Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Наталія Гусарук: «Ми маємо цілковите право не прогинатися!»

Разом зі становленням незалежності в Україні зростали й міцніли її діти – ровесники цієї незалежності. І зараз, у 30-річному віці, озираючись на прожиті роки, виховуючи вже власних дітей та працюючи на благо української державності, аналізують: як це – відчувати на собі всі блага і весь біль змін. Адже спочатку було лише слово «незалежність»…

Рівненська журналістка Наталія Гусарук народилася на другий день проголошення Незалежності – 25-го серпня у селищі міського типу Оржів. Зростала у звичайній родині, має старших брата й сестру. Дівчина пригадує: вже з дитячих років розуміла, що її Вітчизна – Україна, її прапор – блакитно-жовтий, а її герб – тризуб. Розуміла, що і мова її – українська. Однак дівчина вчилася читати російською.
«Таке враження, що читала із зовсім маленьких років, – розповідає Наталія. – Пригадую, як довго сиділа над книжками, сама  читала собі казки, а потім взялася за серйознішу літературу. Та й  навчатися у школі я дуже хотіла. Батьки також часто пригадують історію, коли ми їхали подавати документи у перший клас. Із нами їхали й сусідські діти – ми всі хотіли потрапити в один клас. І коли у школі мені дали «Букварика», в якому потрібно було прочитати склади, назвати ті чи інші букви, то сусід пожартував: «Чого ви їй даєте «Букварика», дайте їй газету, от вона вам почитає!».
Українську мову дуже я любила, однак спочатку навчилася читати саме російською – на той час удома більшість книжок була російськомовною. Але в школі швидко переключилася на українську. У мене навіть не було перекручування слів чи суржику – не змішувала українську та російську мови».
Підрісши, дівчина переважну більшість книг читала вже українською. І згодом саме з українською мовою Наталя Гусарук пов’язала все своє життя.
«У школі їздила на різноманітні олімпіади з української мови та літератури, навіть вірші писала, – пригадує Наталія. – У класі третьому чи четвертому зародилася думка, що в дорослому житті хочу бути журналісткою. Мої батьки постійно передплачували періодичні видання. Можна сказати, любов до цієї професії виникла й завдяки батькам. А після школи поступила у Рівненський державний гуманітарний університет на факультет української філології зі спеціалізацією «видавнича справа й редагування».
Читаючи, звертала увагу не тільки на новини, а й на тираж газети, хто автор статті і хто редактор сторінок. Подібна ситуація була і з книжками. До прикладу, були такі книжки, в яких, якщо траплялася помилка, то на останніх сторінках прикріплювали відповідні примітки. А в студентські роки та й навіть зараз, як любить жартувати моя подруга, видно, коли я прочитала книжку – там помітки олівцем, а то ще й виправлені помилки…»
На її думку, з перших років проголошення незалежності в Україні нам не вистачало радикальності з боку влади щодо становлення саме українськості: щоб українську мову пропагували й активно використовували в щоденному житті. Журналістка додає:
«У мене тато родом із Київщини. Тож якщо ми спілкувалися з кимось із наших родичів по татовій лінії, то у мене, малої, складалося враження, що в столиці нашої країни люди спілкуються виключно російською, а ми тут, у селищі й в обласному центрі – українською. Але потім моя свідомість змінилася – чи завдяки вихованню, чи завдяки тому, що я просто подорослішала…
Думаю, якби на початку зародження незалежності радикальніше впроваджувалася українська мова, то зараз ми б уникнули певних важких ситуацій. До прикладу, чому, коли ми їдемо за кордон, то намагаємося говорити іноземною мовою, а коли до нас приїздять іноземці, переважно росіяни – ми чогось прогинаємося і намагаємося говорити російською? Чому в багатьох українців ще й досі немає розуміння, що, в першу чергу, треба поважати свою рідну мову? Й чому ще й досі люди з українським паспортом ниють, що їм не хочеться спілкуватися українською – чи то в школах, чи то в державних установах, чи то в громадських місцях?.. Тим часом саме з мови починається повага до себе, до своєї родини і до своєї нації.
Якщо ви живете в Україні – піклуйтеся про свою державу і не  прогинайтеся під когось. Ми маємо цілковите право не пригинатися вже 30 років!»
• Олександра Нагорна

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: