертвих»: жінка з Млинівщини 5 років чекає на сина-«кіборга»

16 січня в Україні відзначали день пам’яті кіборгів. П’ять років тому у ці дні Донецький аеропорт перетворився на «небесні ворота» для десятків душ його захисників. Ще десятки дивом вибралися з пекла або потрапили у полон. І через п’ять років невідомою залишається доля чотирьох кіборгів із 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Це Олександр Бондар і Валерій Степанишин з Львівщини, Юрій Ковальов з Волині та Олександр Кравчук з Рівненщини., пише visnyk.lutsk.ua

На війну взяв берет десантника і хрестик від мами

Людмила Павлівна Кравчук із села Аршичин Млинівського району щовечора лягає спати, а вранці встає з думкою по свого сина Сашу.

Вона молиться і ставить свічки у церкві за його здоров’я. За п’ять років багато чого змінилося. Не витримало серце від невідомості за долю улюбленого внука у бабусі Валі – вона померла. Мама Люда перенесла інсульт. Незмінною залишається тільки надія колись таки дізнатися правду про долю Саші. Він пішов захищати країну з рідної хати 14 серпня 2014 року. Із собою взяв голубий берет десантника (за що його у роті звали Саня-Десант) і хрестик, яким благословила мама.

– Він був дуже добрим сином, – заважають говорити сльози мамі Люді. – Жалів мене і бабусю. Коли не був на заробітках, усе старався сам робити по хазяйству. Всяку живність любив тримати: птицю, кролів, коней, вмів корову доїти. Ходив на полювання і риболовлю. А якими дружними були мої діти! Люди часто плутали Мішу і Сашу, так вони були схожі, хоч між ними три роки різниці. Один за одним горою стояли! От тільки не женився Саша ніяк, не зустрів свою любов, хоч і 28 літ мав.  

З великої сім’ї Кравчуків (у родини четверо дітей) саме брат Михайло останній розмовляв з ним.

– Мені він найчастіше дзвонив і нічого не скривав, – згадує ті січневі дні Михайло. –  Їм сказали той аеропорт тримати до останнього. І вони б його тримали, якби начальство не погодилося, щоб «та» сторона забрала своїх мертвих. І поки одні вивозили «двохсотих», інші закладали вибухівку. Із Сашею ми ще близько восьмої вечора 19 січня говорили. Сказав, що заступає на пост. В принципі, він ніколи не жалівся, що немає чого їсти чи пити або холодно. Тільки того разу дзвонив з іншого номера. Пояснив, що остався один мобільник, всі інші розряджені. Ще сказав, що більше поговоримо, коли вранці поміняється і зарядить свій телефон.

Людмила КРАВЧУК з нагородами сина Олександра

Із самісінького ранку 20 січня мобільний Михайла розривався. Коли сонний чоловік підняв слухавку, на тому кінці сказали лише два слова: «Аеропорт зірвали!»

– Я став набирати всі номери, які знав – більшість були поза зоною. Шукав жінок і батьків хлопців, котрі були там із Сашею, по Інтернету – ніхто нічого не знав. Минали тижні: про когось дізнавалися, що у полоні, у когось збіглося ДНК, а про мого брата – нічого. Як і не було його, – чується розпач у голосі чоловіка. – Ті, хто звідти вийшов, розказували, що там було пекло. Усе летіло, ніхто нічого не бачив, туман був дуже густий. Якщо хтось подавав голос, його витягали і забирали. Саші не було.  

Приходить у снах і мовчить

Сьогодні Михайло Кравчук вже й не згадає, скільки разів йому дзвонили і пропонували за гроші інформацію про Сашу. А у березні 2015-го року село облетіла страшна звістка: дістали з-під завалів аеропорту  скалічене тіло Кравчука. Брат Міша одразу через всю країну помчав у Дніпровський морг. Людмила Павлівна в ті дні очей не могла зімкнути, поки він не подзвонив: це не Саша, а інший Кравчук! Проте серце від тієї звістки не переставало ятрити: сина не знаходили ні серед мертвих, ні серед живих. Від безнадії мама навіть до ворожок зверталася.

– Усі передбачали, що живий, чекайте. І тільки дві сказали, що вже немає мого Сашка на цьому світі, – втирає сльози жінка. – Я вже й не знаю, кому вірити.

Слабенький вогник надії побачити Сашу живим дає один момент – 29 березня 2015 року він заходив на свою сторінку у соцмережу «ВКонтакті»! Михайло вірить, що це міг бути тільки брат! Він так хотів дати знак, що живий!

– Коли звільнили з полону хлопців із Сашиної роти, Тараса Колодія і Любомира Гринюка, я говорив з ними, – каже Михайло. – Вони ж своїми руками розбирали завали аеропорту. Дістали звідти багато росіян. Зі своєї роти підняли тільки командира Баненкова. Були тіла хлопців з інших рот… Казали, що якби хоч шматочок знайомої форми побачили, то розгребли б… Зараз завали можна лише технікою розібрати. А це можливо лише тоді, коли Донецьк буде у наших руках!

Михайло каже, що сьогодні пошуком Саші та його побратимів займається Червоний Хрест. Ще три роки тому їхні прізвища значилися у списках на обмін. Але «та» сторона не підтверджувала, що вони у них є.

До рідних кіборг Саня-Десант приходить тільки у снах. То дитиною малою, то зрілим чоловіком.

– Тільки дивиться на мене так лагідно, але ще ні словечка не сказав, – плаче Людмила Павлівна.

Вона каже, що скільки Бог відміряє їй життя, стільки й чекатиме свого сина, хоч і пропонували визнати його мертвим й отримати гроші. Але поки не має збігів ДНК, доти живе надія. Від сина ж лишилися лише фотографії і нагороди. 

Наталка СЛЮСАР

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: