Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

ПЕРШИЙ ПОЛЬСЬКИЙ КОСМОНАВТ – ІЗ БЕРЕЗНІВЩИНИ

Після того, як в бою з фашистами загинув його батько-партизан, мати сама виховувала дітей. Обидва брати Гермашевські стали льотчиками, старший - нині генерал”. І тільки згодом у розмовах, а потім і в пресі, стало звучати, що польський космонавт насправді народився у селі Липники Березнівського району, знищеному в 1943 році внаслідок міжнаціонального протистояння поляків і українців. Перший польський космонавт Мирослав Гермашевський  нещодавно побував у Березному, взяв участь у відкритті пам’ятника полякам, похованим на колишньому римо-католицькому кладовищі, де упокоївся і його батько.

Життєва дорога розпочалася у поліському селі

 Гермашевський  Мирослав - польський космонавт, бригадний генерал (у відставці). Народився 15 вересня 1941 року в селі Липники (зараз це територія Березнівського району). У 1961 році закінчив середню школу. Із 1961 до 1965 року навчався у Вищій офіцерській льотній школі у Дембліні. У1971 році закінчив Академію Генерального штабу Війська Польського  ім. Кароля Сверчевського. У жовтні - листопаді 1976 року пройшов медичне обстеження в ЦПК ім. Ю. Гагаріна, був визнаний придатним до участі в космічному польоті  і обраний в якості одного з двох польських космонавтів за програмою «Інтеркосмос». З грудня 1976 пройшов повний курс підготовки до польоту в ЦПК ім. Ю. Гагаріна в якості космонавта-дослідника. У червні 1977 отримав призначення в основний екіпаж разом з П. І. Климуком. Єдиний політ з 27 червня до 5 липня 1978 р.  здійснив як космонавт-дослідник на КК «Союз-30» та орбітальній станції «Салют-6» разом з П. І. Климуком. 28 червня проведено стикування зі станцією «Салют-6», на якій працював екіпаж другої основної експедиції (В. В. Коваленок і А. С. Іванченков). Після виконання програми 5 липня корабель «Союз-30» відстикувався від станції і в той же день здійснив посадку. Тривалість польоту склала 7 діб 22 години 02 хвилини 59 секунд.

У  1982 році закінчив Військову академію Генерального штабу імені К. Є . Ворошилова в Москві. До 1988 року служив заступником начальника Головного політичного управління польської армії. З 1988 до 1991 року був комендантом (начальником) Вищої офіцерської льотної школи. З 2000 року - у відставці. Кавалер ордена Леніна і медалі Золота Зірка (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 липня 1978 року). Кавалер ордена Хрест Грюнвальда першого ступеня.

 

Із книги спогадів Владислава Гермашевського «Відлуння Волині»

 «З родинних переказів пам’ятаю, що мій прадід Вінценти Гермашевські, загродовий шляхтич гербу Заремба, іммігрант із сибірського заслання, куди він потрапив після листопадового повстання, оселився в п’ятдесятих роках минулого XIX століття в Малинську коло Сарн на Волині, де у графа Міхала Малинського став управителем тамтешнього маєтку у володіннях родини Малинських. Там у подружжі з моєю прабабусею Вільгельміною з Лісєцьких він привів на світ доволі численних нащадків, у тому числі мого дідуся Сильвестра Гермашевського та його братів Юзефа, Лукаша й Петра, яких я пам’ятаю ще живими, а також їхніх сестер Салєзу і Анєлю.

Мій дідусь Сильвестр виростав, виховувався й здобував освіту у маєтку в Малині разом із своїм однолітком, єдиним спадкоємцем Малинських, наймолодшим графом Емануелем Малинським. Там вони познайомилися й заприятелювали до такої міри, що після того, як граф Емануель Малинскький успадкував маєтки і переселився до Зурного коло Березни, він винайняв на постійно у себе мого дідуся Сильвестра як свого найближчого приятеля і довірену особу, а також організатора і колегу в численних гулянках і мандрівках по світі.

Благодійник мого дідуся так досконало й безтурботно розважався, що забув не лише про свої маєтки, але й про потребу одружитися, відтак не залишив нащадків. Натомість мій дідусь Сильвестр, хоча й служив йому сумлінно, не забув про одруження й уже зрілим і досвідченим чоловіком пошлюбив у Зурному шістнадцятирічну тоді Марію з Гутніцкіх, мою майбутню бабусю, яка пізніше народила йому кільканадцять добірних діток, у тому числі й Романа, мого майбутнього батька. (...)

(...) Мій дідусь Сильвестр не схвалював пустого, гулящого стилю життя свого вельможного працедавця, але не міг йому перечити, бо втратив би роботу. Він супроводжував його у численних мандрівках, пізнаючи світ і людей, набуваючи досвіду, яким пізніше добре скористався, аби впливати на покращення рівня свідомості й життя своїх земляків, а особливо для виховання, навчання і вказання правильного життєвого шляху своїм нащадкам.

Після того, як він пішов від свого багаторічного господаря (чим той був дуже невдоволений), мій дідусь вирішив заснувати власне родинне гніздо. Задля цього в 1910 році у прилеглих до Липників Полицях він придбав кількадесят гектарів вкритого лісом грунту з парцеляції та розпродажу частини зурненського маєтку, власник якого  граф Емануель Малинський, потрапив у такі серйозні фінансові клопоти, що був оголошений банкротом.

