Борбинський ультиматум

 Певний час мешканці сподівалися  на підтримку в цьому питанні земляка-владики, але часи змінилися, і він перестав бути аж настільки впливовим і вхожим у найвищі владні кабінети України.

— Дах просів, усі стіни в тріщинах, у класи тече вода, на голови дітям та вчителям падає штукатурка. І при цьому всьому там навчається майже 250 учнів, які кожного дня з 8-ї ранку до 18-ї вечора наражають себе на смертельну небезпеку. Так, саме на смертельну, будемо називати речі своїми іменами. Нас дуже довго годували обіцянками та порожніми словами на кшталт: «ось-ось», «вже-вже», «в суботу», «тільки будуть канікули»... Зараз взагалі кажуть, що все добре і ніяких проблем нема. Настав час діяти, взяти приклад з інших громад та населених пунктів і просто не відпустити дітей до школи, щоб про нас дізнались не лише в районі й області, а й у межах цілої країни, - йдеться у тексті петиції, яку від імені односельців зареєстрував на сайті облради Руслан Ткач. До речі, проект на будівництво був розроблений ще кілька років тому. 

Ультиматумів селян до обласної влади з приводу будівництва нових шкіл було чимало в новітній історії Рівненщини. Згадаймо Степангород, Озерці Володимирецького району, Пісків Костопільського та Цепцевичі Сарненського району. Практично завжди люди домагалися свого, і нові школи, хоч і зі скрипом, але таки починали будувати. І цього року продовжать будувати школи у вже загаданих Озерцях, Степангороді, Цепцевичах, а також у Старому Селі Рокитнівського району. Попри це потребують також нових шкіл учні сіл Чабель та Вири на Сарненщині, а також Березового на Рокитнівщині. Це визнають і в обласному управлінні освіти.

Цього разу обласна влада швидко зреагувала на петицію. Мовляв, як тільки-но буде зроблена проектно-кошторисна документація та оформлені документи на земельну ділянку, кошти на будівництво виділять.  За підготовчі моменти відповідає  Острожецька ОТГ, в яку входить Борбин. А коштів тих, виявляться, треба чимало - 80 млн. грн. Це в цінах на сьогодні.

 — Якщо все буде добре, у серпні-вересні можна буде розпочинати будівництво. Триватиме воно років три, тож на той час укріпимо стару будівлю, аби вона ще трохи протрималася. До речі, нове приміщення вирішить проблему із дошкільнятами у селі. Їх наразі майже сотня, а дитсадка немає. Окрім того, у селі є приріст населення, - ділиться планами голова Острожецької ОТГ Тарас Гордійчук.

Приріст населення у Борбині пов’язний із тим, що переважна частина його мешканців є християнами віри євангелівської, у сімях яких традиційно народжується багато дітей.

У середу в ОДА з тією ж проблемою завітала група борбинців у супроводі журналіста та оператора з телеканалу «Україна», завітали до заступника голови ОДА Світлани Богатирчук-Кривко, яка саме вела прийом громадян у ЦНАПі поруч з ОДА.

 «Одного такого земляка» мають борбинці

Борбин – це такий собі край світу в адміністративному масштабі. Село на межі Рівненської та Волинської областей, звідки до обласного центру Волині значно ближче, ніж до Рівного. Коли бачиш місцеві дороги, ще більше віриться в те, що кожній молодій людині хочеться вирватися з цієї глибинки бодай до найближчого великого міста, яким, власне, і є Луцьк. Стара повоєнна бруківка й нині встелена вибоїнами та «залисинами». Трапляються і періодичні «покращення» у вигляді економно заасфальтованих відрізків. Те, що студентові Павлу Лебедю таки вдалося вибитися в люди, розумієш за кілька кілометрів до Борбина, коли раптом із «битого» шляху за с. Уїздці біля місцини «Матка Боска» виїжджаєш на бездоганне полотно: владика півтора року тому посприяв, аби рідні серцю місця відвідувати було менш збитково. Можливо з часом посприяв би, щоб у селі з’явилася і нова школа, але часи змінилися.

Зі шляху над Борбином видніються куполи нової церкви. Храм УПЦ МП у селі збудував теж владика Павло. Щороку на Дмитра (8 листопада) він приїздить сюди на службу. Саме напередодні Дмитра помер батько Петра Лебедя – Дмитро Федорович, якого поховали на сільському кладовищі. Традиційно на богослужінні у Борбині в річницю смерті батька владики можна побачити чимало високопосадовців та священнослужителів не найнижчого сану. А потім прямо у спортзалі старенької школи накривають столи для громади, іменитий земляк частує односельчан та гостей.

 У скромній кімнатці-бібліотеці місцевої старенької школи, де навчався митрополит Павло, бібліотекар Оксана Назарчук, яка є двоюрідною сестрою митрополита, оформила такий собі «куточок Лебедя» – міні-експозицію, присвячену землякові. Бібліотекар не приховує: то її рук творіння. Жінка зібрала все, що могла. Найцікавішими є, звичайно, світлини із родинного альбому. Торік митрополит посприяв, щоб у школі встановили 70 пластикових вікон

Народився майбутній владика у сім’ї, де було восьмеро дітей. Мама родом із Борбина, а батько – із сусіднього с. Довгошиї. Жили бідно. Матір працювала на фермі, батько на цегельні. Майбутній владика Павло по суті народився в дідовій  хаті (нині вона стоїть пусткою). Вже згодом батьки придбали іншу оселю. Разом із матір’ю там зараз живе сестра Наталія з чоловіком та дітьми. Цікаво, що чимало племінників митрополита Павла теж вирішили здобувати священицький сан, навчатися в семінарії. До речі, чоловік ще однієї його сестри, котра живе в Рязанський обл., – теж священик. Рядовий, правда.

Дорога, газ (усе село газифіковане, люди платили лише за підведення газу безпосередньо в домівку), вікна, церква – це очевидні «дарунки владики» односельцям. А ще вервечкою до нього тягнуться земляки, коли треба допомогти в лікуванні, у вступі до вузу чи з якими іншими проблемами. Навіть порядок на сільському кладовищі – його рук справа. Митрополит Павло платить людині, щоб доглядала за цвинтарем.

Хоч у сусідніх Довгошиях Петро Лебідь провчився тільки два роки, але увагою і це село не оминає. Приїздив на ювілейну зустріч із випускниками, поміг із ремонтом актової зали… З  одногрупниками з технікуму митрополит теж тримає зв’язок і  навіть оплатив їм поїздку до Святої землі… Та й на Волині низкиницька обитель, звідкіля починав священицький шлях владика Павло, процвітає. А про батюшку в Нововолинську досі згадують, що був дуже моторний і через енергійність та комунікабельність був симпатією місцевих прихожан, до того ж був ще й дуже хазяйновитий.

За іронією долі, рідне село владики Павла – на дві третини складається з християн віри євангелівської. Православних лишилося тільки зо п’ять десятків хат. Старожили кажуть, що християни віри євангелівської на цих територіях з’явилися ще за царя (у 1906-му було знято офіційну заборону на їхні релігійні зібрання), а вкорінилися в період міжвоєння. Традиції ХВЄ у Борбині такі міцні, що з роками тільки посилюються. Сім’ї – у більшості багатодітні. Саме завдяки їм у тісненькій школі аж понад 250 дітей, а, як уже мовилося, за відсутності садочка дуже багато дошкільнят. «У нас ніде земля не облогує і ніде хата не продається. Все треба своїм», – пояснюють селяни

Ще одне: Борбин дав світові не одного єпископа і духівника високого чину. Правда, владика Павло – єдиний, хто дійшов вершин у лавах УПЦ. А от низка його земляків займає високі посади в рядах ХВЄ. А так склалося, що багато вихідців Борбина нині моляться Богу на теренах сусідньої Росії.

Роман Вістенко