«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
17 Грудня 2017 року

За піввіку «прощупав» усе місто

Згадуючи його ім’я, колеги з усмішкою кажуть, що ця людина – енциклопедія водоканалу. Ще б пак, адже Валерій Кожемякін у «Рівнеоблводоканалі» трудиться уже понад пів сотні років. Тому-то й належить він до когорти тих, до кого передусім йдуть за порадою, адже за понад 50 років служби краянам, він буквально все місто з околицями «прощупав» своїми руками і знає досконало, яким чином і звідкіля потрапляє вода у домівки рівнян.

У прямому сенсі про таких, як він, кажуть, що «пройшов і Крим, і Рим, і мідні труби». Коли Валерій Антонович влаштувався на роботу, на водоканалі ще були бригади землекопів, коні й ручні насоси. Послужний список цього чоловіка неабиякий, адже працював він і машиністом, і слюсарем третього, потім четвертого і п’ятого розрядів, майстром на майже всіх дільницях водоканалу, начальником насосних станцій, керівником служб водопроводу, каналізації. Так кар’єрними щаблями дістався й до посади начальника виробничо-технічного відділу облводоканалу.
Звісно, у такого трудівника назбиралось чимало  цікавих розповідей і про свої трудові будні, й про позаштатні ситуації. Воно й не дивно, адже коли Валерій Кожемякін починав працювати, то у Рівному й сотні тисяч мешканців не налічувалось, а нові мікрорайони розбудовувались його руками в тому числі. Та й досі він продовжує працювати над його розбудовою у виробничому відділі підприємства.
Тоді, як пригадує Валерій Антонович, під опікою підприємства у Рівному було тільки дві насосні станції (зараз – п’ять, а ще дві – за межами міста), тож дефіцит води добре відчувався. Воду місто отримувало за графіком, а такі коливання вкрай погано впливали на водопровід через стабільні гідравлічні удари, та й якість води за такого сценарію, м’яко кажучи, була не найкращою. Зрештою, 20 років тому виділили з Держбюджету гроші на нову нитку водогону Новомильськ-Рівне, вірніше на її поновлення, бо те, що було, простими словами, корозія за 30 років з’їла. Що то за «аврал» був! Як пояснює Валерій Антонович, справа у тім, що виділені гроші треба було освоїти, так би мовити, не відходячи від каси, адже невикористані кошти належить повернути у державну скарбницю, а їх «вибивали» всіма правдами та неправдами й не один рік. Втім  часу на їх освоєння фактично не було – дали два місяці, тоді як за нормальних умов 9 км водогону будується  майже  рік. Отож на будівництво кинули всі сили і навіть більше. Працювали, без перебільшення, вдень і вночі. Ще й мороз такий влупив, що солярка замерзала, однак все ж таки поставлене завдання виконали успішно. А скільки таких завдань і до того було, й після…
– Якось увечері до диспетчерської водоканалу дзвонить переляканий диспетчер залізниці й кричить у слухавку, що з-під колії у напрямку на Сарни забив фонтан заввишки у п’ятиповерхівку, – пригадує Валерій Кожемякін. – «Залізничний насип розмиває на очах. Рятуйте!» Майже за містом, під залізницею проходить каналізаційний колектор високого тиску, яким качають стоки міста на «Азот». Я працював тоді начальником служби каналізації, відповідав за всі мережі й насосні станції. Відразу викликали мене і Володимира Хомка (нинішнього мера Рівного), який був тоді начальником каналізаційних мереж. Коли ж ми приїхали, то уявіть, що побачили: ніч, фонтани, як гейзери… Ні, то не романтика, бо насип уже розмило так, що залізничні колії скоро висіли б у повітрі. Відтак часу на збір робочої бригади не було, і зволікати не можна, щоб не сталася страшна аварія. Тож передусім дали розпорядження зупинити рух потягів, а самі взялися ліквідовувати аварію. Спустилися в гідрокостюмах у напівзатоплену підземну камеру і почали закривати засувки. Колектор – 800-міліметровий, тиск у ньому – 7 атмосфер. Уявіть, як вручну перекрити вісімсотку, якщо одна засувка висотою у два метри і важить  майже три тонни. А їх там дві було: ліва й права, відповідно треба ще вгадати, за яку спершу взятися. Тим не менш, за понад дві години ми, хоч і знесилені й брудні, але з почуттям виконаного обов’язку вибралися з тієї камери, щоправда, замерзли добряче, бо на вулиці вже лежав сніг. Зате невдовзі рух потягів відновили.
Валерій Антонович пригадує про ще одну масштабну аварію з хепі-ендом, що сталася на колекторі, який подавав стічну воду на «Азот». Тоді подзвонили і сказали, що на очисні споруди не перекачуються стоки. Отож поїхали розбиратися. Аж на під’їзді до Караєвичів, що у Рівненському районі, чуємо такий гул, ніби Ніагарський водоспад шумить. Виявилось, що прорвало дві труби вісімсотки і змило у прямому сенсі півгори, й справді водоспад утворився. Якраз були травневі свята та Великдень, утім на ноги підняли всіх, хто міг допомогти, адже аварія отримала статус глобальної. Працювали тоді теж цілодобово, але зрештою за два дні халепу усунули й проклали понад три сотні метрів нового колектора.
Послухати Валерія Антоновича, то можна й книгу написати про каналізаційні пригоди і не тільки. Утім, вочевидь, у  колективі, з яким ветеран пропрацював 50 років, обійшлось без глобальних аварій. Адже, як зазначають колеги, за довгі роки не чули лихого слова від цього чоловіка. Натомість кажуть, він своєю працелюбністю, глибокою аналітикою і робочих, і життєвих ситуацій та, зрештою, просто щирістю може «заразити» будь-кого. Тепло відгукується про колег, звісно, і сам він. Каже, що йому пощастило працювати зі справжніми людьми від початків. Наставниками були майстри хоч і без дипломів, але з величезним досвідом. Завдяки їм, мабуть, та своїй наполегливості цей чоловік і сам тепер кого завгодно навчить.  Бо про цю роботу він знає не з чуток. Чеканити труби, розбирати насоси, засувки тощо – своїми руками довелося перепробувати все.
Відтак і компетентно, й авторитетно може розказати і про минуле, і про те, над чим треба подумати в майбутньому, аби у рівнян із кранів текло джерело життя, а не «мертва вода». За словами Валерія Антоновича, частина рівненських водопроводів була прокладена ще за Польщі. Вони й досі служать місту вірою і правдою, то й «турбувати» їх можна не поспішати,  адже чавунні труби не іржавіють, а стики заливали свинцем – це «вічні» технології. Одначе треба ще попрацювати над заміною сталевих на сучасні поліетиленові трубопроводи, та завершити автоматизацію усіх технологічних процесів водопостачання. Найважче ж, але чи не найважливіше  – збудувати власні очисні споруди. Діючі майже повністю зносилися, а левову частку очищує «Рівнеазот», утім качати стоки за 14 кілометрів із тиском майже вісім атмосфер – абсолютно нераціонально. Головне для виконання завдань на підприємстві, каже, є  працьовиті й талановиті люди. Та й належні умови для роботи створені.
А наостанок ділиться секретом, як добре спрацюватися з людьми. І підлеглим, і керівником добре засвоїв, що до кожної людини і конкретної ситуації є свій підхід. А ще – самому треба вміти те, що ти хочеш від людини, й обов’язково потрібно цінувати чужу працю. А ще – ніколи не втрачати оптимізму, тоді все буде добре.
За піввіку, який провів на роботі, у Валерія Кожемякіна нагромадилось чимало приємних справ, на які тепер уже побільшало часу: дача, ліс, гриби, риболовля. А залишаючись консультантом із усіх питань на роботі й передавши напрацьовану мудрість та чимало цікавинок молодшим колегам, треба тепер поділитися життєвими цінностями й з онуком.  Зрештою, як завжди зазначає Валерій Антонович, неодмінно все буде добре!
• Анатолій Андрієвський

Версія для друку
7
від 24.11.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»