«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
22 Серпня 2017 року

Сонце й вітер підкорив маестро

Повз обійстя Петра Тимощука у Грабові Рівненського району проходить електромережа, яка забезпечує село світлом. Втім, йому вона абсолютно без потреби. Вже кілька років поспіль ентузіаст освітлює та обігріває своє господарство з допомогою вітру й сонця. При цьому облаштував свою домашню, так би мовити, теплоелектростанцію, власними руками, використовуючи переважно підручні засоби, зокрема, деталі зі старих авто.

Петро Володимирович каже, що, маючи бажання, облаштувати вдома таку автономну систему, яка акумулює енергію, зможе кожен, для цього вистачить навіть середньої освіти. В нинішніх же умовах, коли постійно зростає вартість електроенергії, це особливо актуально. А для пенсіонерів, котрі змушені виживати за копійчану пенсію, – й поготів. Він же, наголошує, із радістю поділиться своїм досвідом та розкаже, як з допомогою вітру й сонця і електричне освітлення вдома мати, і оселю обігріти та гарячу воду отримати. Власне, завітавши до Петра Тимощука, одразу мала змогу й переконатися в цьому. Щойно господар розпочав розповідь про свої винаходи, до оселі зайшли молоді чоловіки. З’ясувалося, що їх теж цікавить вітряк Петра Володимировича, але не з журналістського, а з практичного боку.
– Та скільки їду повз, все дивлюся на ваше обійстя. Ось нарешті знайшов можливість зупинитися. Можна з вами поспілкуватися? – запитав один із чоловіків із порога.
– Звичайно! Заходьте, будь ласка! – привітно відповів господар, а затим детально розповів молодому чоловікові, як обігріває та освітлює оселю з допомогою сонця й вітру. Разом з’ясували й те, чому подібна конструкція не працює у гостя. Він же у Бармаках під Рівним теж поставив вітряк, аби акумулювати енергію, але необхідного результату не має.
Між тим такі зустрічі у Петра Володимировича – не рідкість, він радий усім допомогти і показати. Головне, каже, розпочинаючи цю роботу, треба розуміти, що вітер обов’язково має працювати у парі з сонцем. Адже є дні, коли не дме, але світить сонечко, або ж навпаки. Коли ж немає ані сонця, ані вітру, хоч таке дуже рідко трапляється, то не біда – на  день-два вистачає енергії, яку акумульовано перед тим.
– Ось, бачите – тут все просто, – показує ентузіаст на жовто-блакитний вітряк, що без упину крутиться на верхівці десятиметрової мачти, – асинхронний генератор, лопасті, велосипедне колесо. Останнє має великий діаметр, а шків генератора, на який переходить ремінь із велосипедного колеса, маленький, завдяки цьому при середніх обертах йде хороший заряд батареї. В середньому – 2 ампера, плюс – стільки ж  акумулюється енергії сонця. Якщо ж вітер надто сильний, як-от нещодавно був, то рятує чорний парус, який ви можете побачити на верхівці, – з допомогою гальмівного барабанчика він  зупиняє вітряк.
– І шуму зовсім немає...– дивуюся.
– Та то завдяки підшипникам, – усміхається Петро Володимирович і веде далі показувати свою домашню “теплоелектростанцію”. Навпроти вітряка на даху будиночка – сонячна панель, далі – різні види сонячних колекторів: із вакуумних трубок та пласкі. Завдяки їм в оселі тепло, є гаряча вода на кухні та в душі.
– У кімнаті стоїть тепловий бак. Холодна вода звідти надходить спершу на плаский сонячний колектор, в якому 20 метрів простого шланга, що скручений  по спіралі й знаходиться під герметичним склом. Сонечко нагріває там водичку до 100 градусів. Після цього вона надходить у вакуумні трубки, де температура піднімається до 120-150 градусів, і повертається у той самий тепловий бак. Далі ж йде на підігрів кімнати і на кухню, аби хазяйка теплою водичкою могла посуд мити. Все працює в автономному режимі.
