Чи має майбутнє замок над Корчиком?

Наш мудрий народ завжди з осторогою поглядав на межу. То тільки у пісні неробам було добре у ній лежати. Люди ж чесні та працьовиті старалися селитися подалі від рубежів. Бо ота «хата скраю», в якій ніхто нічого не знає – то не завжди добре. А ще гірше, коли за межею починаються володіння ласого сусіда. Не дарма народні прислів’я застерігають: «Біля границі не лад світлиці», «Із сусідом дружись, а за шаблю тримайся», «На межах та на розпуттях нечиста сила водиться».

Корець межує із сусіднім Новоград-Волинським, дружить із ним, так би мовити, сім’ями. Принаймні, не одне покоління корчан народилося у тамтешніх пологових на території Житомирщини. Але впродовж нашої нелегкої і часто непередбачуваної історії оте «межове» становище не раз недобре жартувало зі славним і давнім містечком, що нині є райцентром на Рівненщині.

Спершу Корець був буфером помежи Київською Руссю та галицько-волинськими територіями, згодом переходив із рук у руки князів та вельмож, козацьких ватажків, аж поки у першій половині ХХ століття не став рубежем між Польщею та Радянським Союзом.

Ось так і мусив існувати, як билина при дорозі, охочих же його скубнути було таки чимало. Проте це не завадило невеликому, віддаленому від центрів містечку сформувати своє, ні на кого не схоже обличчя, витворити унікальну ауру, яка надовго залишає слід у душах мандрівників і кличе їх ще раз побувати у цьому славному краї.

Уже, так би мовити, на порозі, містечко зустрічає куполами храмів, що тягнуться в небо. Їх тут до десятка! А попереду ж іще чекають руїни місцевого замку та будівля палацу! Доволі чисті вулички, охайні господарства, жваві люди, що простують у своїх справах, але з готовністю відповідають на наші запитання – все це свідчить про сучасність і відкритість нинішнього Корця, незважаючи на ті перипетії, що довелося йому пережити у сиву і не дуже давнину.

Початок же він бере таки з прадавніх часів - на території сучасного Корця знайдені археологічні залишки доби пізнього палеоліту, а поблизу міста — городища доби Київської Русі. Перша ж літописна згадка про тутешнє поселення під назвою Корчеськ датується 1150 роком у Київському літописі, який є складовою літопису Руського (Іпатіївський список). Сама згадка пов’язана з подіями княжої міжусобиці та боротьби за Київський престол – якраз ота тяжка доля «бути на межі»!

Проте існують і обгрунтовуються й інші дати започаткування. А ще під час копання меліоративного каналу біля урочища Круг було викопано кілька брил залізної руди. Знайдено і залізний меч, виготовлений із неї. Тож цілком ймовірно, що поряд із залізоплавильнями (їх теж було знайдено - це круглі, метрів зо два в діаметрі домниці) в цій місцевості існували і зброярні.

Можливо, що й згадувані в «Слові о полку Ігоревім» «мечі харалужниє» отримали свою назву від місцевого села Харалуг - а чого б і ні. Я, звісно, не історик, але це припущення дуже мені до вподоби, хай би так і було!

Деякі історики припускають, що в 989 році у водах річки Корчик було хрещено місцевих слов’ян, а в 1064 році ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам заклав на місці сучасного Корця жіночий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці, який був зруйнований татарами у 1242 році, проте ці дані не підтверджені документально.

У 1380 територія сучасного Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому (майбутньому святому Києво-Печерської лаври Феодосію Острозькому). Саме він збудував тут у 1386 році замок, очевидно, дерев’яний, і відвів у нове русло річку Корчик. Пізніше його перебудували наступні власники Корця – князі Корецькі, зокрема Богуш Корецький у першій половині 16 ст. укріпив його мурами.

У 1533 році у Корці споруджено костел Святого Антонія. А в другій половині ХVІ століття князь Богуш Корецький заснував у Корці монастир, добудовував його вже Яхим Богушевич. Храм було освячено на честь Воскресіння Христового, після підписання Берестейської унії передано уніатському ордену базиліан (василіан).

У 1620 році князь Самійло, який першим серед Корецьких перейшов у католицьку віру, почав будувати у Корці ще один монастир (кляштор), який було завершено в 1622 році. Належав він чернецькому ордену францисканців, які володіли ним до 1831 року.

У першій половині ХVІІ століття в Корці жив і працював поет, педагог, перекладач, церковний діяч Лаврентій Зизаній-Тустановський, що тут і похований. Він є автором першої української граматики – «Граматика словенська съвершеннаго искуства осми частий слова» (1596 рік) і першого в Україні та Білорусі букваря зі словником-читанкою «Наука ку читаню і розуменю писма словенскаго».

У другій половині XVIII століття почалося пожвавлення розвитку Корця, зокрема, тут виникли мануфактури шкіряної, полотняної та суконної промисловості. 1788 року став до ладу фарфорово-фаянсовий завод, який після вичерпання місцевих покладів каолінової глини й жахливої пожежі 1796 року припинив своє існування, хоч корецький фарфор, за свідченнями сучасників, не поступався саксонському і був кращим ніж віденський.

(Фото з Інтернету)

А от науку здобували корчани у філії Києво-Могилянської академії, що знаходилася в Гощі.

У 1780-х роках ще один власник міста князь Юзеф Чарторийський пристосував замок під князівський палац і резиденцію. У 1788 році поблизу було збудовано малий князівський палац. Але пожежа, що сталася у 1832 році залишила від замку одні лиш мури. Кажуть, згоріла і величезна княжа бібліотека, що знаходилася тут. Із того часу замок так ніхто й не відбудовував, відновили тільки міст-віадук, прокладений над ровом.