Енергійний і підприємливий дідусь невдовзі збільшив свою власність, купуючи наступні ділянки, які мій батько виплачував аж до 1938 року. Придбавши грунт, за допомогою старших синів дідусь власноручно вирубував і корчував ліс, завдяки чому отримав будівельний матеріал для майбутнього власного дому, а відвойовану у лісу землю використав для ріллі.

Невдовзі постав будинок, почала щедро родити рілля. (...) В 1925 році після служби у війську і закінчення сільськогосподарської школи в Ледухові до рідного дому повернувся один із середущих синів дідуся Сильвестра, Роман. Маючи необхідні рільничі пізнання, молодечий ентузіазм і запал до праці, він перейняв у батька перспективне, не призначене для поділу родинне господарство у Полицях.

Через якийсь час 27-річний тоді господар Полиць взяв за дружину на шість років молодшу Камелію з Бєлявських з Млодзянівки, так постала нова гілка генеалогічного дерева роду Гермашевських з Волині. По черзі народилися Аліна, Владислав - автор цих спогадів, відтак Сабіна, Анна, Тереса, Богуслав і зрештою в 1941 році наймолодший Мирослав Гермашевский, пізніший перший польський космонавт. (...)

З польської переклав Андрій Павлишин

«Але оскільки я народився тут – я і ваш космонавт теж...»

(Із виступу Мирослава Гермашевського на мітингу з нагоди відкриття пам’ятника

на римо–католицькому кладовищі в Березному 23 червня 2013 року): - Шановні панове!

Сьогодні - чудовий день. Він залишиться в нашій пам’яті, мабуть, вже допоки житимемо. Всі ми хочемо висловити нашу вдячність за те, що можемо бути присутніми на цій пам’ятній події.

Я народився тут недалеко. Ми жили дуже дружно з українськими сусідами. А тому з дитинства Березне є для мене тим місцем, куди я завжди повертаюся своїми думками. Пам’ятаю розповіді моєї мами, моїх братів і сестер, як тут було, які прекрасні тут ліси, квіти, луки,  яка  врожайна земля.

Через два місяці мине рівно 70 років, як ксьондз Росовський поховав мого тата, який теж спочиває десь на цьому кладовищі, котрий дав життя моїм братам і сестрам, а було нас у нього семеро.

Часто думками я бував на цьому цвинтарі. Але не міг сюди приїхати, зі смутком згадуючи, що немає вже тут цвинтаря.

А сьогодні я щиро можу сказати: «Приїжджайте сюди, до Березного, бо є вже куди їхати».

І тепер я можу покласти символ пам’яті - цей вінок у вигляді серця - своєму батькові і подякувати ще раз усім присутнім - українцям і полякам -  за те, що можемо тут духовно зустрітися зі своїми рідними.

Тож щиро дякую мерові міста, а також нашим людям, які поставили цей пам’ятник. Ми поїдемо сьогодні до себе в Польщу, але духом і думкою залишимося тут.

(Із інтерв’ю Мирослава Гермашевського під час перебування в Березному)

- Приїхали Ви сюди, де народилися, де проживали ваші рідні... З якими почуттями сприйняли усе побачене?

- Знаєш, це такий день, якого я не забуду все життя. Тому що, втративши батька сімдесят років тому, - мені було тоді два з половиною роки - я завжди про нього пам’ятав, мені розповідали про нього мати, брати і сестри... Але, розумієш, не було можливості приїхати… І не було куди приїхати... Правда, одного разу я був тут, але дуже нетривалий час... Та й був той приїзд дуже сумним для мене - тоді я не знайшов батькової могили, бо не було й самого цвинтаря...

- Пам’ятаю той  приїзд, як Ви, не знайшовши батькової могили, розсипали квіти по всьому кладовищу...

- А сьогодні тут постав пам’ятник, можна покласти квіти на місці, де лежить мій батько. Тут лежать і українці, і поляки.... Бачиш, як смерть людей помирила, об’єднала... А нам здається, що наші клопоти, проблеми - найважливіші.

І я дуже вдячний вашій владі, яка багато уваги приділила, допомогла нашим ініціаторам звести цей лапідаріум, що тепер є де схилити голову, куди покласти квіти.

Як було приємно, коли під час літургії та мітингу всі, хто приїхав з Польщі і хто прийшов місцевий, стояли як друзі, у багатьох були сльози на очах. Тому що не можна бути байдужим перед нашою спільною пам’яттю... Згадую Березне, як згадують дитинство. І хоч так трагічно за вершилося наше проживання на цій землі, але для мене - це друга Батьківщина...

Я взяв гілочку з одного дерева, шишки хороші знайшов, повезу додому, віддам сестрі, брату. Це буде спогад про цю вашу.... нашу.... мою землю.

Ну що, я - космонавт. Перший космонавт Польщі. Але оскільки я народився тут - я теж і ваш космонавт.

- Ми теж після Вашого польоту, дізнавшись, що Ви народилися тут, завжди вважали вас своїм, гордилися земляком... Ви їздили туди, в Липники?..

-  Ні, сьогодні не вдалося .... Але я приїду, приїду з дітьми, з внуками. Мені обіцяли показати місцевість, де були Липники. Хотілося б там сісти, подумати, зірвати квіти, послухати птахів... І може, й чарочку підняти в пам’ять про тих, кого з нами немає.

Нам потрібно забути колишні образи, бо то не народи винні в тому, що сталося, нам жити треба мирно, дружно жити треба.

 • Матеріали до друку підготував Борис Боровець

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: