Економте на таблетках

За словами експертів, найприбутковішими формами бізнесу в нашій країні є торгівля продуктами харчування, банківські операції та… аптечний бізнес. Так-так, не дивуйтеся, на вашому здоров’ї дуже гарно заробляють. Про це красномовно свідчить кількість аптечних закладів, зокрема у Рівному. Дивно, але попри це відвідувачів у них предостатньо.
Плати за бренд
Доводилося мені торік лікувати запалення легень. Отримала рецепт і пішла до аптеки. Пунктом номер один у списку був препарат «Лораксон». Ціна однієї ампули якого мене збентежила – 75 гривень (на той час, а зараз він коштує ще дорожче)! Мені ж треба було робити ін’єкції цього препарату двічі на день протягом десяти днів. Тобто потрібно 20 ампул, а це немало, небагато, а півтори тисячі гривень. Також  потрібно докупити розчинник для ін’єкцій, шприци, вату, спирт, сироп від кашлю, вітамін С в ампулах (теж колоти) та протизапальний препарат «Імет».
А ще ж дві пачки паперових  рушників та рідке мило на пост у лікарняне відділення (крім, звісно, добровільно-примусового «благодійного» внеску). Тож, підрахувавши суму у своєму майбутньому чеку, вжахнулася. А тут провізор уже простягнула мені пачку із вищезгаданим «Лораксоном». Я ж вирішила  хоч прочитати, що ж це за препарат такий, що стільки коштує. Дивлюся на склад, а це «старий знайомий» «Цефтріаксон», який колись коштував копійки. Я відразу ж запитала в аптекарки, яка ж різниця між «Лораксоном» та «Цефтріаксоном». А вона, знітившись, сказала, що... ніякої, просто «Цефтріаксон» коштує дешевше – вісім гривень одна ампула. А все тому, що «Лораксон» вироблений в Ірані, всі флакончики з порошком викладені в яскраву коробочку, а «Цефтріаксон» - наш, від заводу «Дарниця». І я, прийнявши соломонове рішення, купила «Цефтріаксон», тим паче, що різниці між препаратами нема ніякої, крім бренду. А який сенс мені платити за назву? І далі, зрозумівши, в чому суть аптечного маркетингу,  стала просити, аби мені давали ліки лише українського виробництва. Тут дійшла справа до «Імету», один пакетик з порошком якого вартував 14 гривень. Здається, недорого, але я все ж прочитала склад. І знову «підстава»! Це ж  звичайнісінький «Ібупрофен», 50 таблеток якого коштують трохи більше десяти гривень! Так, максимально зекономивши і залишивши невдоволену аптекарку (я виявилася не таким уже й прибутковим клієнтом),  відправилася лікуватися. Однак уже через тиждень у мене змінився лікар. Він ознайомився зі схемою мого лікування і сказав, що не розуміє, для чого його попередник призначив мені «Імет». Отже, як виявилося, можна було узагалі не купувати і цей препарат, як і його аналог. Питання тільки в тому, чим керуються лікарі, котрі призначають таке лікування?
Іншого разу моїй знайомій виписали «Емсеф», одна ампула якого коштувала майже  50 гривень. Я ж поділилася з нею своїм «досвідом». Тож пізніше зовсім не здивувалася, коли мені передзвонила обурена подруга: виявилося, що «Емсеф» - це теж «Цефтріаксон», тільки німецького виробництва.


Торгівля з-під поли
А з моїм однокласником взагалі сталася цікава ситуація. Лікар на прийомі запропонував придбати препарат, якого нібито нема в аптеках, але він якнайкраще підійде для лікування його хвороби. Знайомий так і зробив, хоча, все ж засумнівався, адже в тих аптеках, державних і приватних, які повигулькували як гриби після дощу, чого тільки нема.  Працюють не як медустанови, а як магазини: «будь-яка забаганка за ваші гроші». Заради цікавості запитав в аптеці, чи є такий препарат. На що аптекарка сказала, що саме такого нема, а цей, що купив знайомий з-під поли, не є лікарським засобом (там, до речі так і було написано дрібненьким шрифтом). «Хочете, приймайте, - сказала провізор, - від нього ні шкоди, ні користі. Цей препарат, швидше за все,  медику «посватав» якийсь торговий агент  від фармакологічної компанії. А за високі продажі ескулап отримає грошову винагороду. І взагалі, якщо у вас є якісь скарги на здоров’я, то зверніться до іншого лікаря». Друг так і зробив, щоправда, повертатись і віддавати БАД   не став, пошкодував час і нерви.
