Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

На іменини до бабусі Єви

Як на свій більш ніж поважний вік бабуся Єва дійсно виглядає нівроку. Має у сто літ хорошу пам’ять та ще й здужає на городі порядкувати та картоплю копати. Рідні, звісно, не дозволяють. Та марно. Щойно Єва Іванівна залишається  сама, вже й, бачать сусіди, чимчикує поволі на город. Каже, що просто не може без роботи і руху, адже до праці привчена змалку, у важкій роботі звікувала. Скільки всього переробили її маленькі руки за сто літ, й уявити важко. І на колгоспних полях вкривалися мозолями, і ткали, і пряли, і хліб пекли... Та ще й при цьому вистачало у них ласки і турботи для діточок та для того, аби вишитими рушниками розквітала маленька сільська хата й святкові полотняні сорочки...

- Ох і любила ж я вишивати! – усміхається бабуся Єва. – Бувало, ніч за вікном, а я засвітю гонь - і до полотна...  До ранку могла вишивати, і сон не брав. Вдень же не було коли...

Доброзичливість і привітність, які Єва Іванівна зберегла до ста літ, варті захоплення. Адже доля у жінки була нелегкою, рясно вона всіяна не лише важкою працею, а й життєвими поневіряннями. Народилася вона 9 травня 1911 року у селі Жидче сусідньої Білорусі. Була одинадцятою дитиною в сім’ї. У роки Першої світової війни її родина була примусово  вивезена до Німеччини, потому повернулася на рідну землю,  а вже у восьмирічному віці Єва стала круглою сиротою.  Так і опинилася, шукаючи собі прихистку, на території сучасного Зарічненського району. Адже у тамтешньому селі Комори жила її старша сестра, котра на той час була вже дорослою. Коли ж і Єва підросла, то зустріла свою долю і теж створила сім’ю.

- Заміж вийшла рано – у сімнадцять років, - пригадує. – Почали хазяйнувати з чоловіком Іваном, поволечки збудували хату свою. Гарна була, простора, але тільки одну зиму в ній перезимували. Згоріла у війну. Мусили купити оцю стареньку, в якій доживаю тепер віку... В ній і дітей чотирьох виростили, але Бог уже забрав трьох із них. Чоловіка мого теж уже давно нема серед живих.

Покидати свою хату бабуся Єва нізащо не хоче. Каже, що у рідному куточку їй найкраще. Добре, що донька Ольга поруч, тож, хоч і сама вже в літах – має 74 роки, доглядає матір і допомагає у всьому. Хоча, як мовилося, довгожителька ще й сама не є безпорадною. Зворушливо було бачити, як щиро вона вітає та припрошує гостей, як безпосередньо радіє такій несподіваній шанобливій увазі до себе, а найбільше – чути, як уважно з допомогою рідних рахує своїх численних нащадків.

- Десять онуків!.. Чотирнадцять правнуків!..

- А Ви ж про праправнуків не забудьте, - спохопилася ювілярка, коли рідні на хвилинку збилися з рахунку, і з гордістю повідала, що  має їх уже четверо. Кожна зморщечка старенької, кожне слово у ці хвилини випромінювали доброту й тепло. Напевно, подумалося, у цій щирості, любові до людей та життя й полягає справжня життєва мудрість.

Світлана Тубіна

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: