Лікарні для бідних: чи залишаться вони після реорганізації медичної галузі?

До цього часу вони лікувалися в лікарнях для бідних. Це, так би мовити, неофіційна назва невеличких лікарень, які знаходяться, як правило, в колишніх райцентрах або ж великих селищах. Що буде з ними у найближчій перспективі - питання відкрите. Адже відповідно до позиції Міністерства охорони здоров’я лікарні з чисельністю стаціонарних ліжок менше 50 функціонувати не повинні через те, що, на думку чиновників, у таких закладах надається неефективна стаціонарна медична допомога. Подальша доля стаціонарів буде вирішуватися відповідно до пілотних проектів, які зараз реалізуються в Донецькій, Дніпропетровській та Вінницькій областях, із формування так званих госпітальних округів. Фахівці стверджують: якщо методика, яка апробується в пілотних регіонах, буде схвалена, то фінансування лікарняних стаціонарів буде переведено на обласний рівень, і саме обласна рада, обласне управління охорони здоров’я будуть визначатися з мережею і наповнюваністю стаціонарних закладів.

Чутки про перейменування райлікарень у Тучині, Степані, Клесові, Сосновому в диспансери  час від часу гуляють по області. Фактично усі ці заклади підпадають під уже згадану позицію Міністерства охорони здоров’я, оскільки кількість стаціонарних ліжок у них не перевищує 50. Але чи не станеться так, що в гонитві за економією, реорганізацією не будуть враховані потреби простої людини? Питання поки що залишається без відповіді.

Пацієнтки неврологічного відділення Соснівської райлікарні Надія Власюк, Віра Гусар, Галина Герук, які мешкають хто в Бистричах, хто в Губкові, хто в Хмелівці,  зі сльозами просили автора цих рядків написати, щоб лікарню не закривали, не скорочували кількість ліжок, бо їм, літнім і хворим людям, які все життя тяжко пропрацювали, ніде буде полікуватися, а то ще, не приведи Господи, в черзі доведеться чекати, щоб ліжко звільнилося. Можна і не дочекатися... А до Березного і  Корця майже по 30 кілометрів, цей шлях їм не під силу, та й не вірять вони у те, що там до них ставитимуться і лікуватимуть краще ніж у Соснівській райлікарні.

До речі, у Березнівському районі, окрім центральної районної лікарні, залишилася тільки Соснівська. Усі інші за період незалежності перейшли в статус амбулаторій. Виходить, що при Союзі про здоров’я українців у Москві дбали більше, ніж нині в Києві.

Василь Берташ, голова облдержадміністрації:

- Проблеми реорганізації медичної галузі в області будуть ретельно вивчатися. Запевняю, що шаблею ніхто не махатиме. Двадцять разів у кожному випадку обдумаємо, зважимо і лише тоді приймемо рішення.

Юрій Кічатий, голова облради

- Аудит медичної галузі було проведено з тією метою, щоб ми мали реальну картину і бачили, де кошти використовуються неефективно. Березнівська районна рада поки що не прийняла жодного рішення щодо реорганізації Соснівської райлікарні. Депутати і громадськість вивчатимуть ситуацію. На комісію ніхто не тисне, остаточне рішення буде винятково за територіальною громадою, яку представляє депутатський корпус.

Микола Людвічук, голова Березнівської райдержадміністрації:

- У районі створено робочу групу для розробки проекту плану оптимізації мережі охорони здоров’я в районі, яка до першого квітня має подати пропозиції. Як на мене, то оптимальним варіантом для Соснівської  райлікарні може бути відкриття там терапевтичного відділення ЦРЛ, яке надаватиме допомогу, в тому числі стаціонарну, всім верствам населення,  і розмістити його варто на другому поверсі. А на першому - відкрити амбулаторію чи денний стаціонар. Потреби в такому закладі як Соснівська  райлікарня, на мою думку, немає. Не можна працювати дві години на день, а зарплату отримувати за вісім. На жаль, громадську думку там поки що формують лікарі. Влада ж має чітко пояснити людям, що від реорганізації не постраждають ні пацієнти, ні лікарі. Пацієнти і надалі отримуватимуть допомогу, і медперсонал не залишиться без роботи. Ми це питання надолужимо. Сьогодні я не можу назвати точну суму економії коштів від реорганізації цього закладу, але думаю, що вона складе не менше півмільйона гривень.