У вашої дитини – підозра на ваду серця
Коли моїй донечці заледве виповнився рік, ми з нею пішли в поліклініку на планове щеплення. Я підписала згоду на щеплення,  педіатр оглянув дитину, заперечення проти процедури не мав, однак попросив, аби ми повернулися після щеплення до його кабінету. Коли я повернулася, мене вже чекало направлення  до Рівненського діагностичного центру. А лікар сказав, що він почув у серці моєї дитини шуми, відтак, аби виключити вади серця, мені необхідно зробити його УЗД, але в певного лікаря (прізвище не називаю). Однак цей спеціаліст зараз у відпустці, тому треба поїхати в діагностичний центр через місяць. На тремтячих ногах я вийшла із кабінету. Та, боячись за здоров’я дитини,  забувши  про здоровий глузд, була згодна виконувати усе, що мені наказав лікар. Однак, отямившись, подумала: у дитини, імовірно, серйозні проблеми із серцем, а я сидітиму і чекатиму місяць, поки лікар УЗД вийде з відпустки? В діагностичному центрі є й інші спеціалісти, тож нехай вони мене й консультують. Тож побувала я на прийомі в дитячого кардіолога, який відразу спростував діагноз і сказав, що він на моєму місці не йшов би на УЗД і не витрачав би даремно гроші. Однак я все ж переживала, тому заплатила сто гривень (саме така була тоді ціна за УЗД) і отримала підтвердження, що моя дитина абсолютно здорова. Додам іще, що на прийомі лікар УЗД детально розпитав, яка лікарня і який лікар конкретно направив мене на діагностику, і записав ці дані. Навіщо? А тому що, за неофіційними даними, лікар, який направляє пацієнта на УЗД, аналізи та інші процедури в діагностичні центри (яких уже в Рівному більше ніж хворих) отримує відсоток від суми, яку людина платить. Вражає в таких ситуаціях цинізм медпрацівників. Однак виправдання «заробляє хто як може» тут зовсім недоречне. Як ви вважаєте?

Не «годуйте» дітей таблетками
Отримувати мегаприбутки аптекам допомагає також і реклама. Спостерігаю вже давно прикру ситуацію, коли всі провідні педіатри радять молодим матусям до шести місяців виключно грудне вигодовування. Ті кивають головою і… мчать до аптеки по «суперсуміш», котру постійно показують по телевізору. А якби не полінувалися та прочитали її склад, то не знайшли б жодного знайомого слова. Ось таке я прочитала  на одній із пачок сухої суміші: «Олія (пальмова, рапсова, кокосова, соняшникова), демінералізована молочна сироватка, мальтодекстрин, знежирене молоко, лактоза, пребіотичні волокна, концентрат сироваткового білку, риб’ячий жир, комплекс мінеральних речовин, вітамінів та мікроелементів, холін, таурин, інозитол, нуклеотиди, L-карнітин». Внизу на коробці, щоправда,   маленьким шрифтом написано, що все ж перевага надається грудному вигодовуванню. Однак на цей напис мами зважають так само як курці на застереження про шкоду для здоров’я на пачці з цигарками. А потім алергії, надмірна вага, проблеми  з травленням тощо…
Коли ж змушений лягати з дитиною в лікарню, то її починають буквально «напихати» ліками. Будь-яка бактеріальна інфекція – відразу чи не найсильніші антибіотики, часто через крапельницю. З такою практикою, треба сказати, часто не погоджуються лікарі, котрі уже вийшли на пенсію. Кажуть, що їхні схеми лікування були набагато простіші, дієвіші, дешевші і не приносили організму  шкоди. Приміром, сучасні сильні антибіотики вбивають не лише шкідливі мікроорганізми, а й мікрофлору. Тож потім доводиться лікуватися після лікування. А уявіть, як це сприймає дитячий організм.
 Тепер усі біжать до аптеки за компресорними інгаляторами, і, начитавшись порад в Інтернеті, займаються самолікуванням застуди, а то й активно експериментують на дітях. Благо, «Вентолін» та інші розчини  для інгаляцій у вільному доступі. І аптекар не спитає, навіщо він вам і де рецепт від лікаря. Скажу більше, робити інгаляції дитині стало мало не модою. Часто спостерігаю, як батьки навипередки сперечаються, хто з них придбав кращий (і дорожчий) інгалятор, у кого, врешті, вигідніша покупка. Та купіть своїй дитині фруктів! І взагалі, витрачайте на неї менше грошей, а більше часу!
Робити інгаляції за допомогою компресорного інгалятора радять і лікарі.  Я колись запитала, а чи можу  скористатися своїм стареньким паровим, наливши туди настоянки евкаліпту. Мені відповіли, що він взагалі  недієвий, тому конче потрібно походити на інгаляцію в поліклініку або придбати новомодний  інгалятор собі додому. А коштує він в середньому до тисячі гривень… Все ж хочу захистити парові інгалятори. Колись вони стояли у всіх лікарнях, і користувалися ними протягом цілих  десятиліть. Невже лікарі не бачили, що від них нема лікувального ефекту? Думаю, ефект був,  просто зараз усім керує маркетинг і  треба заробляти на нових інгаляторах.     
Часто згадую, як раніше лікували кашель. Батьки змушували дихати над парою від вареної картоплі, робили компреси з овечого лою, пити гаряче молоко із содою. Дехто буде сміятися з таких архаїчних методів, однак ми колись не купували «тонни» ліків за божевільні гроші. А щодо відхаркувальних сиропів, то навіть у  сучасних американських довідниках для педіатрів написано: «Перевага протикашлевих засобів над питтям великої кількості теплої рідини не доведена». Тобто старі добрі чаї з малини, липового цвіту та меду – ось найкраще лікування застуди. Так вважає уся прогресивна світова медицина, це знали і наші батьки. А ми з вами продовжуємо збагачувати аптеки.
