«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
23 Липня 2018 року

У патрульної поліції – обличчя рівнянки

Коли перші новоспечені копи складали присягу на майдані Незалежності в Рівному, у складі рівненських патрульних на службу заступало 26 представниць прекрасної половини людства. Була серед них й Іванна Бояківська, котра у нову поліцію прийшла служити разом із чоловіком Любомиром.

Він працював менеджером із експорту в одному із супермаркетів, вона викладала психологію в Острозькій академії. Щоб змінити роботу, в обох накопичилось чимало причин, але рішення піти у нову поліцію, за словами подружжя, було свідоме і виважене, а приймали його майже півроку. Нині Іванна Бояківська – у прямому сенсі обличчя Патрульної поліції України. Саме її фото прикрашає сайт відомства. Що ще змінилося із тих пір, відколи вона з чоловіком прийняли присягу, чи виправдались сподівання, як почувається тендітна жінка на переважно чоловічій роботі, зрештою, хто за старшого вдома? Про це з нею поговоримо напередодні свята усіх жінок.

– Ясна річ, коли людина змінює насиджене місце, вона повинна подолати якусь критичну межу, після якої мало б піти усе на лад, а нова робота стала б звичною зоною комфорту. Як із цим склалося?
– Ця критична межа на такій роботі не має сталої величини, тобто не скажеш, що на те, аби розгладились усі кути, потрібно місяць, півроку чи рік. Доводиться долати цю межу щоразу, коли стикаєшся зі складними ситуаціями. А їх тут вистачає. Утім, я належу до когорти тих, хто звик долати труднощі, а не втікати від них.  
– А як зі сподіваннями?
– Що ж до сподівань, то вони виправдались. А варто зауважити, що моїм основним мотивом були зміни. І вони є. Я їх бачу. Я їх усвідомлюю. Я їх втілюю. Водночас, коли ти спостерігаєш за  ситуацією зовні, у тебе одні очікування, коли ж побачив кухню зсередини – уже з’явилися нові сподівання. І ці внутрішні сподівання менш помітні, але навіть більше впливають на мотивацію, ніж зовнішні.
– Чи відчуваєте ви на роботі гендерну дискримінацію? Траплялось таке, що до вас ставилися передусім як до жінки, а не як до копа – представника закону?
– Цього не уникнеш. З одного боку це нормально, а інколи й навіть приємно, що, окрім полісмена, в тобі бачать жінку. Одначе на першому плані все ж виконання службових обов’язків. Так повелося ще з часів навчання: не було такого, що є поліцейська, а є поліцейський. Особи жіночого роду і чоловічого однаково на службі народу України. Дійсно, у чоловіків більше переваг, коли йдеться, скажімо,  про застосування фізичної сили, й інколи доводилось чути масу критичних висловлювань – мовляв, куди ці дівчата лізуть, то ще їх треба захищати і тому подібне. Але як показала практика, у копів жіночого роду є свої козирі, які допомагають вирішити, скажімо, сімейний конфлікт. Чи, наприклад, така ситуація: зупинили підозрілого водія, а він починає поводитися зухвало, зверхньо  або взагалі відверто хамити напарнику, коли ж підхожу я, аби з’ясувати, що там за конфлікт, і вступаю у розмову,– водій вже зовсім в іншій манері починає вести діалог. Зрештою, з розумінням ставиться до вимог, дає документи на перевірку,  намагається поводитися толерантно. Відтак жіночий характер, гнучкість жіночого мислення під час вирішення конфліктів інколи в рази необхідніші за силові методи.
– Чи вигідно на такій роботі працювати з чоловіком, умовно кажучи, варитися в одному котлі? І як тепер вдома? Чи побільшало часу бути разом?
– Із чоловіком у нас однакові звання – лейтенант. Тому обов’язки розподілені рівнозначно, й ніхто нікому не підпорядковується, – жартома і всерйоз зазначає Іванна. –  Не можу сказати, що ми багато часу проводимо разом, а, тим більше, вдома. Втім у сучасному світі, мабуть, це природно. Бо люди нині зайняті й більше приділяють уваги питанням, що пов’язані з роботою, ніж домашнім. Але ми намагаємося скомпонувати все так, аби ніхто не відчував себе обділеним увагою. Ось нещодавно, наприклад,  під час відпустки разом мандрували. А в тому, що варимося ми в одному котлі, теж є своє плюси й мінуси. Безумовно, відчувається підтримка. Не треба, наприклад, розжовувати нюанси й деталі, коли щось пояснюєш, й таке інше. З іншого боку, коли обидва живуть у тих же самих реаліях і обставинах, а поліцейських, щоб ви собі розуміли, на святкові ситуації й випадки не викликають, а стикаєшся здебільшого з негативом, то коли в одного й іншого  робота – негатив, звісно, без складнощів не обходиться. Але є розуміння, і це рятує.
– Як дослужились до того, що Ваше фото з’явилось на банері Патрульної поліції України?
– Це був для мене абсолютний сюрприз. Я ні про що не знала: ні про конкурс, ні про якісь інші умови ніхто нічого не говорив. Просто якось мені про це повідомила наш прес-секретар. Мовляв, а ти бачила, що твоє фото тепер уособлює всю патрульну поліцію країни. Звісно, було приємно, але потім якось трішки сумно навіть стало: фото, як на мене, обрали не дуже – можна було б якесь «при виконанні»… Зрештою у патрульну поліцію я пішла служити, не задля фото, а щоб бути корисною для людей, свого міста, країни та захищати тих, хто цього потребує. І це – найважливіше, щоб судили не за кількістю фотографій деінде, а за кількістю зроблених добрих справ.
– Чи не жалкуєте, що змінили викладацький портфель на поліцейську форму?
– Це етап, про який я згадую з теплотою, але не з жалем. Більше того, життя перекрутило так, що якоюсь мірою я повернулася до витоків. Нині обіймаю посаду інспектора зв’язків із громадськістю. Відтак провожу чимало часу й у викладацькій іпостасі – дуже багато доводиться проводити занять і зустрічей із дітками, також читаю відповідні лекції учням, студентам. Однак я відкрила й себе нову, адже ніколи не подумала б, що колись знатиму будову пістолета й розбиратиму його на швидкість або ж застосовуватиму фізичну силу, зокрема, кайданки.
– Що побажаєте нашим читачам, а передусім читачкам, напередодні свята весни?
– У кожного з нас є всередині цілий світ, і він часто залишається непізнаним. Тому передусім бажаю ніколи не нудьгувати й якомога частіше виходити із зони комфорту. Розвиватися. Відкривати для світ себе, себе світові, світ у собі. І дозволяти собі спонтанні рішення.
• Спілкувався Анатолій Андрієвський

Версія для друку
10
від 09.03.2018р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»