Загалом, розповів Петро Володимирович, на облаштування всієї системи електропостачання та обігріву він витратив 2,5–3 тисячі гривень. Придбати довелося фактично три речі – асинхронний двигун, контро­лер заряду і сонячну панель. Решта, каже, залежить від фантазії. Наприклад, під панель керування колектором умілець підлаштував щиток приладів зі звичайного ГАЗ-52. Панель керування вітряком і сонячною панеллю теж зроблена із підручних матеріалів. Гарну службу служить, як мовилося, і колесо з велосипеда  та безліч інших речей, що могли б бути просто мотлохом.
– Недорого і ефективно. Ось, бачите, поки ми говорили, вже в колекторі температура піднялася до 40 градусів, – демонструє показник на щитку управління умілець. – Справно працює телевізор, всюди є електричне світло. Щоправда, лампочки у мене всюди енергоощадні – світлодіодні. Загалом хазяйка рахувала, що лише на електроенергії економимо щомісяця не менше двохсот гривень. А ще ж  тепло і гарячу воду маємо. До речі, можна зробити мобільний додаток до телефона і навіть у місті стежити за тим, що тут відбувається, за потреби вмикати і вимикати. Але то вже, як кажуть, зайві навороти.
Взагалі домашня “теплоелектростанція” – то аж ніяк не єдине, чим може похвалитися вправний господар.
– Та він за що не візьметься, то зробить! – із гордістю каже дружина Надія Іванівна і усміхнено киває на подвір’я. Поміж квітів, що дбайливо висаджені скрізь по обійстю (то вже господині заслуга), одразу привернув увагу незвичайної конструкції тракторець. Виявляється, Петро Володимирович його повністю змайстрував сам, і теж – із підручних матеріалів та старих автомобільних деталей. До прикладу, капот на тракторі – це звичайна розрізана поздовж бочка, двигун – із автомобіля ГАЗ-51, задній міст – із електрокара на півтори тонни, решта – так би мовити, зі звичайного металолому.
– Раніше доводилося просити техніку і щоб огорнути, і щоб виорати, – розповідає господар. –  Одного разу просто набридло це. Хіба я дурніший інших? Тож взявся і почав клепати трактор у гаражі. Як бачите, вийшло. Тепер він неабиякий наш помічник – є плуг,  саджалка, копачка, і поливати є чим…  Вже десять років наш «Маестро» нам допомагає.
– Маестро?..
 У відповідь – теплі усмішки Петра Володимировича та Надії Іванівни. Я вже знаю, що названий так тракторець аж ніяк не випадково. Маестро ж бо тут  не один – ось уже тридцять літ минуло, відколи Петро Тимощук створив відомий далеко за межами Рівненщини народний фольклорний гурт «Барвінок», що діє при палаці культури «Хімік» у Рівному. Він є автором багатьох пісень і музики до них, віртуозно грає на гармошці, твори у виконанні очолюваного ним колективу полонили серця тисяч глядачів. Петро Володимирович вдячний, що, попри скруту на підприємстві «Рівнеазот», його керівництво продовжує підтримувати колектив, якому віддано стільки сил і натхнення.
Любов же до музики, каже, йому передалася  від матері Хотини Макарівни. Хоч і не мала відповідної освіти, вона прекрасно співала та грала на мандоліні, навчила грати на музичних інструментах і сина. Попри те, що ось уже 50 років Петро Володимирович пропрацював звичайним водієм, із піснею він ніколи не розлучався і є справжнім маестро.
Незмінною учасницею колективу є й дружина Надія Іванівна, з котрою в парі вже сорок років. І діточок троє виростили, і внуків та правнуків мають, і радувати людей прекрасними піснями продовжують. А нині, як бачимо,  ще й дивують своїм раціоналізаторством у господарстві.
Світлана Тубіна

Версія для друку
27
від 07.07.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»