Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Любов і в Нацгвардію заведе

На що ви готові піти заради своєї мети? Чи змогли б кардинально змінити своє спокійне життя на постійний рух, у якому загартовується характер, в якому немає різниці – чоловік ви чи жінка, в якому випробовуються нерви та сила волі?

Випробувати себе і служити в Національній гвардії України – така ціль була в Руслани Султанівни Ковальської. Заради неї жінка за декілька місяців схудла на понад 10 кілограмів, завершила свою успішну підприємницьку діяльність, змінила сукні та підбори на військову форму, а також вивчила статути, правила користування зброєю. У результаті – стала першою жінкою в патрульній роті. Повірити в себе і пройти складний шлях до мети Руслані допомогла любов її чоловіка, з яким вона вже 25 років у шлюбі, і підтримка донечок, котрі також уже «йдуть її слідами»…

У житті ніщо не випадкове

Дев’ятнадцять років пані Руслана працювала в чоловічому колективі, була викладачем вищої категорії основ правових знань та історії у Здолбунівському вищому професійному училищі залізничного транспорту. У 2014 році, коли розпочалися мітинги проти тодішньої влади, її хлопці-студенти рвалися на акції протесту в Київ на Майдан. Однак їх не пускали – малі були за віком. Бажання захистити рідну країну, допомогти своїм землякам зародилося тоді й у Руслани…

Пізніше жінка активно зайнялася підприємницькою діяльністю, тому й залишила роботу в училищі. Бізнес розвивався й почав приносити непогані прибутки. Але одного весняного дня, зовсім випадково (а може й ні), їй на очі потрапило оголошення про набір у Національну гвардію України. Не довго роздумуючи, Руслана склала резюме і відіслала за вказаною адресою. Через два дні пролунав дзвінок із пропозицією вільної вакансії. Жінка мріяла працювати саме у Рівному. Згодом так і сталося – її направили на співбесіду у військову частину 3055 у Рівному. Співбесіду Руслана успішно пройшла – підходила на вакансію в патрульну роту за всіма критеріями. Єдине – просили порадитися з чоловіком, адже професія справді «не зі стандартних» для жінки. На той момент чоловік Олександр був за кордоном – довелося чекати аж до жовтня. Отож саме в жовтні у Руслани стартував новий етап життя. А підприємницькою діяльністю зайнялася одна з її доньок.

Одна з двох

За словами Руслани, чоловічий колектив – це зовсім інший світ. Їм спершу важко сприйняти жінку в колективі, тим більше, якщо вона одна з двох жінок у роті. Це справді було для них у новинку, адже, переважно, жінки працюють у штабі, не займаючись настільки напруженою роботою. Однак згодом вона стала «своєю» в колективі. Як поділилася пані Руслана, цьому вона завдячує командиру патрульної роти військової частини 3055 Андрію Стахіву – людині, яка справді на своєму місці і яка вміє згуртувати колектив.

«Я все життя проходила в сукнях, спідницях та на підборах. Тут же – на підборах не походиш. Мене прийняли на цю роботу, бо маю вищу освіту, – розповідає Руслана Ковальська. – Можливо, без вищої освіти і не взяли б. А для того, щоб успішно здати фізичну підготовку, мені потрібно було скинути понад десять кілограмів зайвої ваги. Тож ціле літо і до осені я ходила у тренажерний зал, активно займалася, поки не досягла очікуваних результатів. Щоб працювати у Нацгвардії, я пройшла довгий шлях свого перевтілення і у фізичному, і в моральному планах… І він того вартий. Моя робота – це постійний рух, тут не посидиш на місці: працюю і в охороні громадського порядку ввечері, і в Рівненській ОДА чергую, і заняття відвідую, й документацію веду... Я таке задоволення отримую від цього! Мабуть, більшості жінок важко буде мене зрозуміти, але мені подобається навчання, подобається знання техніки володіння зброєю, подобається вчитися і гартувати тут свій характер. Жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Та й рідні підтримують мене: чоловік Олександр спочатку переживав, а потім сказав: «Я тобою пишаюся, Руслано!» А дочки кажуть, що у них мама «крута». До речі, старша дочка закінчила військову кафедру у Львові, а менша вже два роки пластує у Рівному й також збирається на ту ж кафедру вступати…».

“Коли в людини є любов і підтримка, вона зможе все!..”  –
переконана пані Руслана.

Історія її любові зародилася ще у шкільному віці. Однак там вона могла і завершитися, якби не… військова підготовка.

«Усе розпочалося у 8 чи 9 класі. Він мене готував до «Зарниці» – це така військова підготовка, яка діяла при школі. Олександр навчався у старшому класі. І саме тоді в мене спалахнули почуття до нього, однак взаємності не було. Минав час, почуття почали пригасати. А коли закінчувала школу, ми знову випадково зустрілися на майданчику, де я займалася рукопашним боєм. Потім він пішов в армію, почав мені писати, приїжджати – наше спілкування відновилося. Відновилися й почуття. Мабуть, саме в той момент, коли він пішов служити в армію, обидва зрозуміли, що це справжня любов.

 Ми постійно розвивалися – навчання, робота, виховання дітей. Усе це займало час і все це гуртувало нас. Звичайно, як і в будь-якій сім’ї, – сварилися, мирилися… Але ми разом ось уже 25 років. У нас двоє прекрасних донечок. І все життя мій чоловік мені повторює: «Пам’ятай, що в тебе за спиною завжди є стіна, яка захистить від усього». Він справді вірить у мене і захищає. А коли в людини є підтримка, вона зможе все!»

• Олександра Нагорна

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: