«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
18 Жовтня 2017 року

Таки справжній полковник

Шістдесяти­трьох­річний турецький полковник у відставці Сабрі Сіпахіоглу так закохався в Рівненщину, що заснував у селі Деражне Костопільського району ферму із розведення племінних овець. Попри те, що за два роки ще не заробив тут жодної гривні, хоча вклав чимало, має амбітні плани на майбутнє і впевнений, що все в нього вдасться.

Трохи більше як два роки тому, у січні 2015-го, Сабрі вперше відвідав Рівне й місто йому настільки сподобалося, що вирішив провести тут решту свого життя. 

– Відколи Україна стала незалежною, я вважав, що вона має бути одним із найголовніших стратегічних партнерів Туреччини. Дотепер впевнений, що прийде час і Україна матиме великий вплив на міжнародній арені, – каже Сабрі.

 У 1993 році він пішов у відставку зі Збройних Сил Турецької Республіки. Кожних півроку  відвідував одну  з колишніх республік Радянського Союзу. А  у 1998 році разом із офіційною делегацією Турецької Республіки, яка вивчала можливості розвитку оборонної промисловості, оскільки на той час працював консультантом оборонного відомства своєї країни, вперше приїхав в Україну. З того часу наша держава стала для відставного турецького полковника сильним стратегічним партнером. І він вирішив не просто підтримувати з нею зв’язки, а навіть  оселитися в  Україні. Спершу приїхав у Одесу, де зайнявся бізнесом, потім у Криму – фермерством.

– Зі свого боку я докладав чимало зусиль, щоб було укладено двосторонній договір між нашими країнами, і добре, що у 2012 році він був підписаний. З того часу я переважно знаходжуся в Україні. Усі ці роки я намагався втілити в життя окремі проекти і вивести їх на на високий міжнародний рівень, – запевняє громадянин Туреччини.

 Із початком загострення російсько-українських відносин Сабрі став на бік України і всюди, там – у Туреччині, і тут – в Україні, всіляко намагається донести правду про нашу державу. Каже, що було доволі непросто  прийняти таке складне рішення, адже в Росії на той момент мав чимало друзів, але він зробив для себе вибір на користь України.

Із  часом космополітичний Київ, як стверджує Сабрі, дещо його втомив, і з кінця 2014 року він почав шукати нішу в Західній Україні. У Рівному живе його  товариш, теж громадянин Туреччини, який одружений на дівчині з Рівного, і він  дуже розхвалив йому наш край. Взимку 2015 року Сабрі вперше відвідав Рівне. Потім запросив сюди свою дружину, бо вважає її своїм головним порадником  у питаннях бізнесу. З її  слів стало зрозуміло, що іншого такого чудового міста в Україні вона не бачила. А трохи пізніше запросив у Рівне і двох своїх синів-бізнесменів, які займаються програмуванням.  Після цього на сімейній раді вирішили, що вибір треба зупинити на Рівному. Місто полонило турецького підприємця своєю чистотою, цивілізованістю, культурою людей і тим душевним внутрішнім спокоєм, який воно дає. За життя  військовому довелося пережити чимало стресових моментів, а це місто його справді заспокоїло.

Сабрі вирішив зайнятися сільським господарством, зокрема тваринництвом, наддавши перевагу вівчарству. Стали шукати господарства, які продаються або ж здаються в оренду. Той же товариш  порадив придивитися до Деражного.

– Щойно моя нога ступила на деражненську землю,  зрозумів, що це те місце, яке мені сниться, місце моєї мрії, де  хотів би провести решту свого життя, – піднесено каже 63-річний чоловік.

На той час, завдячуючи й місцевій владі, турецький підприємець зміг викупити майнові сертифікати у понад 750 пайовиків. Завдяки цьому в серпні минулого року більша частина майна колишнього  колгоспу «Світанок» була переведена на баланс компанії ТзОВ «Сілер».

Певний досвід у вівчарстві  на той момент у Сабрі вже був. Свого часу він почав цим займатися у Криму. Своє завдання вбачав у тому, щоб забезпечити стабільність татарським сім’ям, а вони все-таки у тваринництві, а особливо у вівчарстві, розуміються. Після відомих подій у Криму Сабрі залишив татарам в оренді ферму на 49 років, яка на той час вже вийшла на прибутковий рівень.

