Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Легендарний воїн зустрівся із земляками

«Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну –
Вона, як і ти, була в мене одна…»

 

Із кожним роком ми віддаляємося від подій 2014-го року й уже сприймаємо війну на Сході нашої країни звичним явищем. Перемикаємо канали, щоб не чути про ще одного важкопораненого чи вбитого військового... Але в кожного свідомого українця болить душа за того, хто бився до останнього, оберігаючи свою територію та народ, однак не вберіг своє життя…Нині зовсім не рідкість, коли хтось діждався свого батька, сина, чоловіка в домовині: всі вони – Герої України. Та, на жаль, посмертно.
Багато чоловіків пішло на війну і з Кореччини. Щоб не забути їхній подвиг, щоб подякувати їхнім батькам, які гідно виховували своїх дітей, щоб  вшанувати пам’ять тих, хто вже не поруч із нами, у Корецькому районному музеї створили постійно діючу тематичну експозицію «Корчани – учасники антитерористичної операції на Сході України».

Як розповідає директорка музею Ніла Брухлій, така експозиція – вимога часу. Задум її організувати у жінки виник уже давно, однак тільки зараз, завдяки допомозі голови Корецької районної адміністрації Олександра Зайчука, його вдалося реалізувати:
«Як і годиться в розвиненій державі, – розповідає пані Ніла, – ми повинні допомагати нашим воїнам та їхнім родинам, співпереживати разом із ними, а також пам’ятати тих, хто загинув у війні. Інакше толку не буде.
Але без допомоги влади важко щось організувати самостійно. Тож я вдячна адміністрації за виділені кошти на придбання необхідних меблів для цієї експозиції. А з експонатами для неї дуже допоміг військкомат та місцеві жителі. Ця експозиція діятиме у нашому музеї постійно».
Серед експонатів – фотографії воїнів, їхні пам’ятні та особисті речі, а також військова зброя.
На захід запросили свого найзнаменитішого земляка –  начальника Київського війсь­кового ліцею імені Івана Богуна, Героя України генерала  Ігоря Володимировича Гордійчука разом із його родиною – мамою, дружиною та дочкою. Урочиста зустріч відбулася у приміщенні Корецького туристично-інформаційного центру. Поспілкуватися із легендарним воїном прийшли численні мешканці міста та району – сусіди, друзі, колеги.
Ігор Володимирович брав участь у визволенні Слов’янська, Краматорська та Артемівська, героїчно відбивав атаки ворога на Савур-Могилі. Про його воїнський подвиг повідомляли усі ЗМІ світу. Після тяжкого поранення були довгі місяці лікування та реабілітації…
Нині ж Ігор Гордійчук знову в строю – очолює Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, де виховує майбутніх офіцерів ЗСУ й власним  прикладом показує, як треба служити Вітчизні.
«Ми живемо у непростий час, але треба боротися, – ділиться Ігор Гордійчук. – Дякую батькам, Господу Богу, коханій дружині, вчителям та побратимам за дієву і всебічну підтримку. Воюємо ми за мир. Але не просто за мир, а за відновлення територіальної цілісності України і за те, щоб ворог нашої землі був покараний за все те зло, яке він вчинив.
Побудова вільної, щасливої і незалежної країни – це складна справа. У перші роки війни без тих, хто нам допомагав – волонтерів, добровольців та пересічних українців – ми б не витримали на війні. Бо той рівень підготовки української армії, який був на початку проведення АТО, не відповідав реаліям життя, з якими зіштовхнулася наша країна. Вірю, що найгірше вже позаду.
Низько вклоняюся матерям, сини яких віддали свої життя на цій війні… Вибачте, що не вберегли ваших дітей. Ворог готувався до війни все життя, ми ж до війни не готувалися.
Завойовувати у людей прихильність і плекати любов до України потрібно не тільки силою. Перш за все, треба завоювати серце, а його силою не завоюєш. Тому я дякую вчителям та батькам, які виховують молоде покоління зараз, щоб воно гідно розвивало нашу країну в майбутньому.
Зараз я також маю честь очолювати військовий навчальний заклад і виховувати майбутніх офіцерів, у тому числі 19 осіб із Рівненщини. Наразі є можливість навчатися не тільки хлопцям, а й дівчатам. Тому буду дуже радий бачити на навчанні тих, хто мріє бути офіцером ЗСУ. Зараз ми створюємо набагато кращі умови, ніж ті, які були до війни. Російський агресор хоч і змушує витрачати значні ресурси, але ми віримо, що витрачаються вони не даремно».


«Ігор Гордійчук – військовий за покликом душі та серця», – так про нього відгукується дочка Марта. Дівчина виросла в родині військових (її мама також у цій сфері), однак своє життя вирішила пов’язати із філологією – закінчила  Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «англійська філологія і переклад», а нині навчається в аспірантурі та займається перекладами.
Марта розповідає: «Мій тато багато часу присвячував роботі, тому в дитинстві мені бракувало його уваги. Більшість часу я проводила із мамою. Водночас, він для мене – приклад для наслідування. Це я зрозуміла, коли підросла. Так, можливо, він і приділяв мені менше часу, ніж я цього хотіла, але він працював заради мого майбутнього і майбутнього багатьох людей. Хоч мій тато військовий, однак він не був дуже строгим до мене і завжди давав мені можливість зробити власний вибір.
Оскільки ми – родина військових, то звикли до того, коли він говорить, що зателефонує сам. Пригадую, як ми останній раз говорили на День Незалежності України. І от минає тиждень, а від нього – ні звісточки. Ми хвилювалися, але переконували себе, що ситуація в нього така – не може говорити.
Я дізналася, про його поранення якраз у перші дні свого навчання в університеті – голова студпарламенту мені зателефонувала і запитала, чи мій тато в АТО. Вона сказала, що ще точно не відомо (бо в мого тата не було документів при собі), але, можливо, його поранили і він знаходиться у тяжкому стані в лікарні. Я якраз спускалася у метро і розплакалася настільки, що ніяк не могла вгамуватися. У метро не прийнято ні з ким балакати, але до мене підходило багато людей, намагалися заспокоїти та втішити.
Мама мені відразу не хотіла говорити про тата, казала, що їде у відрядження. Але я їй розповіла, що знаю правду і попросилася поїхати разом. Однак мама не дозволила – поїхала сама. А потім був дзвінок від неї – вона була поруч із татом… Слава Богу, ми це пережили…».
За виняткову мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, Корецька районна адміністрація присвоїла  Ігорю Гордійчуку звання «Почесний громадянин Кореччини».


Як зазначає в.о. голови Корецької РДА Олег Рогашевський, таке звання запровадили у районі вперше:
«Подібна нагорода є в багатьох – почесний громадянин Рівного, почесний громадянин Києва, почесний громадянин Львова... Тому голова Корецької РДА Олександр Зайчук, який, на жаль, не зміг завітати на захід через стан здоров’я, також зініціював запровадження такого звання й у нашому районі. І першим нагородили саме Ігоря Гордійчука. Звичайно, в районі є багато людей, якими ми пишаємося, але щоб вся Україна про них знала – то таких поки що мало. А Ігор Володимирович – дійсно того вартий».
Кажуть, час загоює рани. Але час не повертає мертвих. Тому наш людський обов’язок – не забувати про подвиги Героїв і продовжувати вершити їхню справу.
• Олександра Нагорна

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: