«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
21 Червня 2018 року

Олексій Кособуцький: «Не приховую, що хотів би стати гравцем світового капіталу»

Власник «Української Деревообробної Компанії» Олексій Кособуцький із Костополя не зовсім вписується в образ типового бізнесмена, бо в нього відсутня зверхність, він має свої погляди на життя, на бізнес та його роль, на особливості його ведення, і намагається жити з ними в гармонії.

За 20 років роботи в бізнесі він встиг побачити різне і навіть фахово вивчити комунальне господарство області, детально проаналізувати, куди і як витрачаються кошти обласного бюджету, будучи головою бюджетної комісії обласної ради.  Нині бізнесмен Кособуцький вважає себе абсолютно вільним птахом, якого не хвилюють економічні  катаклізми у вигляді падіння гривні і росту долара, здорожчання пального, росту споживчих цін, бо впевнений, що його продукцію обов’язково куплять, навіть за дуже високою ціною. Звідки така впевненість, читайте у нашій розмові.

– Олексію, кожне виробництво починається з налагодження стосунків із підлеглими. Ви суворий керівник?
– У мене немає підлеглих. Я з працівниками – на рівних. Коли періодично їх збираю, то щоразу наголошую, що ви продаєте мені послугу, а я її купую, і давайте ставитися до роботи виключно в такому ракурсі. Кожен працівник знає, скільки він заробляє за годину, за зміну. Усе, що я від них вимагаю, – це якісно продати свої послуги. Усі мої працівники універсальні, вони легко можуть замінити один одного. Ми досягли такої точки, що виробництво протягом двох годин можемо перелаштувати під випуск зовсім іншої продукції. Це така собі японська система, яка використовується там на автомобільних заводах. Я ставлю перед ними глобальне завдання – виконати певний об’єм роботи, вони самі планують, коли і як його виконати. Я з ними говорю як з рівними. Це не класичний підхід до виробництва, де мала б бути норма, план тощо. Мене часто за це критикують, але я впевнений, що саме так і має бути.
– Нині Європу штормить від трудової міграції. Цей процес докотився і до України, і все більше наших співвітчизників виїжджають на роботу в країни Європи, у першу чергу – в Польщу. Як утримати кваліфікованого працівника в Україні? Чи у Вас немає схожої проблеми?
– Український виробник вимушений конкурувати за працівника передовсім із польським. Коли ми теж постали перед цією проблемою, я оптимізував кількість працівників і дав їм набагато вищу зарплату, і це дало результат.
– Але ще ж потрібно йти в ногу з часом?
– Наше приміщення має 10 тисяч квадратних метрів. Зараз ми використовуємо перший поверх і частково другий та третій. Вільні площі чекають на те, щоб їх заповнили. Це мене неабияк мотивує і підштовхує до подальших кроків щодо розширення виробництва. У нас є вільні площі і є куди рости. Ми освоїли глибоку переробку деревини, коли, умовно кажучи, на підприємство заїжджає колода, а виїжджає готовий стіл чи вікно. Маємо сучасні дороговартісні лінії та станки. Невдовзі планую розпочати виготовлення корпусних меблів. Це вже повний цикл. Ми впродовж тривалого часу працюємо з низкою закладів громадського харчування. Дехто вже навіть не питає ціну, а одразу ж робить замовлення. Наприклад, люди роблять модний ресторан, вони скидають креслення – і ми за все беремося. Ми досягли такого рівня, що за лічені години можемо переорієнтувати виробництво під потреби ринку. Завдяки цій універсальності я маю гарантовані стабільні замовлення, можу собі дозволити гранично високу ціну закупівлі сировини, тому що свою продукцію продаю теж за високою ціною. Те, що відбувається в українській економіці, мене абсолютно не турбує як підприємця, хоча як громадянина, безумовно, так. Я собі збудував своєрідний острівець і відірвався від реалій, які відбуваються поза територією мого виробництва. Знаю, що купую найдорожче і свою продукцію продам у будь-яку країну дорого, й на цьому зароблю.
– Зараз часто згадують про те, що бізнес має бути соціально відповідальним. Ви особисто належите до такої категорії бізнесменів?
– Намагаюся сам відчувати рівень соціальної відповідальності перед суспільством і перед громадою, на території якої я мешкаю і працює виробництво. Кілька років тому збудував теплий туалет в парку в центрі міста, просто так. Я відчуваю, що в цьому місці живу і мені треба такі речі робити. Допомога армії, школам, садочкам – це теж роблю, коли відчуваю, що треба. Але до мене не може прийти ні міський голова, ні голова райдержадміністрації і наказати, що маю робити так і так. У цьому плані в мене є задоволення робити те, що я хочу, і так, як я хочу. Я реалізую свою соціальну відповідальність у свій, для багатьох дещо дивний, спосіб.
– Ви в житті відбулися, і це факт. Лишилося хіба що заповнити виробництвом якихось два поверхи…
– Стосовно виробництва, то моя мета максимально проста – стати кращим підприємством України. Костопіль взагалі можна вважати центром глибокої переробки деревини. Бо навіть ті самі відходи, з яких уже нічого не можна зробити і раніше ми їх просто викидали, тепер спалюємо і перетворюємо на тепло.
– Мені здається, що Ви непогано могли б впоратися із роллю бізнес-тренера.
– Я справді люблю вчити людей. За ці 20 років я мав понад 1000 учнів. Це справжній учкомбінат. Так що ідея проводити навчальні семінари з розвитку бізнесу теж обов’язково буде реалізована. Особисто мені дуже подобається система організації виробництва японської «Тойоти», яку можна назвати «в потрібний термін». У них повністю відсутні склади, запаси, весь світ вже визнав, що їхня система є найефективнішою.
– А звідки черпаєте знання, що читаєте?
– Передовсім із книжок, інколи жартую і кажу, що я просто знаю букви. Можливо, здивуєтесь, але на мене сильне враження справив «Капітал» Карла Маркса, подобається «Капітал у XXI столітті» Тома Пікетта. Оскільки я по-своєму небайдужий до політики, то мене цікавлять глобальні світові процеси, у тому числі з капіталом. Коли ти за ними спостерігаєш, то не можеш не мати свого виробництва. Є люди надбагаті, фактично, господарі світу, особливо це стало помітно після розвалу Радянського Союзу в 1991 році. Світовими процесами справді керує капітал, а не політики. Так воно є. Я теж до бізнесу ставлюся як до гри, граю на своєму маленькому рівні, хоча і не приховую того, що хотілося б стати гравцем світового капіталу. Я граю свою гру й отримую від того задоволення.
Багато їжджу по світу, часто буваю на виставках у Австрії, Німеччині, Італії, Іспанії, Франції, дивлюся, як там розвивають схожий бізнес. Звичайно, в мене не завжди виходить так, як у них, найперше – через відсутність фінансового ресурсу. У них на розвиток бізнесу можна взяти кредити під 3-4 відсотки річних, і не на рік, а на 20. У нас цього немає. Попри це, я ніколи не намагався зекономити на технологіях. У мене навіть така думка не закрадалася. Нас знають у Європі, і, можливо, саме через це сьогодні в мене немає проблеми, куди продавати свою продукцію. Я не можу стільки виробити, скільки можу продати. Кажу це абсолютно щиро.
– Ви з політикою вже «зав’язали» остаточно?
– Фазу самостійного походу в політику я вже прожив. Нічого хорошого це не дає, одному змінити світ не під силу. Період романтизму в мене вже минув. Тема стати депутатом мене цікавить мало, хоча я її не відкидаю повністю. Впливати на політику обласну певними інструментами я планую і надалі. Будучи головою бюджетної комісії, детально проаналізував, систематизував і написав рекомендації щодо того, як потрібно побудувати роботу комунальних закладів і комунальних підприємств. Але це нікому не треба. Скажу відверто – влада зараз не глибока, вона не розуміє процесів, не знає своїх функцій і свого призначення. Багато хто йде у владу для того, щоб поживитися, та заради марнославства. Це дуже примітивно, і мене це зовсім не цікавить. Уся моя проблема в тому, що мені від влади нічого не треба. Я просто хочу, щоб було правильно, а гроші, посада чи хабар мене не цікавлять.
– Ваш бізнес сімейний, і справу батька, напевно, продовжить син?
– Микола навчається у Львові, здобуває економічну освіту і цього літа три місяці працював тут. Коли я його знайомив з виробництвом, розказував кожен етап, він ставив мені такі запитання, яких я ніколи не чув. Спочатку мене це трохи дратувало, а потім я зрозумів, що це і є свіже око, не зашорене. Потім він буквально на ходу виконував мої завдання. Я дав йому чимало знань, а він мені дав можливість на багато речей і процесів подивитися по-новому. Фактично він вже готовий зайнятися оперативним управління компанією. Йому цікавий бізнес, економіка, у нього багато цікавих власних поглядів на це. Так що Костопіль на нього чекає. Сьогодні, якщо маєш достатній рівень доходів, – зовсім не важливо, де ти живеш. Коля це розуміє і тому зовсім не проти повернутися після навчання в Костопіль і управляти сімейною компанією. Я на цю заміну розраховую.
– Знаю, що ви певною мірою на суспільні процеси в районі пробуєте впливати через газету «Костопільщина XXI століття», яку ви заснували не так давно. Вдається?
– Газета – це мій інструмент розмови з костопільчанами, з владою, вона не є комерційним проектом. Це теж проект із серії «соціального обов’язку». Костопільський район дуже прогресивний у плані розвитку бізнесу. Свого часу я мав можливість порівняти його з іншими районами і впевнено можу заявити, що це справді так. Люди активні, підприємливі і легкі на підйом. До моменту створення видання ми мали певний інформаційний вакуум. Люди боялися публічно говорити будь-яке слово критики на адресу влади. Вважаю, що свою місію я виконав. Точно знаю, що на мою газету в Костополі зважають. Вона є значно потужнішим інструментом, ніж депутатство. Телефонують мені часто, мовляв, а нащо ти на мене написав те і те. А я взагалі не знаю, про що йдеться. Хтось подумає, що це великий мінус, а я вважаю, що це великий плюс.
Розмову вів Василь Бурченя

Довідково:  “Українська Деревообробна Компанія” – це провідне підприємство в деревообробній галузі України, засноване в 2004 році. Виробничі площі компанії розміщені в місті Костопіль Рівненської області. УДК виконує повний цикл обробки деревини, починаючи з розпилу і закінчуючи готовою продукцією. Підприємство оснащене сучасним обладнанням
Weinig Group, Wintersteiger, Leitz.

Версія для друку
11
від 22.12.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»