Чиїми заручниками стали медики Вараша?

Днями у місті Вараш майже дві сотні медиків місцевої спеціалізованої медико-санітарної частини №3 вийшло на акцію протесту під стіни міської ради. Причина такої акції – відсутність коштів для виплати зарплатні працівникам.

Рішенням Кабінету Міністрів України Вараський державний заклад «Спеціалізована медико-санітарна частина №3 Міністерства охорони здоров’я України» (ДЗ «СМСЧ №3») перейшов із бюджету державного на бюджет міста  (тобто, у комунальну власність). Із 1 квітня цього року такі заклади фінансуються шляхом укладання контрактів із Національною службою охорони здоров’я й отримують фінансування за кожного
пролікованого пацієнта.
Перейшовши у комунальну власність, Вараська санітарна частина повинна виконати ряд умов, щоб укласти договір із НСОЗ: перейти на електронну форму ведення документації охорони здоров`я; підготувати всі необхідні папери тощо. Для завершення цього процесу потрібно ще три-чотири місяці (якнайменше). Виникає запитання: а хто ж за ці місяці має фінансувати Вараську медико-санітарну частину? Управління частини говорить про те, що цей обов’язок лягає на плечі міської влади. А от міський голова Вараша твердить, що виплачувати зарплати працівникам медзакладу – обов’язок держави.
Чому розпочалися протести?
Як розповів журналістам голова первинної профспілкової організації Спеціалізованої медико-санітарної частини №3 Віталій Тараканець, акція протесту – наразі єдине доцільне рішення, щоб лікарям відстояти свої права.  Тим більше, у нинішній час. Ось що розповів чоловік:

«Ще перед акцією протесту – 22 червня – члени профспілкової організації провели розширену нараду проф­кому. Ми запросили на неї начальника закладу частини №3, міського голову та декількох депутатів. Пояснили їм ситуацію. Коштів на зарплати лікарям нашого закладу не виплачували. Мовляв, що хочете, панове, те й робіть, якось собі живіть. 
Тож за рішенням профспілкового комітету при консультативному рішенні представників ВП «Рівненська АЕС» ми вирішили вдатися до кардинальних дій – провести попереджувальну акцію протесту у Вараші біля центрального входу до міської ради».
Якщо добре пошукати – можна гроші знайти
У міському бюджеті напружено шукали гроші. І таки знайшли. Тож станом на 2 липня всі фінансові питання за червень майже закриті. А через декілька днів працівники Спеціалізованої медико-санітарної частини №3 мають отримати зарплати за попередній місяць. Але де брати кошти на липень?
«Ми фінансуємося з міського бюджету вже впродовж п’яти років, – розповідає начальник ДЗ «СМСЧ №3» Олександр Коцюбинський. – За ці роки наше фінансування складалося частково із субвенції, а частково доплачувало місто. 
Наш заклад (наразі у ньому працює 520 осіб) ще не уклав договору із НСЗУ, тому фінансування перейшло на міський бюджет. На засіданні сесії було прийнято рішення фінансувати квартал, який складався із квітня, травня і червня. Але міський голова в певний час виділив гроші на два місяці. А на подальші місяці грошей так і не передбачили. Можливо, керівництво міста вважало, що за ці місяці ми мали  перейти з державної в комунальну власність. Але цього не відбулося. 
У нас є необхідні документи, в яких зазначено, що відповідальність за заклад, незалежно від того, якої він форми власності, лягає на органи місцевої влади. І саме вони вирішують питання фінансування, скорочення, реорганізації тощо.
Отож щодо наступних місяців  нічого не можу гарантувати. Люди притихли – вони розуміють цю ситуацію. Але якщо і далі справа не вирішуватиметься, профспілковий комітет знову буде організовувати акції протесту. Адже медики мають отримувати кошти за свою роботу.
Ми зараз між двома вогнями: перший – місто нас не хоче фінансувати, хоча ми вже, практично, заклад, який переходить у його  комунальну власність. Другий – постанова Кабміну, якою передбачено фінансування закладів, які не уклали договору із НСЗУ. І були виділені гроші на область. Їх розподілили, але до нашого закладу вони чомусь так і не дійшли. 
Звичайно, ми старатимемося закрити питання фінансування медиків і за липень. Будемо економити. Наприклад, будемо змушені відправляти людей у відпустку за власний рахунок, щоб створити запас, з якого можна було б виплатити аванс».
«Шукають винного, а не вирішують проблему…»
Іншу точку зору має міський голова Вараша Сергій Анощенко. Він переконаний: зарплату людям має виплачувати саме держава.
 «На зарплату лікарям з міського бюджету ми вже виділили 4 млн. грн., – зазначає міський голова. – А далі  має оплачувати держава. Цього року в постанові Кабміну щодо фінансування медичних закладів внесли нові пункти. Зокрема, серед них норма про те, що держава зобов’язується фінансувати лікарні, які перебувають у стані передачі власності до моменту укладання договору із НСЗУ. 
Так, три-чотири місяці відбуватиметься процедура передачі майна з державної в комунальну власність. Але якщо держава впродовж цих місяців відмовиться фінансувати лікарню – її доведеться закрити. Ми вже забрали 1 млн. грн. із програми «Безпечне місто», 0,5 млн. грн. -  із пільгового перевезення пасажирів, яке відновилося з 1-го липня, і ще 3 млн. грн. - із обласного бюджету – це ті гроші, які ми мали б передати на добудову пожежного депо. У нас уже немає з чого забирати гроші. Тобто, або ми змушуємо помирати комунальну сферу у нашому місті, або закриваємо лікарню. Державну! Та якщо я працюю в державному закладі, я маю звертатися до держави з проханням: «Виплатіть мені зарплату». А міська влада – це лише орган місцевого самоврядування. На цей рік держава виділила 8 мільйонів гривень на наш заклад (на перший квартал), а ми – 20. Ці гроші виділили ще у грудні. А травень і червень ми покрили повністю лише за рахунок міського бюджету. Однак скільки можна?! В Україні взагалі хтось виконує закони? Міська рада – такий собі спонсор. Ми можемо спонсорувати придбання обладнання, ремонт, поліпшення умов праці в лікарні. Але хто може у спонсора вимагати виплату зарплати? Тож наразі подальша доля лікарні мені невідома».
Однак місцеві мешканці, спостерігаючи за ситуацією, яка виникла між керівником медичного закладу і міським головою, не шукають винного – їм шкода лікарів, які просто стали заручниками ситуації. 
Так, голова цехового комітету служби відомчого нагляду пожежної безпеки ВП «Рівненська АЕС», волонтерка «Стоп.ВірусВараш» Ельвіра Ковальська, яка разом із іншими волонтерами від початку карантинних обмежень допомагала лікарям, зокрема, шила костюми для медиків, обурюється бездіяльністю тих, хто якраз мав би діяти зараз активно. 
 «Мені шкода медиків, адже вони не винні в тому, що відбувається, – ділиться думками пані Ельвіра. – Якщо вже шукати винного, то винними є двоє: начальник медичного закладу та міський голова Вараша. Вони ж постійно сваряться між собою, не думають ні про людей, ні про свій персонал, вони шукають винного, а не вирішують проблему. І ця бездіяльність дратує найбільше. 
Це єдина лікарня в нашому місті. І якщо персонал закладу піде у відпустки за власний рахунок, то кожному жителю міста потрібно вже думати, як добратися до Володимирця, до Сарн, до Рівного… Тому що тут у нас альтернативи немає! Є багато сімей, в яких і чоловік, і жінка – медичні працівники, а в них ще й діти є. І отримати на сім’ю три-чотири тисячі гривень – це смішно. Хоч, насправді, сумно.
І зі мною погоджується багато людей, бо я бачу, як вони реагують на мої дописи в соціальних мережах. Діяти треба зараз, а не шукати винних».
Зрештою, хто ж має (чи мусить) фінансувати лікарню до повної її реорганізації? Відповідь на це дав і начальник управління охорони здоров’я Рівненської ОДА Олег Вівсянник:
«Спеціалізована медико-санітарна частина №3», яка перейшла у власність і пряме підпорядкування Вараської міської ради, може фінансуватися в умовах реформи, яка набрала чинності 1-го квітня з НСЗУ, шляхом 
контрактування – укладання угоди на певні пакети послуг. До цього часу, поки не буде здійснене переведення цієї частини в підприємство, заклад може фінансуватися з інших бюджетів, які не заборонені законом. Тобто з міського бюджету або ж із державного».
Особливо прикро ця ситуація виглядає ще й у контексті епідемії коронавірусу, адже, з огляду на розміщення у місті атомної електростанції, на медиках Вараша  щодо цього лежить подвійна відповідальність, бо, зрозуміло, мова йде не лише про здоров’я людей, а й про безпеку усієї держави. Залишається сподіватися, що усі причетні до вирішення проблеми керівники перестануть «кивати» одне на одного та на рішення й постанови, а спільно таки вирішать проблему.
• Олександра Нагорна