Яка ж може бути порада читачам? Якщо є потреба звернутися в лікарню, то йдіть до лікаря  з хорошою репутацією, якого вам порадять знайомі, родичі чи друзі. Коли лікар виписує вам рецепт, цікавтесь, від чого той чи інший препарат. Не соромтеся запитати, чи є вітчизняний аналог і чи вам взагалі він конче необхідний. Те ж саме стосується і медпроцедур (згадайте мій випадок). Педіатр Євген Комаровський взагалі каже, коли вам виписують більше ніж три препарати, відразу  питайте в лікаря, навіщо вам їх так багато. Адже такі призначення можуть бути проявом лікарської некомпетентності або медпрацівник просто заробляє на вашій недузі. І, ймовірно, він вас направить до конкретної аптеки, з якою співпрацює і до якої ви понесете рецепт з його підписом. А взагалі було б ідеально, якби ви перевірилися у кількох лікарів.
Щодо аптечних закладів, то в державних і в приватних різниця в цінах може бути суттєвою, навіть на один і той же препарат одного й того ж виробника. Тож краще відвідати державну аптеку. Ваші проблеми  нікого, окрім вас самих, не цікавлять, тож про власне здоров’я, лікування та гаманець повинні ви думати самі.

Не дай, Боже, стати вашим клієнтом
Однак, скажу, якщо вже витрачати гроші в аптеці, то чи не варто було б витрачати їх на профілактику хвороб, а не на їх лікування. Наприклад, на якісні вітаміни. От чи знаєте ви, скільки треба вживати корисних продуктів, аби організм отримав добову норму вітамінів? Впевнена, що ні. І, мабуть, подальша інформація викличе у багатьох посмішку.  На жаль, кажуть науковці, організм людини синтезує вітаміни в дуже малій кількості. Та кількість, яка надходить з їжі, набагато  менша, ніж нам потрібно для підтримки здоров’я і працездатності. І навіть щоденна присутність на нашому столі свіжих овочів і фруктів не забезпечує організм вітамінами в необхідній дозі, бо для цього їх треба з’їдати величезну кількість. Приміром, у 100 г моркви міститься 5 мг вітаміну С, значить, щоб отримати мінімальну добову норму (50 мг), треба з’їсти 1 кг моркви. У 100 г лимона, звичайно, вітаміну С набагато більше - 40 мг. Але далеко не кожен любить цей кислий цитрус.
Точно так само не вистачає в нашому меню інших вітамінів. Скажімо, щоб поповнити організм мінімальним добовим рівнем вітаміну В1 (1,5 мг), потрібно з’їсти 0,5 кг м’яса або 1,5 кг чорного хліба. А забезпечення багатьма необхідними  поживними речовинами вимагає споживання інших продуктів у чималих кількостях. У результаті порції їжі можуть мати гігантські розміри, що, зрозуміло, нереально. Вихід один - регулярно протягом року, незалежно від сезонів, приймати вітамінно-мінеральні комплекси. Але при наявних хронічних захворюваннях краще порадитися з надійним лікарем, щоб визначити,  яких  саме вітамінів найбільше потребує ваш організм.
 Також пропоную вам ознайомитися з аналогами дорогих імпортних ліків. Більший і докладніший список ви можете знайти в Інтернеті, адже про цю проблему говорять усе частіше. Перший із препаратів – дорожчий, другий – дешевший.
Белосалік і Акридерм СК; Бепантен і Декспантенол; Бетасерк і Бетагістин; Биструмгель і Кетопрофен; Вольтарен та Диклофенак; Гастрозол і Омепразол; Гептрал і Гептор; Де-нол та Гастро-норм; Детралекс і Венарус;  Дипросалик і Акридерм СК; Дифлюкан і Флуконазол; Длянос і Риностоп; Зантак і Ранітидин; Зіртек і Цетиринакс; Зовіракс і Ацикловір; Іммунал і Ехінацея; Імодіум і Лоперамід; Йодомарин і Калію йодид; Кавінтон і Вінпоцетин; Кларитин і Лорагексал; Ксенікал і Орсотен; Лазолван і Амброксол; Ламізил і Тербінафін; Ліотон-1000 і Гепарин-акрі гель 1000; Ломилан і Лорагексал; Максидекс і Дексаметазон; Мезим і Панкреатин; Мідріаціл і Тропикамид; Но-шпа і Дротаверин; Нормодипин і Амлодипін; Нурофен та Ібупрофен.
І на останок, випадок, свідком якого я стала в одній із аптек.
- Чи є у вас картка постійного клієнта? – запитала провізор у відвідувача.
- Що ви, голубонько, не доведи Господи стати вашим постійним клієнтом, - відказав хворий із посмішкою.
Ніка Романчук