«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
21 Жовтня 2017 року

Рівненська Месопотамія

У Корецькому районі знаходиться ще одна оаза для любителів минувшини та історії рідного краю – село Великі Межирічі. І не просто собі село, а колишній районний центр зі славною історією та статусом містечка. Перші асоціації, що народжуються у мене від його назви, це древня Месопотамія - країна, що теж розташовувалася між двома річками - Тигр і Єфрат - і була колискою потужної цивілізації. Сама назва «Месопотамія» перекладається з давньогрецької як «країна, земля між ріками», а Рівненщині пощастило, як мінімум двічі, у нас аж дві свої Месопотамії - Великі Межирічі в Корецькому і Межиріч в Острозькому районах! І в обох місць потужна енергетика, древні корені та багата історія.

І хоч перша письмова згадка про Великі Межирічі датується 1544 роком, проте люди на цій території, судячи з археологічних знахідок, жили ще в сиву давнину, в період середнього кам’яного віку, а це приблизно 13-14 тисяч років до нашої ери!!! Під час розкопок вдалося знайти досить добре вцілілі знаряддя праці: кам’яні сокири, луки, стріли, а також римські монети ІІ ст. н. е. Зрозуміло, що поселення, яке розкинулося поміж притокою Случа Ставою та маленькою річечкою, ім’я якої загубилося у сивій давнині, назвати по-іншому не могли. До 1965 року воно мало назву Межиріч або Межирічі, а за польського правління — Межиріч Корецький.
Але ще задовго до цього, майже до кінця XVI століття, ці землі входили до складу Великого Князівства Литовського. Власником Межирічів тоді був багатий литовський магнат Богуш Корецький – великий любитель замків та оборонних споруд, пам’ятаєте, саме він укріпив кам’яними мурами Корецький замок. А от на території Межирічів збудував дерев’яний, так би мовити, з нуля. Правда, на превеликий жаль, замок у 1576 році згорів. Але це не завадило у 1605 році королю Сігізмунду ІІІ надати містечку Магдебурзьке право із привілеєм місцевого управління та проведенням у рік двох великих ярмарків. Крім того містечко у різний час мало дві синагоги, костел, церкву св. Апостолів Петра і Павла, школу військових писарів, однокласне училище.
Зараз окрасою, правда спустошеною і закинутою, є місцевий костел святого Антонія, збудований у 1972-1725 роках у тодішньому центрі містечка замість двох попередніх, перший з яких – дерев’яний - згорів. Сучасники вважали Межиріцький костел однією з найгарніших святинь на Волині і, скажу вам, були стовідсотково праві. Мало де і серед сучасної архітектури, і серед давніх будівель зустрінеш такий красивий могутній храм. Під його мурами почуваєшся навіть не піщинкою, а сміттячком, яке вітрами долі занесло до кам’яного втілення величі. Колись до межиріцької парафії належало 24 села, а при костелі довго існувала римо-католицька школа-колегіум релігійного ордена Піарів. На початку ХІХ століття цей колегіум було реорганізовано в гімназію, яку закрили в 1832 році, після польського повстання 1830 року проти царизму. Костел святого Антонія також мав крипту, де покоїлись останки місцевих шляхтичів. Були там захоронені й представники роду останніх власників Межирічів - Стецьких, зокрема старший син Вітольда Стецького Павло, повне ім’я якого Павло Гнат Адам, теж був похований там. До речі, був він неодружений та бездітний і, судячи з імені, до того часу в родині помирали перші діти, адже відомо, що коли таке стається, то дитину, народжену після померлих, називали Адамом або Євою, залежно від статі. Та чи так це, можете з’ясувати самі, заглибившись у коріння родинного дерева місцевих магнатів. У 2014 р. останки зі склепу були перепоховані біля костелу. Зараз могутня споруда стоїть закинута, на пишне колись внутрішнє убранство можна позаглядати крізь шпаринку масивних дверей. Одна із двох бокових веж-близнюків без даху і шпиля, та й увесь дах добряче нагадує решето, тож природні стихії глумляться над святинею, а чагарники щоразу щільніше обступають її з тилу та боків. Неподалік стоїть непримітна одноповерхова будівля, табличка на якій свідчить: «У цьому будинку в 1938-50 рр. в період існування В. Межиріцького району репресивними органами влади (НКВС і НКВД) були закатовані межирічани та жителі навколишніх сіл – патріоти України. Вічна слава загиблим». Таке ось німе свідчення печальної нашої історії.
Але ще задовго до Стецьких, у ХVII столітті, Межирічі трохи були сотенним містечком Волинського полку, а потім відійшли у володіння панів Любомирських, й саме тоді почали занепадати, бо маєстатна родина в основному жила у Варшаві та переймалася, яким би то чином посісти королівський престол, тож інтереси межирічан їй були далекі й нецікаві.
Починаючи з 1760 року, впродовж дванадцяти років, тут знаходився центр хасидського руху, а його другий лідер, Дов Бер із Межиріча, отримав призвісько за іменем містечка. Та ХХ століття стало фатальним для тутешньої єврейської громади, німці знищили більшість її представників, у Межирічах залишились лише могили та пам’ятний знак.
У 1773 році власником Межирічів став Ян Казимир Стецький, тож якраз його родинна історія найближчих дві сотні років була міцно пов’язана з цим містечком – аж до 1939 року, коли радянська влада прийшла і забрала все нажите в останнього власника маєтку Юзефа Стецького. Подейкують, що ще в далекому 1773 році попередній власник Яблоновський за одну ніч програв у карти містечко і навколишні села великому хорунжому Стецькому – з того часу цей рід і піклувався про поселення. І це пішло на фарт Межирічам, адже новий власник збудував тут палац у класичному стилі, при ньому насадив парк, обнесений стіною із розкішним садом, композиціями з декоративних дерев та кущів різних порід, алеями для прогулянок, оранжереями і теплицями із квітами, що за красою прирівнювались до королівських. Перед маєтком тихо грав хвильками ставочок із фореллю. Довкола ж палацу знаходилися будинки для челяді та підсобні приміщення, а в стайнях утримували понад сотню чистокровних англійських і турецьких скакунів, за якими доглядали конюхи-німці. Дотепер ці будови не збереглись. Краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький зазначає, що маєток постав на місці давнього замку Любомирських на самісінькій межі ХVIIІ і ХІХ століть. Тут же Казимир Стецький відкрив і навчальний заклад для польської молоді з кабінетом фізики, мінералогії та ін.
Із часів третього поділу Польщі аж до Першої світової війни Межирічі входили до складу Російської імперії. У 80-х роках ХІХ століття тут працювала суконна фабрика, пивоварний завод та гуральня. І, як вважають жителі села, другу частину роману «Fata Morgana» Михайло Коцюбинський написав під враженням відвідин міста Межирічі, а зокрема цієї гуральні.
Зараз палац юридично належить дитячому інтернату і знаходиться в досить занедбаному стані та потребує ремонту, хоч усередині досить добре зберігся інтер’єр.
Отож включіть у свою мандрівну карту славні Великі Межирічі, може, пройшовшись стежками, якими ступав класик української літератури та багато інших гідних людей, і у вас прокинеться якийсь прихований талант. А як ні, то просто побачите багато цікавого і гарно проведете час.
Мирослава Кирильчук

Версія для друку
17
від 28.04.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»