«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
20 Вересня 2018 року

Олександр Шевченко: «Що робиш для себе – не забереш із собою, а що для людей – те для Бога, і залишиться з тобою...»

– Олександре, Ви успішний політик і підприємець. А разом із тим відомий не лише у своєму окрузі благодійник і меценат. Як Ви прийшли до благодійності, в чому її сенс для Вас? – У моєму житті все з’являлося поступово. Я довго шукав своє місце, своє покликання. На початку 90-х років минулого століття займався торгівлею, починав якийсь бізнес, пробував, набивав лоба, але ніколи не зупинявся.

Було різне. На різних етапах життя мені допомагали інші, я допомагав… Зараз це називають благодійністю, але насправді – це частина життя, без якої людина не може називатися людиною. Кожен може допомагати в міру своїх можливостей. Хтось – молитвою, добрим словом чи порадою, хтось – своєю працею чи справами. А хто має можливість – фінансово чи іншими ресурсами.
Сьогодні люди в Україні доведені до межі бідності. Допомоги потребує ледь не кожен другий українець, вже не говорячи про школи, садочки, соціальну сферу… Тисячі звернень, що надходять до моєї Громадської приймальні, на особисту і офіційну сторінку у Фейсбук, є тому підтвердженням. Тому в міру моїх можливостей намагаюсь відгукнутись і допомогти, бо те що робиш для себе – те не забереш із собою, а що для людей – те для Бога, і залишиться з тобою…
Благодійність – це суттєвий і невід’ємний елемент християнського життя, від якого залежить спасіння віруючої людини. Я переконаний, що служіння ближньому є найбільшим проявом віри, величезною складовою пошанування Творця. Бо неможливо гідно шанувати Господа і служити Йому, не служачи ближньому своєму.
Християнство – це не лише віра, але й дія. Якщо ти християнин, то мусиш допомагати тому, хто потребує.
– Сьогодні вже, напевно, вся Україна знає про Ваші соціальні програми та роботу Благодійного фонду. З чого все починалося?
– Починалося все з віри, Божих Заповідей і розуміння соціальної відповідальності…
– Багато хто ходить до церкви, але так і не знайшов Бога…
– Знаєте, так сталося, що мене охрестили дуже пізно, коли мені вже виповнився 21 рік. Тому все в мене відбувалося свідомо. І я дуже чітко відчув ту межу, – що таке «з Богом», і як це було раніше – «без Бога».
Я зробив свій вибір. І найголовніший оберіг – це віра. Найголовніший закон мого життя є Заповіді Божі. Лише з вірою в серці можна щось змінити і чогось досягнути. Та завжди потрібно пам’ятати, на шляху до мети ми маємо бути чесними, Бог нам в усьому допоможе.
Із розвитком курорту «Буковель» в нашої команди з’являлись все нові й нові можливості бути корисними. З’явилося розуміння соціально відповідального бізнесу, коли частина зароблених коштів виділяється на благодійність, розвиток суспільства, підтримку старших людей, цікавих проектів, допомогу дітям…
Можливості Буковелю дозволили нам запровадити десятки соціальних проектів, учасниками яких стали вже десятки тисяч українців.
Спочатку ми запровадили програми оздоровлення дітей та пенсіонерів, потім взялися допомагати людям, зокрема і дітям, із інвалідністю та соціально незахищеним верствам населення, створили програми реабілітації учасників війни на cході України. А вже коли проектів стало багато і вони почали діяти систематично, вирішили створити Благодійний фонд, який і займається усіма соціальними програмами та благодійницькою діяльністю.
– Робота Благодійного фонду спрямована виключно на допомогу соціально незахищеним верствам населення чи є й інші проекти?
– Благодійний фонд охопив
своєю роботою, напевно, всі основні сфери життя. Адже діють програми підтримки спорту, медицини, мистецтва, оздоровлення дітей, підтримка обдарованої молоді, армії…
Із кожного напряму є відповідні фахівці-консультанти, які допомагають вирішувати проблеми, правильно спрямовувати кошти, допомагати юридично… Ми підходимо до вирішення проблем комплексно і системно, адже «латання дірок» призводить до руйнування всього…
Наша країна потребує кардинальних змін. Я дуже хотів би, щоб в українців не виникало потреби звертатись до благодійників, але, на жаль, зараз це нереально…
– Як гадаєте, з кожним роком зменшується чи збільшується число людей, які потребують допомоги?
– Однозначно, що збільшується. Це спостерігається за характером звернень і прохань. Люди не мають за що придбати навіть продукти харчування, бо мізерні жебрацькі зар­плати, високі комунальні платежі та інфляція пожирають все зароблене.
