«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
27 Червня 2017 року

За емоціями та враженнями - до Клеваня

Весна цьогоріч не радує нас теп­лом і сонцем. Часом і з-під теплої ковдри виповзати не хочеться, не те, що в подорож лаштуватися. Але ж інколи таки варто одягнутися відповідно до погоди, взутися у щось зручно-мандрівне і податися у світи широкі за емоціями та враженнями. Он для японців наші природні перлини стали мало не Меккою. І то ж скільки добиратися, та ще й у чужу культуру занурюватися, фактично, без знання мови!

Бо ж навіть якщо японець досконалою англійською почне щось розпитувати, більшість із нас окрім заповітного «хав ду ю ду?» мало чим йому допоможе. Так от, найлегше мандрівників із Далекого Сходу надибати у нашому Тунелі кохання, що у Клевані Рівненського району. Після того, як декілька літ тому компанія Фуджі зняла там свій рекламний ролик, жителі  Країни Вранішнього Сонця мріють побачити на власні очі це чудо природи. Ми ж скромно мовчимо, що його утворенню сприяла ще й наша економічна криза, через яку рейками вздовж дерев, що щільно обступили колію, потяг став ходити все рідше й рідше. А тоді природа взяла своє – зелень розрослася, розбуялася, творячи казку в реалі. Обласні чиновники навіть програму розвитку туризму в цьому куточку краю придумали і прийняли. Недавно голова облдержадміністрації власноруч «латав шпари» у тунелі. Бо ж треба і щоб гарно, і для реклами. Надіюся, цією акцією рекламували тунель, а не голову. І зовсім скоро іноземці вже за новенькими кількамовними вказівниками самі добиратимуться до пункту призначення, бо ж наше «хав ду ю ду» їм мало чим помагало. Принаймні, коли кілька років тому ми вперше розгублено роззиралися на залізничній платформі із німим запитанням в очах: «А тепер куди?» – навіть озвучити його не було перед ким! Бо довкола лиш ліс, башта, красива стара «пристанційна» будівля – така якась, як із «руской глубінкі» (правда, в отій міфічній «глубінці» я ніколи не була і не прагну, але фантазія малює її саме так).
Тунель насправді вражає. Масштабність і краса на фото цілком співпадають із реальністю. (Пам’ятаю одне із найбільших своїх розчарувань – будівля Верховної Ради – така велична, прозоро-купольна на фото, і щось таке «ні про що» в реалі. Зрештою, так воно і є, але про політику тут не будемо). Якщо вам дійсно пощастить, і велелюддя буде в рази менше, ніж зазвичай, то і враження, і фото вийдуть нереальні!
Кажуть, що при спорудженні залізниці між Оржевом і Клеванем не обійшлося без кохання і романтики. Ще на початку 20 століття молодий польський інженер вподобав  у Клевані гарну україночку, і щоб скоротити собі дорогу до коханої, переконав господаря, на якого працював, у необхідності побудови колії через ліс. Вона вийшла рівненька і затишна, а закохані, попри заборони батьків, могли ліхтариками за допомогою азбуки Морзе сигналізувати одне одному про свої почуття. Існує й більш прозаїчна версія, яка стверджує, що колію збудували між двома військовими базами, а щоб замаскувати цей стратегічний об’єкт, засадили довкола ліс. Коли ж потяг, що курсував колись щодня, почав проїжджати тут вряди-годи, природа взялася за створення власних архітектурних форм. І її витвір вражає. Тунелем можна йти від початку і до знемоги - всі 4 з лишком кілометри, добре, що тепер кількість фотографій не залежить від довжини плівки. Бо її стільки метрів треба було б – на сам тунель, і болітце обіч нього, і на могутні дерева у лісі обабіч. А ще конвалії, кульбаби, фіалки, навіть гриби – залежно від сезону! Тут без проблем можна перекусити на затишній галявині, головне потім за собою гарненько прибрати. Зайти можна аж в Оржів, а вже звідти добиратися додому залізницею чи маршрутками. Але краще все ж таки повернутися і принагідно відвідати ще одне варте уваги місце – Клеванський замок.
Перша згадка про фортецю князя Михайла Чарторийського на берегах тутешньої річки Стубли датується ще 1475 роком. У кінці XV століття його син Федір добудував і укріпив замок. Але вже в 30-х роках наступного віку він швидко втратив оборонну функцію. Спершу тут розташували госпіталь, а потім віддали єзуїтам, які влаштували свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця XVIII ст. А ще був період, на межі XIX-XX століть, коли в замку функціонувало духовне училище. А далі велична будівля стояла пусткою і переходила із рук у руки різним владам, що вервицею мінялися у нашій непростій історії. Під час Першої світової мури фортеці добряче постраждали, але після неї ще послужили школою, а згодом й інтернатом. Та радянська влада за незрозумілою, та напрочуд сталою і страшною, традицією розмістила у стінах замку загони НКВС, а німці під час Другої світової – свої каральні органи.
Впродовж 1953-1988 років фортеця встигла побувати і школою механізації (пізніше сільським професійно-технічним училищем № 3), і лікувально-трудовим профілакторієм. Певне, саме з тих часів позалишилася на багатолітніх мурах лицювальна плитка – бо це так у радянських традиціях – заліпити все, що вибивалося із загального сірого пейзажу – так було у Гощі із маєтком Валєвських, так сталося і в Клевані. Але, зрештою, саме через те, що у замку були розміщені радянські установи, він не зруйнувався, як більшість аналогічних споруд у нашій області. На початку двохтисячних сталася у замку пожежа, але, на щастя, не знищила вщент, лише трохи пошкодила.
Із 1630-х років зберігся у містечку й костел Благовіщення із дзвіницею. Зараз його відроджують. Зрештою, розмови про реставрацію замку теж ведуться постійно, але, на жаль, безуспішно. Кажуть, не на часі, є справи важливіші і нагальніші. А от коли той час нарешті настане, може виявитися, що відроджувати вже нічого...
Бачите, замки, як і люди, можуть бути самотніми! От стоять собі – такі велетенські, могутні та грізні – а всередині пустка. І не захищають нікого, й не зігрівають, не лякають ні легендами, ні привидами. Тільки світять дірявими дахами, якщо пощастило хоч якось ті дахи зберегти. А поруч два обласних центри – Рівне і Луцьк – сусідять із Клеванем, а отже географічне розташування вигідне для розвитку туристичного об’єкта. Але у нас усе так - наприклад, шикарна київська траса байдуже пролягає повз руїни Корецького замку чи гощанського маєтку Валєвських. І часто навіть місцеві не можуть до пуття розповісти, що ж і де тут відбувалося. Правда, у Клевані групка підприємливих дітей пропонує поводити приміщеннями і підземеллями колишнього маєтку Чарторийських. От тільки від побаченого стає сумно. І від безперспективності. Бо щось мало віриться, що нова обласна програма спроможеться хоч якось покращити ситуацію…
Мирослава Кирильчук

Версія для друку
19
від 12.05.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»