Віталій Лашта, голова Березнівської районної ради:

- Питання реорганізації Соснівської райлікарні на сесію внесла райдержадміністрація. Обговорення в сесійній залі засвідчило, що воно потребує ґрунтовного вивчення. А тому депутати й створили тимчасову комісію для вивчення проблеми. Коли будуть висновки роботи комісії, тоді питання знову буде винесене на сесію. Це офіційна інформація, і коментувати якісь чутки я не буду, хоча особисто в мене до роботи цього закладу чимало претензій, люди приходять на прийом і скаржаться. Але комісія компетентна, вона у всьому розбереться.

Валентин Крока, депутат обласної ради, голова постійної комісії обради з питань місцевого самоврядування:

- Я часто буваю в Соснівській лікарні, спілкуюся з хворими, медперсоналом. Маю на руках 1332 підписи мешканців усіх довколишніх сіл, які виступають проти скорочення ліжкомісць у лікарні. Це є думка територіальної громади. І якщо ми - органи місцевого самоврядування, то зобов’язані її враховувати.

Можливо, там справді треба навести порядок, вирішити кадрові питання, і головне -  створити гарні умови для лікування. Вважаю, що це питання треба досконало вивчити.

Володимир Сидорчук, селищний голова Соснового:

- Йдеться не лише про Соснівську селищну раду, до складу якої входить шість населених пунктів, а й про інші віддалені села, де проживає до 10 тисяч населення і яке теж обслуговує ця лікарня. Сьогодні ми скоротимо ліжка, завтра ще щось придумаємо, закриємо лікарню… Як ті люди будуть добиратися до Березного? Поки добереться, то й кінці віддасть. Громадяни нас вибирали і спитають, як ми захищаємо їх інтереси.

Жанна Мельник, лікар загальної практики сімейної медицини, голова профкому:

- Ще напередодні нового року з районного відділу охорони здоров’я надійшла рекомендація оптимізувати штат працюючих. У нас працювало 82 особи, скоротили 11 штатних одиниць, залишилося 71. Потім з району знову ж повідомили, що, мовляв, для того, щоб ви могли працювати у 2011 році, вам не вистачає 181 тисячі гривень. Ми вирішили і цю проблему. Але чутки про закриття лікарні постійно поширювалися. І про те, що питання буде винесено на сесію райради, ми дізналися якраз напередодні цього. Поїхали до голови районної ради Віталія Лашти. Він висловив свої претензії до роботи закладу, у якійсь мірі вони були справедливі. Але якщо є претензії до роботи закладу, то є і методи їх вирішення. Невже це є підставою для того, щоб скорочувати кількість ліжкомісць?

Марія Гуменюк, завідувач терапевтичного відділення:

- Як на мене, то нині все робиться для того, щоб тяжкі немічні хворі тихенько помирали вдома. Що не кажіть, але наша лікарня - це заклад для бідних. Наша специфіка полягає в тому, що на обстеження пацієнта відправляємо туди, куди він забажає, а ось лікуватися після обстеження він усе одно приходить до нас. Адже стандарти лікування всюди однакові. Однозначно, що лікарню треба зберегти. Можливо,  певні зміни в організації роботи лікарні, поліклініки потрібні, але скорочувати ліжкомісця на підставі того, що вони буцімто не використовуються - неправильно. Повірте, що з таким підходом можна закрити кожну другу лікарню. Адже ми знаємо, що є періоди підвищення рівня захворюваності, а є періоди спаду. При належній організації роботи закладу всі ці питання регулюються, і всі фахівці про це знають. Кожен має своє коло обов’язків. Хтось повинен приймати хворих у поліклініці, а хтось лікувати їх у стаціонарі, і тут однозначно потрібний порядок. По-друге, наш пацієнт специфічний. Якщо він, скажімо, пенсіонер, живе в Сосновому, то він вибирає - харчуватися в лікарні чи ні, ночувати чи ні. Ми ж його не можемо прив’язати до ліжка і силоміць годувати. Для кожного пацієнта головне - увага. Щоденне спілкування пацієнтів із лікарем теж робить свою справу, а якщо пацієнт ще одинокий, то й поготів. Зробити з двох відділень - терапевтичного і неврологічного - одне загальнотерапевтичне, як на мене, це неправильний крок. Загалом чутки ходять різні, мовляв, спочатку скоротять кількість ліжкомісць, потім лікарні нададуть статус амбулаторії. Прикро, що з нами про всі ці плани ніхто не хоче говорити.

Василь Бурченя