Переконаний, що головне  завдання держави, влади – повернути гідність українцям та державі. Чи можна говорити про гідність людини, якщо заробітної плати чи пенсії не вистачає на елементарне? А якщо трапляються проблеми зі здоров’ям, то люди часто потрапляють у безвихідь.
Зараз ми маємо замкнуте коло – субсидій, пільг, соціальної підтримки потребує чи не більша частина населення України.
У нас часто повторюють таке гасло, що «багаті повинні поділитися з бідними». Для мене це найперше означає – поетапне, за 2-3 роки, встановлення мінімальної зарплати на рівні 10-12 тисяч гривень, або 500 доларів США. Тоді дуже багато проблем вирішиться. Наповниться Пенсійний фонд, зростуть пенсії. Люди зможуть гідно жити, відкладати на відпочинок. Це пожвавить ринок, зростуть покупки, що дасть поштовх розвитку економіки… Звичайно, що паралельно необхідно й подбати про інвестиційний клімат. Перетворити державу та силові структури з головних рейдерів бізнесу в сервісні організації для громадянина…
Переконаний, що все можна швидко змінити за наявності політичної волі влади…
– Із чим найчастіше звертаються по допомогу?
– Дуже болюча тема – медицина. Майже кожне друге звернення – це крик про допомогу в лікуванні онкологічних захворювань чи за необхідності операційного втручання. До того ж, люди, через недосконалість медичного законодавства та відсутність технічного забезпечення і спеціалістів, змушені шукати лікарів за кордоном, а це величезні кошти…
Так звана «безкоштовна медицина» в Україні відсутня повністю. В лікарнях немає необхідних препаратів, пацієнти за свої кошти купують ліки та медикаменти… Яка ж це безкоштовна медицина?
У нас є лікарі від Бога, які роблять все можливе і неможливе в існуючих реаліях…
Звернень із проханням про допомогу на лікування надзвичайно багато. У нас у фонді навіть є окрема команда волонтерів, яка допомагає родичам організовано збирати кошти на лікування, організовує акції для збору коштів…
– Робота волонтерів у нас час неоціненна… Особливо щодо допомоги бійцям…
– Так. Це правда… Ми маємо контакти з багатьма волонтерськими організаціями. Після Революції гідності ми постійно допомагаємо і родинам Небесної сотні, і постраждалим на Майдані…
А для допомоги бійцям в зоні АТО ми створили Центр військової підготовки та інформації. Завдячуючи його роботі ми традиційно оздоровлюємо бійців, поранених, родини загиблих солдат у Буковелі, а також надаємо допомогу у вигляді закупівлі амуніції, бронежилетів, одягу, необхідних речей та продуктів харчування…
Маємо багато інших проектів. Зокрема з Центром Ростислава Валіхновського безкоштовно проводяться операції учасникам війни. Підтримуємо і лікування наших бійців за кордоном…
– Як ставляться люди до Ваших програм, чи маєте контакти з учасниками Ваших благодійних програм?
– По-різному. Я завжди кажу всім – робите добрі справи – не сподівайтеся на подяку… Хтось дякує, – більшість. А хтось залишається і незадоволеним… Є і такі, які кажуть «накрав – нехай віддає»… Хоча я в житті не вкрав нічого. Один раз був випадок у Польщі, коли мені, молодому «бізнесменові», який заробляв перші гроші на перепродажі товарів з України, дали решту більшою купюрою… І я коли побачив, то не повернувся і не віддав ці гроші… І одразу ж був покараний за це «вищими силами». Після цього переконаний – краще втратити, аніж взяти чуже.
Але, знаєте, я роблю все це не заради подяки, і не заради слави, а для себе. Про багато випадків допомоги інколи не знає ніхто, крім мене і мого секретаря.
Я поки можу допомагати людям – буду допомагати. Якщо буду заможним, а навколо будуть бідувати діти і пенсіонери, страждати дорослі, поневірятися, шукати кращої долі по заробітках за кордоном, то яке ж щастя від того?
Україна повинна стати країною гідності та правди.
Я докладу максимум зусиль, аби підняти рівень життя людей, як це вдалося зробити в селі Поляниця, на території якого розташований Буковель, в цілому регіоні. Колись це був один із найдепресивніших регіонів України, а зараз Поляницю називають «селом мільйонерів» із профіцитом бюджету та сучасними школою і садочком, розвиненою інфраструктурою. Зарплати в Буковелі складають щонайменше 10 тисяч гривень… Саме оцей досвід я хочу перенести на всю нашу країну. Зробити Україну дійсно заможною і сильною не на словах, а на ділі. Кожен має встати з дивану, закотити рукави і попрацювати заради майбутнього наших дітей.
Але і тоді не відпаде потреба в благодійності. Можливо, вона лише змінить свої напрямки і завдання. Адже благодійність – це внутрішня потреба людської душі за будь-яких обставин.
• Ірина Белоцька

