Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

«Небожкооо! Подай лазбєєєнь!» - пригорща колориту від старенького бортника з Рокитнівщини

Теплою, щирою й неймовірно колоритною розповіддю про бортника із Рокитнівщини поділився відомий фотомитець і краєзнавець Oleksiy Nahornyuk . Його герою із рідкісним ім'ям Міна  1 березня виповнилося 80 років. Не менш унікальними є й спогади дідуся. У них зібрані і сторінки долі, і місцевий колорит, і секрети древнього ремесла. Тож пропонуємо і нашим читачам насолодитися розповіддю і фото Олексія Нагорнюка і спогадами старенького поліського бортника, які він записав:

"1 березня виповнилося 80 років одному з наших друзів з Полісся – Міні Платоновичу Яцкевичу.
У січні 2017 року разом з Natalia Telehei і Тарас Шумейко вешталися по знайомих і не знайомих селах Рокитнівського району в пошуку співаків і бортників. У Єльному нам порадили зайти до діда Міни. Було темно, дід вже спав, але скочив «би солдат» з ліжка, засвітив світло і було дивне враження, що він нам дуже радий. Або що чекав нас. Він недочував і приходилось голосно говорити, щоб догукатися до нього, але це було варте того. Достатньо було крикнути йому у вухо слово «борть», як почалася надзвичайно цікава розповідь. Кожен «польовик» знає, яке щастя зустріти людину, від якої ти почуєш не лише короткі відповіді «було, було», а великі розгорнуті розповіді.


Спогади Міни – подорож у світ, якого вже немає. «Я і в паспорті Міна. А чого я Міна?» У війну німці бомбили Єльне, його дід виганяв худобу з хлівів, щоб не погоріла, а Міна, якому тоді було років три, біг, наляканий вибухами. Дід наздогнав і накрив собою онука саме тоді, коли розірвалася бомба і уламок пролетів під малим, а дідові відсікло пальці правої руки. Закривавлений дід приніс онука до батьків і сказав: «От тепер гето буде настояща міна!»
Батько Міни відморозив ноги, пасучи весною у постолах худобу, тому Міна найбільше часу проводив з дідом - пас товар, молотив пшеницю маленьким цепиком, якого йому зробив дід, дер лозу на постоли. «Дід мене вельми любив, і я його любив».


Дід був справжнім бортником. Вмів робити жень, мав 70 вулльов і 7 бортей видовбаних у стовбурах дерев. Від нього Міна навчився глядіти пчоли. Йдучи через болота, дід садовив малого Міну на лазбєнь і переносив до бортей, розкиданих у далеких урочищах. Вже після втрати пальців на правій руці дід все одно лазив на дерева і довбав борті. «Вилізе, сяде в жень і кричить: «Небожко, подай пєшню!» Довбане пєшньою в дерево, аж тріски полетять, його одкіне од дерева, вон знову довбане. Втомівса, витяг люльку, закурів, у женє сидячи. Прожив 94 рок, а курів до самоє смерті».


Коли дід видовбував борть, то садовив Міну на жень і підтягав його до нової борті: «Уже мене тягне туди. Ето ж я довжен побачить. А я був ручний (везучий). Вун бере мене витягає: Ну, лєзь но ти, пчоловоде! То тобі сядуть. Я залєзу поглядю, у жені ж, я вже не пудтягаюса сам, вон за жень раз-раз-раз, пудтяг мене, я там поглядєв, а шо ж я там, то ж я пацан, дитя. Поглядю-поглядю, да всьо: То твоє будуть! Гляди - пчолі сядають!»
По дідові не лишилося жодної фотографії, але лишилися живі яскраві спогади його онука. Піднявшись на Кабанову гору за хатою Міни, здається, що у лісах, які звідусіль оточили село Єльне, чути відлуння: «Небожкооо! Подай лазбєєєнь!»

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: