І дендропарк на власному обійсті

Не знаю навіть, як його краще назвати, – казав Василь Олександрович. – Але людина, Володимир Михайлович Дрозд цікава, непересічна, він щомиті в роботі, в натхненні.
 Нарис той побачив світ під заголовком «Натхненним чується щомиті». І це відповідає суті цієї людини — організатора, керівника, господарника і ... великого життєлюба. Він багато зробив в рідному господарстві. По-перше, зберіг його, коли десятки подібних просто розвалили. По-друге, дав йому нове життя, зміцнивши економічно і вивівши на нові рубежі. А ще він зміцнив у людях віру в те, що вони й справді є господарями своєї долі, незважаючи на всі перипетії життя і недолугу політику влади.
Односельчани вірили Володимиру Михайловичу у всьому. Бо бачили, що він людина небайдужа. Працював же без вихідних, у шаленому ритмі сільських клопотів. А встигав ще й на репетиції місцевого сільського хору, який двічі підтверджував звання «народного», їздив з ним на концерти в інші села і райони області, бо любить спів, знається у цьому мистецтві і гарно співає сам.
Він ще й поет. Пише власні вірші, але для себе. Їх знають хіба що найближчі друзі та рідні. Хоча багато місцевих літераторів завжди знаходять підтримку Володимира Михайловича у виданні своїх творів.
Вісім років тому Володимир Дрозд побував на виставці досягнень народного господарства України у Києві. Там він несподівано для себе захопився вирощуванням рослин. Але сказати «несподівано» буде неправильно, бо це йому подобалося ще зі шкільних років, котрі провів у рідному селі Ступно Здолбунівського району. Отож з виставки привіз з десяток кущів і дерев, котрі й посадив у власному обійсті. Дружина, Катерина Володимирівна, підтримала: хай, мовляв, ростуть, радують око. Звідси й пішло захоплення на новий виток. Почав читати літературу, спеціалізовані журнали, виписувати рідкісні рослини. Сьогодні в його списку є 43 адреси, звідки народився по суті його власний дендропарк. А кількість видів рослин, які ростуть у ньому, перевищує три сотні. Є серед них такі, що ростуть тільки на півдні, є багато лікарських.
 У дендропарку Володимира Михайловича можна побачити японську сакуру, інжир, оцтове і парикове дерева, деревовидну піонію, магнолію, росло тривалий час тюльпанове дерево, є хурма, гранат, багато видів барбарису, кліматіс і гліцинія, вічнозелений бересклет, актинідія і гінкго білоба, мигдаль і тамариск, дельфініум, родич женьшеню акантапанакс, лавр благородний, стефанадра, чорничне дерево, цвітуть весняні та осінні крокуси, росте багато-багато інших кущів, дерев і квітів.
 Особлива гордість Володимира Михайловича і окраса його дендропарку – дерево павловнія з велетенським листям, а ще — бобівник (золотий дощ), лавровишня, уже згадуваний акантапанакс. Та й іншими він гордиться також, бо всі вони приносять йому радість і велике моральне задоволення.
– Весною, коли все зацвітає, – каже дружина Володимира Михайловича, – пахощами сповнюється вся садиба, і тоді не хочеться нікуди йти звідси.
Весь дендропарк ентузіаста займає соток з двадцять землі. Але площі під нього подружжя не жаліє. Володимир Михайлович, сміючись, каже, що в нинішньому році Катерина Володимирівна люб’язно виділила під розширення дендропарку нову площу. Так що це зобов’язує його до нових пошуків у цій справі.
Вже коли господарі пригощали мене запашним чаєм з екзотичних рослин, Володимир Михайлович зізнався, що дендропарк і художня самодіяльність — не єдині його захоплення.
– Я дуже люблю поратися із залізяччям. За професією ж інженер-механік. Маю власноруч виготовлені пристрої і механізми, верстати. Це теж моя царина. З сином Юрієм удвох сконструювали дроворуб, мотовізок, всілякі інші механізми, котрі допомагають у веденні домашнього господарства. Бо я ж людина зайнята, ось уже 22 роки очолюю ПСП «Україна», а тому часу на все катастрофічно не вистачає.
 Але, попри все, Володимир Михайлович встигає скрізь і всюди. Бо він і справді, як писав поет Василь Ярмолюк, натхненним почувається щомиті.
• Володимир Дрозюк