-- «Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом»

 

Довілково:

Олександр Шевченко. Політик, народний депутат України, засновник карпатського курорту Буковель. І відомий меценат та благодійник.
Благодійний фонд Олександра Шевченка заснований у 2014 році. Його діяльність має декілька напрямів, основний з яких спрямований на допомогу та соціальну реабілітацію малозабезпечених, безробітних, дітей, людей із особливими потребами, учасників бойових дій, підтримку мистецьких, спортивних проектів, книговидавництва та інших.
Лише кілька з багатьох десятків програм Благодійного фонду Олександра Шевченка:
• Майже 7000 дітей безкоштовно оздоровились у дитячому таборі «Артек-Буковель».
• 9500 першокласників із Івано-Франківщини  пройшли вишкіл та навчилися кататися на лижах в лижній школі ТК Буковель.
• 3200 дітей із вадами опорно-рухового апарату, ДЦП та з аутизмом разом із батьками пройшли реабілітацію на базі ТК «Буковель». Протягом заїзду діти мають дуже насичену програму, з ними працюють досвідчені психологи.
• Християнський табір для дітей. У ньому уже відпочила 351 дитина з соціально-незахищених категорій населення і проблемних сімей.
• Організовано перший в Україні табір для дітей із цукровим діабетом, які відпочивають разом із батьками.
• Понад тисяча учасників АТО, які були поранені на війні, та рідних загиблих бійців і героїв Небесної Сотні з усієї України пройшли лікування та реабілітацію у Буковелі.
• Майже 8000 пенсіонерів відпочили та оздоровились у Буковелі, отримавши ряд оздоровчих процедур та безоплатні консультації лікарів.
Щорічно проводиться конкурс учнівських творів на патріотичну тематику, існує програма фінансової підтримки обдарованих дітей, постійно оновлюється матеріально-технічна база навчальних закладів міста Івано-Франківськ, надається постійна допомога спортсменам та підтримка - спорту, для системної та якісної допомоги бійцям створено Центр військової підготовки та інформації Олександра Шевченка, діє програма підтримки мистецтва: реставрація дверей та кам’яниць, проведення мистецьких фестивалів, виставок художників, книговидання…
Благодійний фонд Олександра Шевченка нещодавно потрапив в звіт INTERNATIONAL HUMAN RIGHTS COMMISSION.

Версія для друку
24
від 15.06.2018р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»