«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
18 Грудня 2017 року

Волинські Афіни повертають свою велич

Я познайомилася з ним, коли він був провінційним і тихим. Ніякі зорі тоді не віщували, що в його серці оселиться мрія про академію, хоча в думках окремих сміливців такі фантазії вже жевріли й от-от мали б заіскритися полум’ям. Я бачила його скромність, що десь навіть межувала з убогістю. Ба, тоді я мало що знала про його минуле, але камерність, затишок, тепло, із яким він мене зустрів уперше, й до цього часу гріють і роблять кожну нашу зустріч трепетною й незабутньою, а спогади світлими, щирими й смішними.

Як-от той, де ми деремося із бойовою подругою моїх студентських років на гору, де височіє замок, з якого я раптом побачила його величним. Так, саме звідти вперше глянула йому в очі й зрозуміла, що наша дружба надовго. Бо завоювала його, взяла штурмом, як ту Замкову гору, що тоді щедро буяла кропивою та лопухами. І потім ще не раз приїздила в Острог - і тоді, коли він поволі скидав із себе вуаль провінційності, і тоді, коли вже потрошки набирався гонору. Бачила, як із напівзруйнованої Луцької брами зробили ще один музей – подумайте тільки – черговий музей у районному центрі, де ж це бачено! Можливо, колись і з Татарської вежі винесуть сніпки сухої кукурудзи й виведуть козу (думаю, там її вже давно немає, але ця вежа саме так і запам’яталася, як побачила її вперше ще на початку 90-х - з козою, яка опиралася наступу культури і голосно мекала, й кукурудзою). Потім приїжджала сюди на весілля й у гості до добрих людей, на цікаві зустрічі, згодом привозила своїх дітей, аби й вони походили тихими вуличками колись одного із п’яти найбільших міст України.
Але часи розквіту були давно, у XVI столітті, і нині свідчень економічної могутності Острога не залишилось. Зате залишилася найперша згадка про нього, вписана на сторінках Іпатіївського літопису під 1100 роком, коли він був відданий за рішенням Ветичівського з’їзду Давиду Ігоровичу - внуку Ярослава Мудрого, як пише документ, взамін Володимирецького князівства за осліплення Василька Ростиславовича разом із городищем Більмаж. І мене дуже здивувало те, що Більмаж - назва давня й історична, а я все «ліпила» її до часів Союзу й індустріалізації. Острог же, кажуть, отримав назву через те, що нині тиха і добродушна річка Вілія робить крутий заворот саме там, де було давнє місто. Існує ще одна версія назви - пагорб Замкова гора, розташований у місті, був оточений дерев’яною огорожею, яка складалася зі загострених зверху колод-острог. А де правда, з’ясують хіба ветхі документи, якщо колись будуть знайдені. Хоча й без них зрозуміло, що жили у цій місцині з прадавніх часів, бо й залишки давньоруського городища знайдено, є й інші свідчення. А от ті давні письмена і грамотки, що дійшли до нас, стверджують, що «богоспасаемый город Острог» вважав своїм володінням великий литовський князь Любарт. У середині ж XIV століття місто отримав племінник і тезка короля Данила Галицького, що виявився вправним і сміливим полководцем, якому вдалося перемогти польського короля Казимира ІІІ й стати патріархом родини Острозьких, що володіла містом сотні років. Острозькі вже в XIV столітті відбудували в місті замок, Богоявленську церкву. Перша писемна згадка про замок датована далеким 1386 роком. А десь ближче до 1430 року навколо Острога спорудили потужні укріплення з вежами, оточені ровом і валом. У 1450 році на місці дерев’яної церкви звели кам’яний собор, ще раз перебудований князем Острозьким у 1521 році. У 1528 році місто отримало магдебурзьке право та самоврядування. На початку XVI століття велике монголо-татарське військо зазнало тут нищівної поразки, а вже в 1576 році князь Василь Костянтин заснував тут славетну академію, де працювали відомі й шановані вчені та педагоги — Герасим, а згодом і його син Мелетій Смотрицькі, Іов Борецький, Дем’ян Наливайко. Саме вони оприявили нашу історію у слові, правда, здебільшого у лементах та треносах. Друкарську справу розгорнув й Іван Федоров, тож і Острозька Біблія тут побачила світ, і «Буквар» та «Новий завіт з Псалтирем». Саме тоді сучасники називали Острог Волинськими Афінами. Але після смерті Василя Костянтина Острозького та переходу міста до Речі Посполитої воно почало занепадати як культурний, освітній та навіть економічний центр. І ні Заславські, ні Вишневецькі, ні Сангушки вже не змогли повернути Острогу його колишню велич. Згодом, під час поділів Польщі, Острог переходив від одних власників до інших, що теж не сприяло розквіту і міста, і замку.
Ходив вуличками міста й тоді ще сотник Богдан Хмельницький. Звідси він писав 1648 року листа польському королю з проханням припинити утиски православних козаків. Тоді влада Речі Посполитої не поставилася серйозно до застережень уже немолодого сотника, а вже через рік його армія переможно вступила в Острог. А він в’їхав туди як гетьман.
Восени 1846 року був в Острозі Тарас Шевченко за завданням Археографічної комісії, коли їздив на Волинь і Поділля описувати історичні та архітектурні пам’ятки. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він писав: «На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как например в Остроге или Корце». Згадки про це місто є і в повісті «Варнак». Відвідували Острог й Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш, Михайло Коцюбинський, Михайло Грушевський, Іван Франко, Микола Костомаров.
Нині ж місто теж приваблює туристів, студентів і науковців, адже тут діє відновлена Острозька академія, що має гордий статус національного університету. Й, мабуть, заслужено, бо територія цього навчального закладу розширюється, розбудовується, красивішає, а студенти з гордістю відгукуються про свою альма-матер.
Зараз в ансамбль відбудованого замку входять «Мурована вежа», Богоявленська церква, башта «Нова» та дзвіниця, правда, збудована вже на початку XX ст. Саме Мурована вежа стала свідком й учасником історії міста - від першого свого будівничого й засновника роду Острозьких князя Данила - до днів нинішніх, де їй судилося стати краєзнавчим музеєм. До речі, досить пристойним, де експонуються оригінали давніх картин, ікон, неперевершені скульптури Томаша Оскара Сосновського. Є тут і примірник славнозвісної «Острозької Біблії» Та й сам перший поверх музею розташований у підвальних приміщеннях замку, де вид­но давню кладку, а стилізовані світильники створюють ауру княжих часів.
Колись поруч із православними соборами в Острозі височіли мечеті, синагоги й костьоли, але чільне місце все ж займав Богоявленський собор, який, як і багато духовних святинь в нашій історії, у тривожні часи ставав частиною оборонних споруд - про це свідчать його монументальність та товщина північної стіни, що чи не єдина збереглася після того, як маєстатне панство, що володіло Острогом, після довгого опору перейшло таки в католицизм, а собор почав занепадати. Згодом він був відновлений і зараз використовується як культова споруда. Й надіюся, що хоч тепер ревні бабуськи не біжать наввипередки із хустками та плахтами до замріяних подорожніх, які заходять у храм у тому, в чому їм зручно вирушати в мандри. Важлива колись як оборонна споруда, а нині цікава як Музей книги, Луцька брама теж відбудована й ошатна. Місто розвивається, воно гостинне і щире – і це щоразу тішить око й радує душу. Нині воно невеличке, але своїм великим серцем готове обійняти всіх, хто підніметься на пагорб до древніх замкових стін і щедро зачерпне його славної історії та гляне в його сучасне усміхнене обличчя.
Мирослава Кирильчук

Версія для друку
25
від 23.06.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»