– Зараз, коли спілкуєшся з ветеринарами на тему овець, то часто доводиться чути, що ми, мовляв, цим займалися 20 років тому, й досвід справді дещо загублений. Свою мету  вбачаю в тому, щоб  відродити в Україні вирощування племінних овець порід Романівська та Мерінос й поставляти в Туреччину племінних тварин високої якості. Тобто будемо займатися розведення та експортом. Маю амбітну мрію стати провідним господарством із розведення племінних овець. Зараз маємо понад 2000 голів. Одного зі своїх синів переманив від програмування до фермерства. Він побудував у Туреччині ферму, і перша партія овець із України потрапить  до нього. На цьому тижні  плануємо відправити майже 600 голів, а згодом  ще  900, – ділиться своїми планами турецький фермер.

У Туреччині, як стверджує Сабрі, нескладно почати займатися вівчарством, але це значно дорожче, ніж в Україні. Стверджує, що як тільки в Україні дозволять купувати землю іноземцям, він теж буде готовий її придбати. Хоча каже, що для його бізнесу це не надто важливо – може й надалі орендувати землю, як робить це тепер.

– Для мене важливо, що на моєму робочому столі два прапори – турецький і український.  Вважаю Україну своєю другою батьківщиною. Стараюся бути прикладом для закордонних інвесторів. Не секрет, що багато хто через кризу покинув Україну, я ж своїм прикладом намагаюся всіх переконати, що цього робити не варто, – заявляє мій співрозмовник.

Цьогоріч ще 18 січня Сабрі прилетів в Україну і з того часу не покидав нашу країну. Йому часто телефонують друзі, запрошують у гості до  Туреччини, а він відповідає: «Якщо ви скучили за мною, то прилітайте в Україну». Чоловік ретельно веде записи в журналі про кожен прожитий в Україні день. Переглянувши їх, не без задоволення заявляє, що дружина відвідувала його кожного місяця. На даний момент у сонячній Туреччині живуть мама Сабрі, батьки дружини, є троє внуків, і тому, як вважає чоловік, його дружина має бути там, щоб ділитися з ними своєю любов’ю, дбати про них. Як буде далі, життя покаже.

Зазначає, що поки не здійснить першу відправку овець, його душа не матиме спокою і він звідси не зможе нікуди відлучитися. Кожного ранку він приїжджає на ферму і покидає її лише після того, як останній співробітник йде додому.

– Я належу до тих людей, які не шукають легких шляхів. Труднощі, які зустрічаються, – це все робочі моменти, – оптимістично дивиться в майбутнє Сабрі.

Уже шість років йому  допомагає Лариса Кулаксиз, яка п’ять років жила в Туреччині і добре знає, що саме подолання будь-яких труднощів є фішкою чоловіка. Сини теж підтримують батька і водночас кожного разу не перестають дивуватися, що він зміг подолати черговий щабель. Доволі скептично поставилися й до завірянь батька, що він викупить у 750 сімей майнові паї, мовляв, ну-ну, побачимо, як ти зможеш це зробити в чужій країні.

Планів на майбутнє  в уже немолодого турецького підприємця дуже багато. До кінця року планує зайнятися ще й розведенням ВРХ,  збудувати теплицю і вирощувати овочі, розводити рибу, адже орендує великий ставок.  Як людина військова, жодних труднощів не боїться. Впевнений, що все заплановане вдасться здійснити.

– Мене Деражне привабило ще й  тим, що тут є все своє – загальноосвітня та музична школи,  лікарня і навіть автозаправка. В Туреччині такого немає. До співробітників ставлюсь як до членів своєї родини. Відчуваю, що мене тут поважають і намагаються убезпечити від негативу. До сьогодні я ще не заробив тут жодної гривні, поки що працюю на бізнес, а не навпаки. Гроші заробляють сини і діляться ними зі мною, розвиваючи  племінне вівчарство в Україні, – стверджує турецький фермер.

• Василь Бурченя

Версія для друку
26
від 30.06.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»