Признаюся, замки та історичні пам’ятки України кличуть мене в дорогу доволі часто. Так-от, влітку зазвичай потрапляємо на виїзні церемонії одруження у стінах давніх святинь. Було так у Теребовлі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Чорткові...

Корець аж ніяк не виняток за красою - і не тільки самого міста, а й замкових мурів і краєвидів, від яких просто подих перехоплює. Мабуть, тільки ілююструючи розповідь про Корець, я змушена залишити "за бортом" безліч цікавих фото! Їх там можна робити на кожному кроці!

Тож наголошу ще раз: у Корці ж із замку – такі-і-і-і-і краєвиди, просто душа завмирає, коли дивишся на звивистий Корчик, що хлюпоче попід мурами, або майже у всіх віконницях мурів – у яку би сторону не глянув - бачиш чепурненькі церкви! Ще й місцевий РАГС (чи як він тепер?) фактично під боком. Але, судячи із занедбаності й купок сміття тут таке не практикують. Чи я не права, корчани, й просто не втрапляла на таку церемонію?!

Всередині, поміж мурами, як я уже казала, лише сміття, сліди від багать, чагарники та ями. А тут же й система підземель збереглася, і природа неймовірної краси, й енергетика надзвичайна!

Тарас Шевченко у листопаді 1846 року мандрував через Корець і за завданням Археографічної комісії зробив кілька замальовок історичних пам’яток, давши опис їх стану на сторінках повісті «Прогулка с удовольствием и не без Морали»:

«На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными руинами, как, например, в Остроге или в Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких сама собою в развалины превратилась».

У 1845 році в Корці збирав фольклор відомий український історик Микола Костомаров, який вчителював тоді в Рівненській гімназії. А в 1850 році зупинявся тут класик світової літератури Оноре де Бальзак, який їхав до Бердичева на вінчання з графинею Ганською.

Похована у Корці й Анна Андро, уроджена Оленіна, дочка президента Петербурзької Академії мистецтв Олексія Оленіна, що була близько знайома з Олександром Пушкіним, який мріяв із нею одружитися, але батьки дівчини відмовили поетові. Згодом її видали заміж за царського комісара на польських землях Андрія Андро, який мав у своєму володінні серед інших маєтків і село Середня Деражня поблизу Корця (тепер - село Новоград-Волинського району Житомирської області). Після смерті чоловіка Анна Андро постриглася у черниці Свято-Троїцького монастиря, подарувавши йому землі в урочищі Шитня, яке знаходиться під Корцем. Померла в 1888 році, залишившись вічно жити у пушкінському «оленінському» циклі віршів.

У свій час у Корці працювали пивоварний завод, два шкіряні заводи, суконна фабрика, п’ять водяних та парових млинів, 12 разів на рік проходили великі ярмарки - читаєш усі ці факти у Вікіпедії та інших джерелах, і аж хочеться потрапити в ті часи, подивитися на заможне містечко, що давало собі раду у досить складні часи.

У 1898 році в Корці було споруджено цукровий завод. Тоді загальна кількість жителів сягала 12 тисяч чоловік. Від 1920 Корець перебував у складі Польщі і мав статус адміністративного центру. Саме тоді пан Бнінський, тогочасний власник Корецького замку, взявся за його впорядкування, маючи на меті довести руїни до стану консервації (збереження). Але, оскільки він все робив за власний рахунок, справа посувалася повільно, а згодом і зовсім затихла...

Від 1939 року Корець – у складі УРСР, а тепер незалежної України. На щастя, донині тут збереглися келії Воскресенського (Василіанського) монастиря, костел святого Антонія, церква Кузьми та Дем’яна, церква святої Параскеви, Миколаївська церква, церква святого Юрія, а також одна із найдавніших Свято-Іллінська.

Але, мабуть, усе ж найвідоміша тут святиня, закладений ігуменом Києво-Печерської лаври Варлаамом в 1064 році монастир. Цей  монастир, як свідчать історичні джерела, відроджувався неодноразово, як міфічний фенікс, фактично з попелу. У XIII столітті орди хана Батия зруйнували його, але незабаром він був відновлений і став неприступною фортецею, оточеною 15-метровим ровом з водою.

Але в 1496 році кримський хан Менглі-Гірей захопив місто і знову ж знищив монастир. На його руїнах князь Корецький в 1571 році звів нову святиню міста - Свято-Воскресенський жіночий монастир. Першою черницею і ігуменею цього монастиря була дочка князя Софія, церковне ім'я - Серафима, саме за її керівництва він був відновлений як католицький францисканський кляштор у 1620-33 роках й освячений на честь Святої Трійці.

Ну і навпроти Троїцького монастиря стоїть будинок, де у 1846 році зупинявся Тарас Шевченко. І саме пам’ятник йому встановлено перед цим будинком.

Мандруючи  в Корець через Гощу, я таки помітила разючу схожість тамтешнього Тараса із вождем пролетаріату. Так от, обидва пам’ятники схожі між собою, як близнюки, і візуально таки дуже нагадують Ілліча. Але це ще одна «родзинка» чудового і затишного, давнього і сучасного, розкішного своєю природою та історією Корця, який привітно зустрічає кожного мандрівника. Не полінуйтеся поїхати у якийсь сонячний вихідний - і цікава екскурсія, і неймовірна фотосесія на мурах замку, і купа вражень вам гарантовані! А якщо добре організувати і спланувати поїздку, то й Гоща ще до Корця вас добряче здивує, потім Великі Межирічі надовго позбавлять спокою, і навіть  у Губків можна буде втрапити у той самий день

От тільки питання про майбутнє замку над Корчиком у найближчій перспективі залишається риторичним...

• Мирослава Кирильчук